Проблеми якості підготовки спеціалістів.

Проблеми якості підготовки спеціалістів.

Модель вчителя фізичної культури, початкових класів випускників педагогічних вузів.

3.1. Наявність професійної мотивації до вирішення цілей та завдань фізичного виховання.

3.2. Професійне розуміння концептуальних напрямків розвитку системи фізичного виховання та їх соціальної обумовленості.

3.3. Професійне розуміння „моделі” випускника школи.

3.4. Володіння управлінськими вміннями і навичками практичної реалізації „моделі” випускника школи.

3.5. Конструктивні здібності та уміння.

3.6. Рухові уміння та навички.

3.7. Володіння уміннями мобілізаційного впливу та організації колективних зусиль у вирішенні завдань фізичного виховання.

3.8. Володіння педагогічною технікою проведення різних форм занять.

Модель випускника школи, як кінцевий результат педагогічно-управлінської діяльності учителя фізичної культури.

2.1. Аналіз теоретичних джерел, що лежать в основі розробки моделі випускника школи (в галузі фізичного виховання).

2.2. Аналіз складових моделі випускника школи, як наслідок багаторічного впливу на нього процесу фізичного виховання.

Проблеми якості підготовки спеціалістів.

Завдання науково технічного прогресу, соціального розвитку суспільства постійно потребують корінного покращення професійних якостей підготовки фахівців із вищою освітою.

Процесу професійної підготовки студентів присвячено велику кількість праць. Тут необхідно виокремити декілька основних напрямків досліджень: 1) загально методологічний аспект (підготовка фахівця, як загальна соціально-суспільна проблема); 2) підготовка фахівця педагогічної спеціальності; 3) підготовка учителя фізичної культури і учителів початкового й дошкільного виховання, які забезпечують процес фізичного виховання дітей.

Однак, як свідчить аналіз діяльності вузів по удосконаленню підготовки спеціалістів, ефективність і значимість досягнутих результатів недостатньо висока, внаслідок того, що заходи, які проводяться не в повній мірі охоплюють всі етапи, завдання і рівні управління підготовкою спеціалістів, яка носить багато компонентний аналіз. Тут необхідно відмити такі причини:

Ø Відсутня системна упорядкованість, повнота і чітка цільова спрямованість заходів, що провадяться, на підвищення якості підготовки спеціалістів на всіх етапах їх підготовки: формування контингенту студентів; навчання і виховання у вузі; розподіл на роботу; зв’язки з випускниками; курси підвищення кваліфікації;

Ø Відсутня системна упорядкованість по усім аспектам підготовки – соціально-економічному, загальноосвітньому, психолого-педагогічному, медико-біологічному, спортивно-педагогічному, практично-професійному;

Ø Відсутня системна упорядкованість на всіх рівнях підготовки – усієї галузі, факультету, кафедри, окремих викладачів.

Таким чином, проблемність ситуації на шляху подальшої реалізації ідеї підвищення якості підготовки спеціаліста закладена:

Ø У відсутності єдиного підходу і цільової спрямованості на кінцевий соціальний результат;

Ø У недостатньому управлінні підготовкою спеціалістів, забезпеченні цілеспрямованої взаємодії елементів та змісту процесу підготовки спеціалістів на усіх його етапах та рівнях;

Ø У неповній відповідності сутності, специфіки, форм і методів діяльності на усіх стадіях підготовки спеціалістів у відповідності до вимог та особливостей науково-технічного прогресу та соціального розвитку суспільства;

Ø У невідповідності матеріально-технічної бази вузів стосовно забезпечення навчально-виховного процесу.

Організаційна структура управління підготовкою спеціалістів, створювалася переважно в період екстенсивного розвитку вищої школи, що в наслідку суттєво загострило протиріччя її з соціальними потребами суспільства, які динамічно розвивалися й набували нового якісного змісту (зміни державного устрою та ладу, перехід до ринкової економіки, ведення нових способів ведення суспільного господарства, орієнтація на приватну власність на засоби виробництва, відсутність державного регулювання у ринкових процесах і т.д.). Тому, в даний час особливої актуальності набувають питання дослідження й розробки генеральних схем управління підготовкою спеціалістів, які б могли забезпечити інтеграцію діяльності вузу з необхідною специфікою професійної діяльності, за якою фахівцям доведеться працювати.

