Усе — дія

Сартр завжди з нами, він невіддільний від наших роздумів, від наших досліджень.

Син морського офіцера, сирота, що рано втратив батька, він вступає 1924 р, до Вищої Педагогічної школи (É cole Normale superieure), де його друзями були люди з такими іменами, як Реймон Арон, Поль Нізан, Даніель Лагаш та ін. Він стає відомим уже після опублікування «Нудоти» (1938 p.). У 1943 р. виходять друком «Мухи» та «Буття й небуття», яке лишається непоміченим. У 1945 р. він кидає навчання й разом із Сімоною де Бовуар та Мерло-Понті засновує журнал «Новітні часи», якому судилося бути політично заанґажованим. На початку п’ятдесятих років Сартр наближається до Комуністичної партії і поглиблює марксистську теорію у своїй «Критиці діалектичного розуму» (1960 p.). У 1963 р. виходять друком «Слова», які здобувають незаперечний успіх, і в 1964 р. Сартру присуджують Нобелівську премію (від якої він відмовляється). Він помирає 1980 p., проживши діяльне життя, що завжди мало політичне забарвлення. В 1968 р. він висловив свою солідарність збунтованим студентам і помітно позначив своєю особистістю нашу сучасність.

Чому він справив такий великий вплив на сьогоднішній світ? Цей мислитель накреслив траєкторію свободи, яку нічим не можна обмежити, крім неї самої. Часто перебуваючи досить далеко від Гусерля, орієнтованого в бік філософії трансцендентального «я» — і від Гайдеґера — який дошукується сенсу буття, — Сартр описує в усіх своїх творах свідомість як небуття сутності і чисту дію. Розгляньмо зблизька його описи та аналізи. Що в них є визначного для нашої сучасності?

У своїй праці «Трансцендентність «я» (вперше опублікованій у журналі «Філософські дослідження» («Recherches philosophiques»), №6, 1936 — 1937 pp.), Сартр розхитує одну з тих істин, щодо яких ми досі були цілком певні: «ego» — ідеться про «я», розглядуване як суб’єкт, — не є одним із безпосередніх даних свідомості, а об’єктом рефлексії цієї самої свідомості. Таким чином Сартр проголошує безособовість свідомості, яка являє собою чисту дію і запаморочливу свободу. Сартр відкидає «я-річ» і віддає перевагу /75/ пориву свідомості, прозорої і легкої до невагомості. «Я» радше означає притулок несумлінності, аніж очевидність.

У праці «Уявне» (1940 р.) «образ-річ», достоту так само, як і «я-річ», у свою чергу, відступає на відстань. І справді, хіба уява не є здатністю вириватися з обіймів реальності, відокремлювати себе від відчутого? Якщо кожен образ є інтенціональним відношенням, усвідомленням чогось, він означає вільну дію, трансценденцію і в жодному разі — не річ. Уява — це вся свідомість у тому випадку, коли вона реалізує свою свободу. Сартр викидає «образ-річ» зі свідомості, щоб замінити її інтенціональним образом, чистою дією, рухом, поривом до світу.

Таким чином, усе — дія: образ, почуття тощо формують відповідну кількість інтенціональних рухів у напрямку світу. Автор робить тут фундаментальну спробу описати не субстанцію, а саме життя свідомості. Саме в цьому полягає новаторство Сартра — засновника певного світобачення.