Психодиагностика интеллекта

совокупность приемов и методик, направленных на изучение, получение данных и количественное измерение уровня интеллектуального развития человека. П. и. осуществляется обычно с помощью специальных тестов интеллекта (тестов общих способностей). При этом под интеллектом как объектом измерения подразумеваются прежде всего те проявления индивидуальности, которые имеют прежде всего отношение к познавательным свойствам и особенностям личности (см. Интеллект). Поэтому при П. и. основные тестовые задания направлены на оценку особенностей мышления, памяти, пространственной визуализации, математических и психомоторных способностей и др. Практическое значение П. и. обусловлено по крайней мере двумя факторами: 1) необходимостью охватить «измерением и числом операции ума» (Ф. Гальтон); 2) признанием того факта, что для многих видов профессиональной деятельности (трудовой, спортивной, военной и др.) уровень интеллекта является важнейшей предпосылкой ее успешного выполнения. Тесты интеллекта разделяются на две группы: 1) монометрические (шкала Стенфорд—Бине, тест Р. Кэттела, Прогрессивные матрицы Равена и др.); 2) тестовые батареи, диагностирующие как общий интеллект, так и специальные интеллектуальные факторы (тест Д. Векслера, тест Р. Амтхауэра и др.). По критерию оценки результатов тестирования тесты интеллекта различаются на такие, в которых оценка производится с учетом сложности задания, а время выполнения играет менее значимую роль, и такие, в которых тестовый материал более однороден, но результат диагностики в большей мере зависит от скоростных качеств испытуемого. Примером последних являются тесты общих и специальных способностей Г. Айзенка, Краткий отборочный тест (КОТ) В. Н. Бузина и др. Уровень интеллекта, измеряемый с помощью тестов, существенно зависит от социальных, культурных, экономических и др. условий. Поэтому «тестовый» интеллект существенно зависит об уровня образования, возможностей приобщения испытуемого к культуре, его экономического положения. Тесты интеллекта создавались и создаются во вполне определенных социокультурных условиях, в них всегда учитываются социальные нормы и ценности, стандарты поведения и мышления, присущие данной культуре. Поэтому представляет определенный интерес разработка и применение тестов, предназначенных для измерения уровня интеллектуального развития независимо от факторов окружающей среды (культуры, образования, национальных особенностей и др.). Примером является культурно свободный тест интеллекта (CFIT), предложенный Р. Кэттелом в 1958 г. Тест сконструирован на основе перцептивных заданий, в которых интеллект проявляется через восприятие. По мнению автора данные, полученные с помощью этого теста в различных культурных группах, вполне сопоставимы между собой. Однако это мнение в ряде случаев вызывает вполне обоснованную критику (Л. Ф. Бурлачук, С. М. Морозов). П. и. осуществляется с помощью тестовых баллов, коэффициента интеллекта (IQ), профиля интеллекта, качественной характеристики индивидуального интеллекта. В последнем случае принимается во внимание не только количество решенных заданий и время выполнения, но и характер ошибок, реакция испытуемого на тест, способы решения, эмоциональность испытуемого и пр. Важным является также выявление тех заданий, которые испытуемый решил наиболее легко, и в которых он испытывал наибольшие затруднения (см. также Интеллект, Коэффициент интеллекта).

У 1905 році Альфред Біне за дорученням міністерства освіти Франції розробив методики, за допомогою яких можна вимірювати рівень розумового розвитку дитини. Для кожного віку підбиралися свої завдання, які могли вирішити 80 - 90% дітей з вибірки в 300 дітей даного віку. Дітям до 6 років пропонувалося по 4 завдання, а старше 6 років - 6 завдань. Показником інтелекту в шкалах Біне був розумовий вік, який визначався за успішності виконання тестових завдань. Випробування починалося з виконання завдань, відповідних хронологічного віку дитини, якщо він справлявся з усіма завданнями, то йому пропонувалися завдання більш старшого віку (якщо він вирішував не всі, а деякі з них, то випробування припинялося). Максимальний вік, все завдання якого вирішувалися випробуваним, є його базовим розумовою віком. Наприклад, дитина вирішила всі завдання для 7 років і 2 завдання для 8 років, то його базовий вік дорівнює 7, а кожне додатково виконане завдання оцінюється числом " розумових місяців" (кожне завдання відповідає 2 місяцям, т. к.6 завдань = 12 місяцям), отже, розумовий вік (УВ) дитини = 7років 4 місяців. Розбіжність розумового і хронологічного віку вважалося або показником розумової відсталості (якщо УВ менше хронологічного), або обдарованості (якщо УВ більше хронологічного).

Американський вчений Термен (працював у Стенфордському університеті) удосконалив тест Біне, виникла шкала Стенфорд-Біне, в якій став використовуватися показник - коефіцієнт інтелектуальності, що подає собою частка, одержуване при розподілі розумового віку на хронологічний і помножений на 100. " Коефіцієнт інтелектуальності", скорочено позначається IQ, дозволяє співвіднести рівень інтелектуальних можливостей індивіда з середніми показниками своєї вікової і професійної групи. Можна порівнювати розумовий розвиток дитини з можливостями його ровесників. Наприклад, календарний вік 8 років, а розумові здібності ближче до шестирічної групі, такий, отже, і його " розумовий" вік, отже, коефіцієнт інтелекту близько 75%. Середнє значення IQ (розумовий вік відповідає хронологічним) відповідає 100 балам, а найнижчі можуть наближатися до 0, найвищі - до 200. Стандартне (тобто середнє для всіх груп) відхилення - 16 балів в кожну сторону. У кожної третьої людини IQ знаходиться між 84 - 100 балами, і така ж частка осіб (34%) з показником від 100 до 116 балів. Таким чином, ця основна маса (68%) і вважається людьми із середнім інтелектом. Дві інші групи (по 16% у кожній), результати яких відповідають крайнім показникам шкали, розглядаються або як розумово відсталі (люди зі зниженим інтелектом 10 від 10 до 84), або як володіють високими (вище середнього) інтелектуальними здібностями (10 від 116 до 180). Якщо результат дитини вище тестової норми, більше 116, то дитина вважається інтелектуально обдарованим. Шкала Стенфорд-Біне застосовується у всьому світі.

