Фройд і теорія підсвідомого

Народившись у 1856 р. в Моравії, Зігмунд Фройд у 1860 р. переїжджає з родиною до Відня, де й проживе майже все життя (Австрію він покинув лише в 1938 p., рятуючись від /134/ нацистської окупації, оселившись у Лондоні, де й помер уже наступного року). Як і Вінтґенштайн, Фройд є сином того Відня, який на початку нашого сторіччя переживав «останні дні людства» (див. вище, с. 41 і далі) і якому в 1900 р. Фройд дав урочисту клятву особистої ненависті. «Я дав Відню урочисту обіцянку особистої ненависті, й, на відміну від велетня Антея, я набираюся нових сил щоразу, коли відриваю ноги від ґрунту міста, в якому мешкаю» ¹. Фройд був бідний і на додачу — єврей; а починаючи з 1880 р. антисемітизм у Австро-Угорщині ² став набирати сили. Проте саме в тому «ненависному» Відні Фройд проживе, по суті, все своє життя, саме там відкриє він кабінет для консультацій і здійснить цілу серію відкриттів, котрі, попри всі ті критичні закиди, яким їх піддають, позначають один з вирішальних зламів у історії науки: Фройд дивився на самого себе, як на завойовника, як на дослідника невідомих земель ³.

Як доводить, наприклад, П.Л. Асун, внесок психоаналізу не зводиться лише до каталогу відкриттів. Наприкінці XIX сторіччя ідея підсвідомого стала в Європі банальною істиною, і задовго до психоаналізу сексуальність було визнано специфічним явищем, що потребує наукових досліджень.

Що ж тоді здійснив Фройд? Він сформулював проблему, яка була в усіх на виду, і зробив усе можливе, щоб подати її в науковому світлі: «Після Фройда йдеться вже не про те, щоб відкривати якісь реальності, а про те, що вже відомі реальності перейшли до розряду проблематичних. Іншими словами, можна сказати, що після Фройда ми вже не знаємо, де проходить межа між свідомим і підсвідомим, що видавалася б нам природною [...] Фройд змістив усі межі» ⁴.

¹ Лист до Фліса від 11.3.1900 р.

² Фройд спочатку мріяв про цілковиту інтеґрацію, але антисемітизм поклав край його ілюзіям (див. «Critique, n° 339 — 340, pp. 819 sq.).

³ Лист до Фліса, від 1.2.1900 р.

⁴ P.L. ASSOUN, in «Histoire de la psychanalise», t. I, Biblio Essais-Le Livre de Poche-Hachette, p. 159.

Пішовши набагато далі, аніж дослідник зовсім невідомого нам континенту, Фройд визначає і розглядає Підсвідоме під цілком новим, «науковим» кутом зору, бачачи в ньому сукупність прихованих змістів, тобто таких, які утримуються поза сферою свідомості певним актом, що відштовхує уявлення, які породжують /135/ прикрі відчуття щодо вимог «над-Я», такий собі приклад особистості, складеної із засвоєних батьківських заборон. Таким чином, аж ніяк не йшлося про відкриття підсвідомого, оскільки ідея підсвідомого була в ту пору вже банальною, ішлося про те, щоб зробити підсвідоме об’єктом дослідження з принципово нових позицій.

Отже Фройд вивів на світло доти невідомі психологічні структури, давши їм назву. Пригнічення інстинктів і сексуальний вимір людини здобули науковий статус. Роблячи так, Фройд підносить роль лібідо, енергії сексуальної пульсації у виникненні неврозу, психогенної недуги, симптоми якої виражають психічний конфлікт між бажанням і заборонами. Саме на цьому ґрунті згодом виникнуть лінії розколу та істотні «тертя», тому що дисиденти Адлер і Юнґ відмовляться пояснювати невроз лише цією енергією сексуальної пульсації (див. нижче, с. 137).

Пізніші переробки фройдівської доктрини, хоч би як їх критиковано, так само мають велике значення й приводять до вельми істотних філософських висновків. Фройд, по суті, ставить у центр уваги виникнення пульсацій нещадного і руйнівного характеру, що становлять загрозу суспільству. Глибоко вражений війною 1914 — 1918 pp., він як лікар-клініцист цікавиться насильством, що набрало таких ґрандіозних масштабів, і розвиває також свою теорію інстинкту смерті, глибоко трансформувавши свої початкові погляди.