Якість підготовки спеціаліста - це сукупність існуючих професійних здібностей особистості, що забезпечують виконання нею професійних і громадських функцій в умовах сучасного стану розвитку суспільства. Одним із важливіших завдань, є формування змісту навчання студента у стінах вузу. На теперішній час сформувалися два підходи до вирішення цього завдання, це традиційне та контекстне навчання. При традиційному навчанні в центр ставиться теоретична підготовка. Навчальний процес переважно спрямований на оволодіння теоретичними основами окремих навчальних дисциплін, які розкривають різні сторони майбутньої професійної діяльності. Традиційне навчання приваблює перш за все фундаментальністю теоретичної та універсальністю професійної підготовки. Проте такий підхід має багато недоліків. По-перше, навчання будується згідно з логікою наукових дисциплін, логіка ж професійної діяльності залишається в основному поза увагою. Звідси і відрив теоретичної підготовки від практичної, як усередині кожної окремої навчальної дисципліни, так і на рівні змістових взаємозв’язків різних дисциплін (між предметні зв’язки). По-друге, становлення як психічної, так і професійно-прикладної структури специфіки педагогічної діяльності фактично повністю випадає з поля зору управління пізнавальною діяльністю.

Контекстне навчання, що виникло на противагу традиційному, передбачає безпосереднє розгортання логіки професійної діяльності в систему навчальних завдань, виконання яких забезпечує оволодіння змістом професійної діяльності, призводить до формування специфічно-діяльної педагогічної структури. Система навчальних завдань – це система під структур професійної діяльності, система професійних умінь і навичок.

Професійна підготовка може бути ефективною тільки при умові її організації як цілісної системи, із використанням системного підходу в професійній підготовці вчителя. Принцип системної організації, як цільова науково-методична база передбачає розвиток педагогічних здібностей і формування педагогічної майстерності на основі „моделі-цілі”. Модель-ціль професійно-педагогічної майстерності є основою для розробки учбового плану професійної підготовки студентів, оскільки тільки вона забезпечує ефективні між предметні функціональні зв’язки, реалізація яких призводить до виникнення кумулятивного ефекту в розвитку педагогічно-прикладних здібностей. Практична цінність моделі-цілі виражається в її ведучій функції – нести узагальнену змістову сутність.

Навчання спеціалістів, як загальна, цілісна структура професійно-пізнавальної діяльності студентів являє собою складне процесуальне утворення. Це велика кількість різноманітних навчальних дисциплін, участі в їх, викладанні різних педагогів, використання різних видів навчальної діяльності, використання різних форм і видів занять, серед останніх велике значення відводиться професійно-педагогічному практикуванню студентів.

Для того щоб практично здійснити ефективне навчання, озброїти студента необхідним обсягом знань, необхідно керуватися певними правилами. Такі правила витікають із сформульованих принципів навчання у вищій школі, серед яких виділяються дві групи.

До першої групи належать принципи, що відображають закономірності зв’язку мети, сутності й змісту навчання. Це насамперед принципи розвиваючого і виховного характеру навчання; науковості навчання; активності й самостійності студентів у навчанні; систематичності навчання; зв’язку змісту навчання з життям, практикою.

Друга група принципів стосується більшою мірою регулювання умов продуктивного навчання. Сюди відносяться принципи наочності навчання; достатності навчання; урахування вікових і індивідуальних особливостей студентів; міцності знань; поєднання колективних, групових та індивідуальних форм організації навчання; зв’язки лекційної та поза лекційної навчально-виховних роботи зі студентами; керівної ролі викладача, кафедри у вузівському навчанні. Не порушуючи вказані принципи необхідно дати їм практично-прикладне трактування. Така можливість, реальна через пошук обґрунтованої відповіді на такі три запитання:

1. Для чого навчати студента? Йдеться про педагогічне бачення цілей навчання. Що повинен уміти робити випускник? Відповідь на це питання визначає соціальне замовлення;

2. Чого саме навчати студента? Це питання важливе для визначення змісту, структури матеріалу, яким необхідно оволодіти. Відповідь на це питання визначає зміст майбутньої професійної діяльності;

3. Як навчати? Це питання стосується методів, принципів і форм навчання, як усього комплексу дисциплін навчального плану, так і кожної дисципліни окремо.

 

Перепідготовка, підвищення кваліфікації учителів

Професійна діяльність вчителя в школі

 

 

⇐ Предыдущая14151617181920212223Следующая ⇒