Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за окремими його компонентами (розділами).

Тема 4: Педагогічний аналіз навчально-виховного процесу з предмету " Основи здоров’я і фізична культура".

1. Планування, контроль, оцінка процесу фізичного виховання школярів у ЗОШ І-ІІІ ступенів.

2. Аналіз уроку " Основи здоров’я і фізична культура".

3. Шляхи удосконалення процесу фізичного виховання школярів в ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Планування – це складання теоретично і методично обґрунтованої документації, що формує системи навчання і виховання, це проникнення в сутність явищ і закономірностей процесу фізичного виховання.

В залежності від термінів дії розрізняють наступні види планування: 1) перспективне планування – дорівнює до одного навчального року і зводиться до розподілу навчального матеріалу за учбовими періодами, семестрам, навчальним чвертям; 2) поточне планування – відрізняється більшою конкретністю роботи вчителя по реалізації завдань і послідовного використання засобів їх вирішення, термін поточного планування семестр, навчальна чверть; 3) оперативне планування – охоплює часові межі одного заняття, уроку.

Документи планування. Документи планування можна поділити на дві групи: державні документи і документи, що складаються вчителем.

Державні документи планування:

· навчальний план, що зумовлює кількість годин, відведених на пред­мет " Фізична культура";

· навчальні програми (базова, регіональна).

Сьогодні вже зрозуміло, що не можуть навчатися за єдиною програмою школярі різних регіонів України і навіть різні райони однієї області. Корективи у базову та регіональну програми мають право вносити за рішенням своєї ради окремі загальноосвітні школи. Крім урахування кліматичних умов, шкільна програма повинна відповідати соціальним і побутовим умовам її реалізації. При цьому виняткова увага надається народним іграм і танцям, національним видам спорту.

Головна вада сьогоднішньої базової програми в її перевантаженості навчальним матеріалом, який значно перевищує бюджет часу, відведений на його засвоєння. Вона містить підготовчі та підвідні вправи, які повинні під­биратися самим учителем. Вадою програми є і те, що вона не визначає на якому рівні (уміння, навички чи уміння вищого порядку) повинні бути засвоєні передбачені нею фізичні вправи.

Навчальна програма освітнього закладу повинна мати чотири розділи " Мета і навчальні, виховні й оздоровчі завдання фізичного виховання"; " Зміст навчального матеріалу"; " Діяльність учителя та учнів у навчальному процесі"; " Рівні особистого розвитку учнів — очікувані результати".

Перший розділє визначальним. Мета має першорядне значення для визначення загальної стратегії, (ідеології) процесу фізичного виховання. У діючій програмі мета і завдання формулюються формально і не забезпечують справжньої цілеспрямованості й ефективності навчально-виховного процесу. Ще Я. Коменський підкреслював, що основною хибою в педагогічній діяльності є невизначеність її мети. Успішне вирішення проблеми адекватного визначення мети навчання і виховання у фізичній культурі та пошук об'єктивних показників, за якими можна точно визначити ступінь ре­алізації поставлених завдань, є важливою умовою ефективного управління навчально-виховним процесом. Щоби стати конкретним керівництвом до дії, мета навчання повинна бути виражена не тільки в загальній формі, але й у вигляді конкретних вимог до рівня і характеру знань, умінь, здібнос­тей та можливостей учнів, їх психічної діяльності на різних етапах навчання.

Другий розділ передбачає такий підбір і структурування навчального матеріалу, який забезпечить досягнення поставленої мети і розв'язання зав­дань та буде сприяти розвитку учнів.

Програма повинна чітко визначати рівень засвоєння навчального матері­алу (уміння, навички, уміння вищого порядку) залежно від його значення для майбутньої життєдіяльності.

Третій розділ зовсім відсутній в діючих навчальних програмах. Тобто вони не містять найсуттєвішого. Цей розділ програми повинен передбачати конкретні вміння учнів, які будуть формуватись у кожному класі, і загалом сформують у випускників шкіл уміння самовдосконалюватися та звичку до систематичних занять фізичними вправами.

Проектуючи конкретні кроки на цьому шляху, варто відштовхуватися від загальновизнаного сьогодні положення, що навчальний процес — це єдність двох нерозривно зв'язаних між собою основних видів діяльності: навчаючої діяльності вчителя та усвідомленої активної навчальної діяльності учнів. При цьому сучасна дидактика розглядає учнів як головну фігуру навчального про­несу, як його суб'єкта. Він творить навчальний процес разом з учителем.

