Науки про людину: кілька досягнень першої половини XX сторіччя

Становлення автономних наук про людину, що звільнилися з-під опіки філософії, стало, в першій половині XX сторіччя, головним явищем у еволюції ідей. Хоча декотрі з гуманітарних наук, такі як граматика або історія — а в певному аспекті й антропологія, — є дуже давніми, більшість наук про людину беруть свій початок наприкінці XIX сторіччя і на початку XX.

1. Від духовних наук до наук про людину

Пришестя наук про людину, які поступово замінили «духовні науки», стало, наприкінці XIX сторіччя і в першій половині XX, вирішальним елементом у поступі сучасних ідей.

Згадаймо кілька етапів: «Психофізичні елементи» (1860 р.) Фехнера, німецького фізіолога та філософа, «Психологія з погляду прихильника біхевіоризму» (1913 р.) Дк. Б. Вотсона, який обстоює принципи біхевіоризму, тощо. Соціологія, названа так Огюстом Контом, здобуває об’єктивні методи дослідження з появою «Правил соціологічного методу» (1895 р.) Дюркгайма й поступово буде визнана автономною дисципліною. В 1900 р. з виходом у світ «Тлумачення сновидінь» Фройда народжується психоаналіз, а в 1916 р. «Курс загальної лінґвістики» ¹ Фердінана де Сосюра знаменує закладення підвалин під сучасну науку про мову. Це лише кілька прикладів серед безлічі інших...

¹ Відновлений його учнями.

Таким чином, «духовні науки» або «моральні науки» — вирази, які поступово виходять з ужитку, — дедалі більше віддають сферу свого застосування наукам про людину, що здобувають незалежність і переносять у свою специфічну галузь — царину думки, духу, культури — методи, притаманні природничим наукам. Від- /133/ даючи данину панівному позитивізму, ці дисципліни запозичують свої прийоми та формулювання з точних наук. Ці чари, поширювані науковою моделлю, дозволяють зрозуміти, чому зазнали такого розквіту науки про людину, прагнучи до «об’єктивності», розквіту, який розбуджує філософський інтерес у якого-небудь, наприклад, Гусерля.

Попри безперервно відроджувану позитивістську спокусу, декотрі з наук про людину насамперед цікавляться філософською проблематикою і навіть оновлюють її перспективи. Не зливаючись із філософією, вони, проте, порушують філософські проблеми.

Фройд віддає Підсвідомому провідне місце в процесі становлення людини ¹. У своїй теорії сексуальної етіології неврозів він підкреслює свої розбіжності з поглядами Адлера і Юнґа, цих двох дисидентів, які ставлять під сумнів фройдівські догми, і передусім вирішальну роль лібідо у формуванні неврозу.

Соціологічні дослідження підтверджують: ми збережемо тут значний внесок Реймона Арона, проникливого критика політичних міфологій.

Соціальна психологія може пишатися працями Дж Л Морено, присвяченими психодрамі та соціодрамі.

Лінгвістика, створена Фердинандом де Сосюром, розвивається зусиллями Празької, Копенгагенської та інших шкіл. З практичних міркувань ми розглядаємо цю дисципліну в Третій частині, розділ 3, с. 439, тобто в розділі, присвяченому проблемам мови. З аналогічних причин антропологію подано одним блоком у Третій частині, розділ 2, с. 423.

¹ Очевидно, психоаналіз, який ми тут, для зручності, помістили в компанію наук про людину, не є насправді «супернаукою про людину», а лише посередником між медичними науками і науками про культуру. На цю тему варто ознайомитися з P.L. ASSOUN «Freud et les sciences sociales», Cursus, A. Colin.