Пульсація смерті, в протилежність Еросу, є началом синтезу, являє собою силу роз’єднання і розбрату. Цивілізація в цій новій концепції (дуалізм Ероса і Танатоса¹) означає віднині заходи, спрямовані на те, щоб дати раду цій первісній ворожнечі, яка нацьковує одних людей на інших. Попри свою суперечливість, це поняття пульсації смерті не менш багате на плідні відгалуження. Цивілізація тепер визначається як сукупність організацій, «запровадження яких віддаляє нас від тваринного стану наших предків і які служать двом цілям: захисту людини від природи і впорядкуванню взаємин між самими людьми» ².

¹ Цей вираз не належить самому Фройду, він вигаданий його учнями та епігонами. «Танатос» по-грецькому означає «смерть» і розуміється послідовниками Фройда як «пульсації смерті».

² FREUD. «Malaise dans la civilisation», PUF, p. 37.

Гіпотеза інстинкту смерті проливає світло на ті історичні утворення й ті процеси, /136/ куди, як нам здається, провалюється людина та її культура. Відкинуті спочатку психоаналітичними колами, сили Танатоса сьогодні потрапили в самий центр уваги численних аналістів, що розглядають їх у тісному зв’язку з розвитком досліджень у царині Ероса та сил лібідо.

Наступний текст, узятий з праці «Недуга цивілізації» (1929 p.), приділяє головну увагу аґресивності, що властива людині і становить безпосередню загрозу існуванню цивілізації.

АҐРЕСИВНІСТЬ — НЕВІД’ЄМНА ОЗНАКА ЛЮДСЬКОЇ ПРИРОДИ

«Приховану під цим частку істини, яку так часто й так охоче заперечують, можна резюмувати так: людина аж ніяк не є тією лагідною істотою з люблячим серцем, про яку кажуть, що вона тільки борониться, коли на неї нападають; ні, навпаки, це істота, що, виходячи з її інстинктивних уподобань, певно, носить у собі чималу порцію аґресивності. Тому ближній для неї є лише помічником та можливим сексуальним об’єктом, а також і об’єктом спокуси. Людина насправді відчуває спокусу задовольнити свою потребу в агресії коштом ближнього, скористатися результатами його праці без належного відшкодування, використати його для погамування своєї сексуальної хоті, не питаючись, чи він на це згоден, заволодіти його майном, принизити його, завдати йому страждань, віддати його на тортури, забрати в нього життя. Homo homini lupus ¹ — хто осмілився б після всієї тієї науки, яку дало йому життя та історія людства, заперечити слушність цього прислів’я? В загальному випадку, ця жорстока агресивність або чекає слушного приводу, або ставить себе на службу тому чи тому задумові, здійснити який можна було б і більш мирними засобами. Але за певних сприятливих обставин, коли, наприклад, моральні сили, що стримували її прояви і досі пригнічували, якимось чином відключаються, агресивність виявляє себе також цілком несподівано, демаскуючи схованого під людською оболонкою дикого звіра, що втрачає тоді всяку терпимість чи жалість до своїх біологічних родичів.

¹ Людина людині вовк (латин.). (У франц. ориґ. тут прим. Ж. Рюс).

Кожен, хто згадає про жахіття великого переселення народів, про вторгнення гуннів, про навалу грізних монголів обо походи Тамерлана, про здобуття Єрусалима благочестивими хрестоносцями або /137/ про те, що відбувалося під час останньої світової війни, муситиме визнати слушною нашу концепцію і не зможе заперечувати її обґрунтованість.

Ця схильність до агресії, яку ми можемо виявити в собі й можливість існування якої припускаємо в інших людях, становить головний фактор негараздів у наших взаєминах зі своїми ближніми; саме через її наявність цивілізації доводиться докладати у своєму розвитку чимало зусиль. Унаслідок такої первісної ворожнечі, що настроює одних людей проти інших, цивілізованому суспільству постійно загрожує небезпека краху».

Зіґмунд ФРОЙД «Недуга цивілізації» (Sigmund FREUD. «Malaise dans la civilisation», PUF, 1929 — 1971, pp. 64 sq.).

Попри значний опір, концепції, що виникли в надрах психоаналізу, поступово заполонили все культурне та соціальне поле, вплинули на літературу, соціологію, психологію тощо. Психоаналіз відіграє велику роль у розвитку нашої сучасної думки. «Розхитуваний внаслідок катастрофічних струсів та розломів, переслідуваний тоталітарними режимами, приєднуваний то там, то там до психіатрії, зазнаючи нещадної конкуренції з боку терапій, що оголошують себе значно ефективнішими, він і далі сяє своїм особливим світлом у небі інтелекту. І якщо одного дня він помре то це буде смерть від старості, а не тому, що його відкинуть» ².

¹ Ідеться, очевидно, про війну 1914 — 1918 pp. (прим. Ж. Рюс).

²Roland JACCARD. «Histoire de la psychanalise», t. 1, Biblio Essais-Hachette, p. 718.