Програмуючи процес фізичного виховання, варто також враховувати сучасну специфіку навчання, яка полягає в тому, що учень не тільки засвоює конкретні знання та фізичні вправи, але й, що головне, повинен оволодіти способами діяльності (оперування ними). Він засвоює прийоми одержання знань, формування навичок, розвитку фізичних якостей і їхнє застосування у практиці фізичного виховання та життєдіяльності. За раціональної організації навчання обидва ці процеси рівномірно прогресують. За неправильної організації – нагромадження інформації випереджує ріст умінь оперувати нею. Щоби цього не трапилось, пам'ятаймо, що накопичення інформації поза діяльністю втрачає силу стимулів навчання.

Ці положення повинні бути відображені в навчальних програмах через визначення конкретних видів діяльності, які учень повинен засвоїти і виконувати відповідно до вимог творчого типу навчання та з погляду гармонійного розвитку особистості.

Четвертий розділ є визначальним з погляду реального виміру результатів навчання та виховання. Сьогодні теорія і практика фізичного виховання має своєму розпорядженні об'єктивні методи визначення рівня фізичних якостей, їхньої технічної підготовленості.

Документи планування, що складаються вчителем. Багаторічний передовий досвід показує, що для ефективного розв'язання завдань фізичноговиховання, на уроках фізичної культури необхідно створити систему планування. Ця система представляє собою завершений, логічний ряд планів, кожен зяких має чітко визначені функції, а загалом вони дають змогу найдоцільніше побудувати процес фізичного виховання.

Оскільки реальний процес фізичного виховання будується у формі великих, середніх і малих циклів, то їхня тривалість переважно і становить, масштаби планування, а саме: річний графік навчально-виховної робот, робочий план на чверть, конспект на урок (декілька уроків).

Планування позаурочної роботи. Робота з фізичного виховання школярів виконується всім педагогічним колективом із залученням медперсоналу, громадських організацій і батьків. Загальне керівництво здійснюється адміністрацією, а практичне - учите­лем. У цій ситуації успіху можна досягти лише за умови чіткого і конкретного планування.

Позаурочну роботу регламентують такі документи:

· загально шкільний річний план позаурочної роботи з фізичного ви­ховання школярів або відповідний розділ у шкільному плані;

· календар спортивно-масових заходів;

· розклад занять секцій.

Загально-шкільний річний план позаурочної роботи передбачає на­прями діяльності колективу і може містити такі розділи: аналіз роботи за минулий рік і основні завдання на наступний; організаційна робота; навчальна робота; організація оздоровчих заходів у режимі навчального дня; спортивно-масова робота; робота за місцем проживання; просвітницька діяльність; медичний контроль; господарська робота.

Календар спортивно-масових заходів складається відповідно до календаря змагань. У календарі передбачаються всі шкільні змагання у хронологічному порядку. Розклад занять складається на рік. У клітинках проти кожної секції і дня занять проставляють час їх початку і скінчення.

Для фізичного виховання властиві два типи контролю: педагогічний контроль (здійснюється вчителем-спеціалістом) і самоконтроль (суб'єкт і об'єкт контролю збігаються).

Часові параметри контролю. Контроль у процесі фізичного виховання, як і планування, належить за часом до певних структурних ланок цього процесу і водночас у певному розумінні є безперервним. Він характеризується послідовним виконанням контролюю­чих операцій у ході окремого заняття, в інтервалах між ними, а крім цього, і по завершенні серії занять, їхніх циклів і етапів на шляху до мети.

Постійний контроль, який можна назвати оперативно-поточним, регулярно доповнюється підсумковим цикловим контролем, в якому сумарно оцінюється зроблене і досягнуте в межах більш (або менш) тривалих циклів занять (малі, середні, великі).

Конкретні завдання, що розв'язуються при оперативно-поточному контролі:

· негайно оцінити передумови виконання запланованого на заняття, передусім стан готовності учнів до реалізації головного з наміченого (розучування вправ, освоєння навантажень), проаналізувати показ­ники оперативної працездатності, втоми і відновлення в ході занять;

· проконтролювати риси рухових дій, що виконуються, параметри навантажень і відпочинку, освітній, тренувальний, виховний ефек­ти занять;

· дійти загальних висновків про якість заняття, позитивні сторони і хиби його змісту і методики;

· оцінити зміну показників індивідуального стану в інтервалі між поточними і черговими заняттями (в аспекті оцінки " післядії" ми­нулого заняття і ходу відновних процесів, від динаміки котрих зале­жить ефект чергового заняття).

