Етап переробки і інтерпретації

Більшість фахівців в області психодіагностики згодна з тим, що кількісна оцінка отриманих результатів (у вигляді стандартних величин, профілів) вельми корисна. Проте існують суперечливі думки про те, яка дорога узагальнення даних дослідження веде до надійнішого прогнозу: клінічний, більш орієнтований на суб'єктивний досвід, інтуїцію, або статистичний, заснований на об'єктивних, формалізованих критеріях.

Клінічний підхід спирається на аналіз в основному якісних показників, прагнучи охопити їх у всій облиште. Його істотною особливістю є довіра до «суб'єктивної думки» і професійного досвіду. У «чистому» вигляді клінічний підхід недалеко вирушає від думок здорового глузду.

Статистичний підхід передбачає облік об'єктивних (кількісних) показників, їх статистичну обробку у вигляді, наприклад, рівняння регресії або факторного аналізу. Роль суб'єктивної думки зводиться до мінімуму.

Прогноз здійснюється на основі емпірично певних статистичних співвідношень. Питання про ефективність клінічного і статистичного прогнозу неодноразово обговорювалося психологами і до цих пір служить предметом дискусій.

П.Міл (Мєєhl, 1954), що поклав почало цим дискусіям, спираючись на аналіз значної кількості робіт в цій області, приходить до висновку про те, що статистичний прогноз виявляється значно ефективнішим, ніж клінічний (приведений огляд 20 досліджень, які за вирахуванням одного свідчать на користь статистичного підходу). Це підтверджується і пізнішими дослідженнями, в яких, зокрема, показані причини, що обмежують результативність клінічного прогнозу (Barendregh, 1961). Виявляється, що збільшення об'єму діагностичних даних, які повинен враховувати психолог, спочатку наводить до зростання, а потім до зниження точності прогнозу.

Найбільш вразливе місце клінічного підходу — жертва частним, окремим, в ім'я повноти картини. П. Б. Ганнушкин свого часу писав, що чим багатше досвід клініциста-психіатра, тим важче робиться, а часом абсолютно неможливий диференціальний діагноз окремого припадку.

З цього, проте, не слід робити вивід про те, що клінічний підхід має бути витиснений з психодіагностики. Статистичний підхід не може замінити клінічний, коли ставиться завдання всестороннього опису особи, розкриття причинних зв'язків і стосунків. Важко знайти альтернативу клінічному підходу і в тих областях дослідження особи, в яких використання тестів виявляється малоефективним. Критики поглядів П. Міла сповна резонно вказують, що він явно підсилив розбіжності, що існують між прибічниками статистичної оцінки і клінічного підходу, спираючись в своїй роботі на дослідження, в яких оцінка ефективності вироблялася по необгрунтованих критеріях (Holt, 1978; Ехпег, 1986; і ін.). При цьому П. Міл статистичному підходу протиставляє те, що може бути назване як «наївно-клінічний» підхід, що виявляється неефективним (Holt, 1978).

У повноцінному діагностичному дослідженні необхідно зробити обгрунтовані психологічні висновки, а тим самим здійснити вихід за рамки статистичних даних. «Надмірна боязнь так званих суб'єктивних моментів в тлумаченні і спроба отримати результати наших досліджень чисто механічним, арифметичним, дорогою помилкові. Без суб'єктивної обробки, тобто без мислення, без інтерпретації, розшифровки результатів, обговорення даних немає наукового дослідження» (Виготський). У більшості діагностичних ситуацій необхідне гармонійне поєднання клінічного і статистичного підходів, а не їх зіставлення.