Філософія — роздуми про свободу

Карл Ясперс, який спочатку здобув відомість своїми працями в галузі психіатрії («Загальна психопатологія», 1913 p.), присвячує себе згодом філософії і пропонує свій погляд на екзистенцію («Філософія», 3 т., 1932), що спирається на критичний аналіз об’єктивного знання, тобто звертає на шлях, уже відкритий певною мірою ще «батьком» екзистенціалізму Сьореном К’єркегором. Його неприхильне ставлення до націонал-соціалізму ні для кого не становило таємниці (а втім, він був одружений з єврейкою), і нацисти в 1937 р. відбирають у нього його філософську кафедру. Ясперс еміґрує до Швейцарії. Згадаймо про такі його праці, як «Німецька провина» (1946 p.), «Вступ до філософії» (1950 р.) та «Атомна бомба й майбутнє людства» (1958 p.). Карл Ясперс був великим другом Ганни Арендт, яка бачила в ньому людину, «чиї людські якості дорівнювали якостям Гете» і яка намагалася (проте марно) помирити його з Гайдеґером.

Свої роздуми про свободу Ясперс часто подає в трагічних тонах. Нічні переживання — пограничні ситуації — різні форми краху: на всіх рівнях цей мислитель поглиблює ці теми. Але розкриття таємниці мого кінця залишається неоднозначним; у ньому я відкриваю або розшифровую саму суть трансценденції, зв’язку з божественним.

Насамперед згадаймо про крах наукового та об’єктивного знання, оскільки єдність цього останнього залишається для людини мрією. Двоїстість природничих та духовних наук, безнадійно розділених і розрізнених, подрібнення думки на розмаїтих регістрах науки безперервно сигналізують нам про цей крах. Констатація атомізації науки та її меж уявляється сьогодні очевидною істиною. Критичний аналіз об’єктивного знання вочевидь підтверджує верховенство філософської думки. Якщо «бажання знати» єдине — хіба наука не є прелюдією до філософії? — то все ж таки лише ця остання розкриває нам саму суть нашого досвіду. Наукове пізнання, стверджує Ясперс у своєму «Вступі до філософи», торкається окремих об’єктів і в жодному випадку не є необхідним для кожного. І навпаки, хіба у філософії ми не знаходимо ті стежки, йдучи якими, ми добираємося до того самого осереддя, в якому людина стає сама собою? «У філософії [...] ми йдемо від /90/ істини, яка там, де вона сяє, проникає в людину набагато глибше, аніж хай там які наукові знання» ¹.

¹ JASPERS. «Introduction à la philosophie», Plon, p. 3.

Але що означає філософія? Дослідження екзистенції, що вільно прилучилася до світу. Бо екзистенція, за своєю глибинною суттю, — це свобода. Свобода не є чимось очевидним, вона наражається на постійні випробування: моя неспроможність прямо сприймати «трансценденцію» або «божественний» сиґнал, зокрема, підтверджує важливість вибору і свободи. Чому екзистенція ототожнюється зі свободою? Якби Бог являвся мені безпосередньо, моя свобода зникала б. Але в цьому Всесвіті, де трансценденція ховається або прикривається вуаллю, де знаки лишаються неоднозначними, мені доводиться обирати й вирішувати. Оскільки онтологічний обман — це моя доля, я є вільне існування. Онтологічні труднощі криються в самих основах мого екзистенційного проекту. Секрет або таємниця, відсутність прямого релігійного одкровення закладені у фундамент свободи. Якби я міг «довести» існування Бога, якби він являвся мені в очевидний і незаперечний спосіб, тоді мій духовний досвід, спираючись на безсумнівні вияви божественного, перестав би ототожнюватися з виплесками свободи. Подібне знання рівнозначне примусу. «Проблема» Бога не повинна бути розв’язана.