Для оперативно-поточного контролю найпридатніші методи, що дають змогу одержати необхідну інформацію з мінімальною витратою часу. Суттєво також, щоб операції, котрі виконуються в його ході, не вимагали б від учнів значних додаткових зусиль, не відволікали б їх від розв'язання основних за­вдань, на які спрямоване заняття, не утворювати б перерви у них, а органічно вписувались би в його структуру.

Основними способами оперативно-поточного контролю є: 1) пряме, інструментально забезпечене спостереження, самоспостереження, опитуван­ня, самоаналіз; 2) одержання інформації шляхом використання контрольних рухових завдань з визначенням поточних результатів їх використання у порі­вняно стандартних умовах. При цьому завдання пов'язуються з виконанням основних і підготовчих вправ, що передбачені змістом занять і реалізуються згідно з логікою цілісної побудови заняття. Так, в інтересах оперативно-по­точного контролю стандартизують певну частину " розминки" і виконують слідом за нею короткочасні вправи з установою на результат, що дає підставу судити про рівень оперативної готовності до виявлення швидкісно-силових якостей (наприклад, темпові стрибки з дотиком рукою відповідної розмітки, стартові рухи, короткі прискорення з виміром часу реакції і швидкості пересування).

В інтервалах між заняттями оперативно-поточний контроль практично звужується до меж індивідуального самоконтролю.

Узагальнений облік і аналіз матеріалів оперативно-поточного контролю пов'язані з великим обсягом рукописної роботи. Ступінь детальності записів у різних умовах не однаковий. Але в усіх випадках бажано, щоби вони хоча б стисло містили:

· висновок щодо реалізації завдань (виконано, не виконано), оцінки результативності дій;

· перелік основних компонентів занять (помітки конспектів про ви­конання вправ), дані про фактично витрачений час, параметри на­вантаження, функціональні зрушення (за даними ЧСС);

· висновок про хиби методики побудови занять та їхні наслідки;

· висновок про достатність інтервалів відпочинку між заняттями та ефективність застосованих засобів оптимізації відновних процесів.

Із нагромадженням даних оперативно-поточного контролю створюються і умови для виявлення тенденцій у системі занять. У цьому полягає нерозривний зв'язок оперативно-поточного і циклового контролю.

Призначення циклового етапного контролю, інтегрально оцінити систему занять, що відбулися в межах завершеного циклу (етапу), отримати інформацію, необхідну для правильної орієнтації наступних дій. Крім операцій, характерних для контролю загалом, цикловий і етапний контролі передбачають три групи процедур.

Перші група процедур передбачає узагальнену обробку матеріалів оперативно-поточного контролю, взятих у сукупності за малі цикли і отриманих цим шляхом сумарних даних, які в поєднанні віддзеркалюють загальні риси і параметри процесу, що контролюється в його середніх циклах, етапах і великих циклах.

Елементарними операціями обробки є:

· підрахунок суми часу, витраченого на заняття протягом циклу або етапу загалом і за основними розділами їх змісту (на вивчення нового, виховання різних здібностей тощо), порівняння одержаних величин з аналогічними в попередньому циклі, етапі;

· підрахунок занять, пов'язаних з основними фізичними навантажен­нями, і визначення їх співвідношення із загальним числом занять і числом днів, вільних від них у циклі (етапі);

· підрахунок сумарних величин фізичного навантаження за окреми­ми нормативами і визначення частки різних за рівнем і спрямованістю навантажень у загальному обсязі навантаження;

· визначення середніх величин, що відбивають зміни фізичного ста­ну учнів протягом циклу або етапу (за даними оперативно-поточ­ного контролю).

Друга група процедур – тестування в кінці циклу, а також в окремих його фазах для визначення кумулятивного ефекту занять, одержання інфор­мації про зрушення, що відбулись у цей час у стані учнів, рівні їхньої тренованості і підготовки. Наприкінці серії уроків доцільно відводити одне заняття спеціально для комплексного тестування, забезпечивши " підведен­ня" до результату виділенням відповідно побудованого мікро циклу.

Третя група процедур – порівняльний аналіз динаміки показників, виявлених процедурами І та ІІ типів, осмислення виявлених тенденцій і спів­відношень з висновками для наступних дій.

Такий аналіз найкраще робити за допомогою графіків, які відбивають, з одного боку, параметри впливів, а з іншого – результати контрольних вправ та інших показників змін у стані учнів.

