Дерево екзистенціалізму

ТЕЧІЇ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ

В 1945 р. раптово, відразу по Другій світовій війні, «екзистенціалізм» набув у середовищі освіченої публіки простотаки дивовижної популярності. В дещо «вульгаризованій» формі екзистенціалістські доктрини проникли навіть у повсякденне життя. Хоча лише один Сартр, разом із Сімоною де Бовуар, висловили прямі претензії на цю назву, а Гайдеґер, у строгому розумінні, взагалі чужий цьому підходові, Ясперс і, поза всяким сумнівом, Мерло-Понті можуть бути включені до цієї філософської школи, яка приділяє головну увагу конкретному існуванню та людській свободі. Правда, Мерло-Понті ступив — і передусім у своїх останніх творах — на стежку онтології, але, з огляду на його наполегливі спроби прояснити існування у світі, він цілком заслуговує честі представляти цю лінію.

Дерево екзистенціалізму

«Не скоро забудеться цей 1945 p., коли «екзистенція» звалилася на Францію не менш раптово, аніж слава на Жана-Поля Сартра, який відтоді став чимось набагато більшим, аніж письменником, тим, хто пропонував зовсім інший спосіб життя у світі. Здавалося, що поняття «В-собі» й «Для-себе» несподівано оселилися в усіх домівках» ¹.

Який Грандіозний успіх мало тоді це слово — «екзистенція»! Наче з неба впала ідея абсолютної свободи, проект, що перевершував усяку розумну потребу. Саме «хмільне відкриття свободи» виховало тоді ціле покоління, для якого «Екзистенціалізм — це гуманізм» (1946 р.)² став якщо не прапором, то принаймні центром згуртування. То були люди, безнадійно хворі на свободу, яка примушувала їх самим шукати власну дорогу, свободу, що прирікала їх за все нести повну відповідальність.

¹ Pierre NORA, in «Les idé es en France». 1945 — 1988, Folio histoire Gallimard, p. 488.

² Лекцію, яка дала початок тексту від 1946 p., було прочитано в жовтні 1945 р. /73/

Щоб краще зрозуміти цей рух, подивимось на дерево екзистенціалізму, намальоване Еммануелем Мунтьє (1905 — 1950 pp.) y його «Вступі до теорій екзистенціалізму» (1946 p.). Цей французький філософ, засновник журналу «Esprit» (дух, розум) і одна з центральних постатей «персоналістського» руху, намалював довгу галерею предків екзистенціалізму: Паскаль, який проклав усі дороги і який, надаючи перевагу велінням серця, провістив напрямок думки, що ним пішов сучасний екзистенціалізм, Сьорен К’єркегор, для якого існування є протилежністю абстракції, а гегельянська система означає закритість і смерть, але також і Ніцше, котрий «вибухнув як удар непристойного грому в канікулярному небі «, Ясперс, Габрієль Марсель і чимало інших. Якщо К’єркегор є «офіційним» батьком екзистенціальної мислі, який віддає перевагу категорії індивіда перед нагромадженнями ідей, то дерево екзистенціалізму багате також на розгалужене коріння та гілля.

2. Жан-Поль Сартр (1905 — 1980 pp.)