Перераховане разом складає послідовні ланки " технології" циклового і етапного контролю, яка повинна спиратися на знання закономірностей, що визначають динаміку контрольованих показників. Без таких знань аналіз неможливий.

Загалом можна визначити загальні вимоги до контролю та обліку навчальної діяльності учнів: своєчасність, об’єктивність, точність та достовірність, повнота та інформативність, простота та наочність.

Основними документами обліку та звітності є: журнал обліку навчальної роботи класу, медична карточка, журнал обліку травм, журнал обліку наявності і стану обладнання, книга обліку спортивних досягнень, протоколи змагань, протоколи здачі державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості, щоденник педагога.

Важливою умовою високої результативності роботи учнів, розвитку ініціативи й активності є оцінка їхньої діяльності. Вона виявляє фізичні, інтелектуальні, вольові можливості учнів та ставлення вчителя до їх діяльності, успіхів, невдач, поведінки.

В практиці фізичного виховання використовують словесні, інтонаційні, мімічні, жестові, пантомімічні форми оцінки. Успіхи виражені в оцінці відбивають якість педагогічної праці, результат діяльності вчителя, його вміння висувати завдання, застосовувати відповідні засоби і методи організації фізичного виховання. Сьогодні успішність із фізичної культури визначається за чотирма критеріями:

Ø Рівнем засвоєння і практичної реалізації знань;

Ø Якістю виконання рухових дій, що є виразом рівня опанування техніки передбачених програмою вправ;

Ø Виконанням нормативів шкільної програми;

Ø Вмінням самостійно займатись фізичними вправами і реалізацією цього вміння в практичній діяльності учня.

Для успішної реалізації процесу фізичного виховання, необхідно сформулювати вимоги до учнів:

Ø Мати міцні знання, передбачені програмою, і вміти їх застосовувати у процесі самостійних занять;

Ø Опанувати техніку виконання фізичних вправ, що вивчаються на уроках;

Ø Досягти можливого для свого віку і здібностей розвитку сили, витривалості, прудкості, спритності, гнучкості;

Ø Використовувати набуті знання, вміння і навички у щоденній праці та побуті;

Ø Уміти точно і правильно виконувати стройові дії, вивчені на уроках;

Ø Бути організованим під час виконання завдань учителя, виявляти творчість і ініціативу;

Ø Швидко реагувати на команди і розпорядження вчителя чи фізкультурних активістів;

Ø Самостійно виконувати фізичні вправи задля самовдосконалення, брати активну участь у всіх формах фізичного виховання у школі та за місцем проживання;

Ø Мати належну спортивну форму.

Ґрунтуючись на загальних принципах і положеннях, оцінка діяльності учнів на уроці фізичної культури має свою специфіку. Вона повинна відповідати індивідуальним можливостям учнів і віддзеркалювати ту працю, яку дитина вклала у досягнення не якогось загального нормативу, а індивідуально можливого результату. Так, невиконання кількісних показників із незалежних від учня причин (непропорційний фізичний розвиток, тривалі пропуски із поважних причин при позитивних оцінках за техніку, знання) не є підставою для зниження підсумкової оцінки.

Під час оцінювання фізичної підготовленості школярів рекомендується вчителям враховувати реальні можливості кожного учня на основі попереднього тестування й оцінювати динаміку приростів результатів. Наближення результату учня від вихідного до запланованого на 50% можна оцінювати як „задовільно”, не менше як на 70% - добре, не менше як на 90% - відмінно. При цьому планування необхідних результатів здійснюється на основі вихідного тестування вчителем і учнем спільно. На кожному уроці доцільно виставляти п’ять – шість оцінок. Це допоможе протягом чверті накопичити достатню кількість оцінок.

Оцінка розвитку рухових здібностей здійснюється на початку року, перед початком кожної серії уроків і в кінці року. Частіше варто перевіряти ті здібності, котрі швидко змінюються. Тестові перевірки повинні забезпечити мінімальні витрати часу. Тому на один урок беруть, зазвичай, один тест, який органічно вписується в зміст уроку. Проводять тести у вигляді змагань, заохочуючи кожного учня до досягнення максимального результату.

Оцінюючи якість (техніку) виконання вправ, учитель керується вимогами до аналогічних вправ у відповідних видах спорту. Відхилення у виконанні вправ учнями від названих вимог вважається помилкою. Помилки умовно поділяють на три групи: незначні, значні і грубі.

Незначні помилки – відхилення від правильного виконання, що не порушує структури рухової дії і практично не знижує кількісні показники.

Значні помилки – відхилення від правильного виконання, що не порушує структури рухової дії, але знижує кількісні показники.

Грубі помилки – відхилення від правильного виконання, що порушує структуру рухової дії і призводить до значного зниження результату.

Орієнтовно можна рекомендувати при незначних помилках і безпомилковому виконанні ставити відмінну оцінку, значні помилки є причиною зниження оцінки до рівня – добре, а грубі є підставою для задовільної оцінки. При цьому вік учнів не враховується, тобто передбачені програмою вправи для кожного класу повинні виконуватися згідно з ідеальним уявленням щодо їхньої якості.

Знання оцінюються через їхній практичний прояв під час організації самостійних занять, засвоєння техніки та розвитку рухових здібностей, а також через виконання різноманітних функцій і дій у процесі уроку, інших форм фізичного виховання у школі і за місцем проживання.

Підсумкова оцінка виводиться із урахуванням усіх критеріїв, а у видах, де немає кількісних показників, вона визначається за знаннями і технікою. Виставлені оцінки бажано коментувати, щоб уникнути можливої дитячої підозри у суб’єктивізмі вчителя.

Останнім часом оцінки за рік виставляються за результатами заліків та іспитів, що стимулює самостійну роботу учнів, зацікавленість їх сімей. Можна запропонувати такий варіант іспитів: для іспиту підготовити відповідну кількість білетів, по чотири питання у кожному. Перше питання – теоретичні відомості, друге – елементарні вміння здійснювати фізкультурно-оздоровчу діяльність за діючою програмою та правилами змагань, третє – техніка виконання певної вправи, четверте – здача нормативів (підтягування, стрибки і т.д.).

Уміння здійснювати фізкультурно-оздоровчу діяльність оцінюють шляхом виявлення можливостей учнів:

Ø Щодо складання і демонстрації різноманітних комплексів вправ і програм вирішення конкретних завдань фізичного виховання;

Ø Підготувати місце занять, підібрати необхідний інвентар і обладнання;

Ø Контролювати хід виконання завдань, оцінювати його;

Ø Виявляти і виправляти власні помилки і помилки товаришів;

Ø Оцінювати стан свого організму і рівень фізичної підготовленості;

Ø Проводити окремі частини і цілі заняття фізичними вправами.

Прагнучи до повної успішності, вчитель повинен знати причини котрі заважають засвоєнню відповідних вимог. Найсуттєвішими із них є:

Ø Недостатній руховий досвід учнів;

Ø Низький рівень фізичного розвитку і підготовленості;

Ø Відставання в інтелектуальному розвитку;

Ø Недостатній розвиток вольових якостей;

Ø Низький рівень активності учнів.

До педагогічно виправданих педагогічних дій вчителя на уроці фізичної культури відносять: виконання фізичних вправ, участь у взаємо навчанні, слухання педагога, спостереження за виконанням вправ учителем, осмислення того що сприймається, планування наступних дій, аналіз виконаних рухів, взаємоконтроль, оцінювання, обговорення, розстановка і пересування приладів, роздача і розбір інвентарю та навчальних посібників, підготовка місць занять, відпочинок. Процедура, яка проводиться із метою всебічної оцінки уроку і паралельного визначення реакції організму учнів на запропоновані навантаження називається хронометрування. Розрізняють загальну і моторну щільність занять. За даною формулює визначається загальна щільність занять: . За даною формулою визначається моторна щільність занять: . Вчитель має прагнути до 100% загальної щільності уроку.Моторна щільність основної частини тренувального уроку має становити 70-80%.Моторна щільність навчального уроку має становити 50-60%. Моторна щільність уроку залежить від таких факторів: кількість учнів у групах, командах, вчитель має уникати ігор, в яких до рухової активності водночас залучається мала кількість дітей, якість матеріальної бази, на уроці доцільно використовувати багато пропускні прилади, кількість інвентарю, необхідно кожного учня забезпечити відповідними приладами; використання продуктивних методів організації занять, способів використання вправ і управління класом, інтенсифікація допоміжних дій на уроці і підготовка місць занять до його початку; ефективна діяльність активу учнів, щодо організації заняття, стислість пояснень, зауважень, обговорень, їхнє вміле поєднання з виконанням вправ, широке використання додаткових завдань.

Оцінка виконує такі основні функції контролюючу, виховну, навчальну.Для того, щоб оцінка виконувала свої функції вона має відповідати наступним вимогам, а саме: об’єктивності, систематичності, всебічності, диференційованого та індивідуального оцінювання.