При обробці результатів тестування можна отримати не тільки загальний бал, а й індивідуальний тестовий профіль випробуваного, який свідчить про пріоритетне оволодінні поняттями і логічними операціями.

8) Психодіагностика особистості

Особистість – це за життя сформована система індивідуально- своєрідних рис особистості, якими визначається своєрідне для певної людини мислення і поведінка.

Висловлювання суб'єкта – прояв його самоспостереження, мають бути узяті не як сукупність положень, що складають готову істину про суб'єкта, а як більш-менш симптоматичні прояви, справжня природа яких має бути виявлена дослідниками в результаті їхнього зіставлення з відповідними об'єктивними даними. Об'єктивний аналіз висловлень обстежуваного призводить нерідко до результатів, відмінних або навіть прямо протилежних їх безпосередньому змісту (С.Л. Рубінштейн).

Особистісні опитувальники – класичний зразок суб'єктивного діагностичного підходу. Опитування – один з найменш надійних способів одержання знання про особистість, і тому цілком зрозуміле давнє прагнення дослідників до його об'єктивації. Це знаходить своє вираження насамперед в зростаючих вимогах до надійності і валідності особистісних опитувальників.

Особистісні опитувальники являють собою реалізацію суб'єктивного підходу до дослідження особистості з вербальним (мовним) поданням тестового матеріалу.

Опитувальники в широкому значенні – широка група психодіагностичних методик, завдання яких представлені у вигляді запитань чи тверджень.

Опитувальники призначені для отримання об'єктивних і (чи) суб'єктивних даних зі слів обстежуваних.

Прототипом сучасних особистісних опитувальників вважається розроблений Р. Вудвортсом (1917) «Бланк даних про особистість», призначений для скринінга осіб, які призиваються на військову службу (питання стосувалися відхилень у поведінці і були розроблені на основі вивчення автором невротичної симптоматики). За минулі десятиліття опитувальники одержали найширше поширення в діагностичних дослідженнях в усьому світі.

Особистісні опитувальники зовні представляють собою різної величини перелік питань чи тверджень, на які обстежуваний має відповісти відповідно до запропонованої йому методики. Кількість питань значно варіює. В одних опитувальниках 20 завдань, в інших – декілька сотень (наприклад, ММРІ складається з 550 тверджень). Безліч особистісних опитувальників, розроблених до теперішнього часу, за діагностичною спрямованістю можна поділити на опитувальники:

• рис особистості (наприклад, опитувальники Р. Кеттелла);

• типологічні (наприклад, опитувальники Г. Айзенка);

• мотивів (наприклад, опитувальник А. Едвардса);

• інтересів (наприклад, опитувальники Г. Кюдера);

• цінностей (наприклад, опитувальник Д. Супера);

• установок (наприклад, шкала Л. Терстоуна)

Відповідно до принципу, закладеного в основу конструювання, варто розрізняти: факторні опитувальники, для конструювання яких використовується факторний аналіз (наприклад, опитувальники Р. Кеттелла). Застосування емпіричних опитувальників для симптоматичної діагностики і пов'язані з цим проблеми мають більшою мірою технічний характер. Точність діагнозу, що здійснюється за їхньою допомогою, багато в чому буде залежати від повноти розкриття статистичних закономірностей. Індивідуалізація таких опитувальників, що досягається при використанні картини захворювання, дозволяє намітити оптимальні шляхи терапії і корекції, об'єктивно оцінити їхній ефект; емпіричні опитувальники, котрі створюються на основі критеріально- ключового принципу (наприклад, ММРІ). Терміном «факторні опитувальники» по суті справи поєднуються два їхні типи – опитувальники типологічні й опитувальники рис особистості. Наприклад, опитувальник Айзенка, розроблений на основі виділення типів особистості як цілісних утворень, що не зводяться до набору рис (факторів). Такий підхід до конструювання опитувальника вимагає групування обстежуваних, а не особистісних ознак (В.М. Мельников, Л.Т. Ямпольський, 1985). У цьому випадку діагностика здійснюється на основі зіставлення з відповідним типом особистості, і факторний аналіз використовується для угрупування обстежуваних за ступенем близькості в просторі вимірюваних особистісних ознак. Причому, у випадку досліджень Айзенка мова йде про «угрупування обстежуваних на задані групи» (про кожного обстежуваного заздалегідь відомо, до якої групи він належить). Задача зводиться до того, щоб знайти правило поділу цих обстежуваних на задані групи за психологічними ознаками.

Можливий і інший шлях – угрупування особистісних ознак (рис), а не обстежуваних, відповідно діагностика здійснюється за ступенем виразності цих рис. Досить типовим представником опитувальників особистісних рис можна назвати 16-ФЛО Кеттелла. Тут факторний аналіз є методом перетворення вихідного, досить великого набору груп тісно пов'язаних між собою ознак у простішу та змістовнішу форму методом, що дозволяє, на думку Кеттелла, «відкривати основні первинні властивості особистості».

Нарешті, всі особистісні опитувальники можуть бути розподілені на ті, котрі призначені для виміру якої-небудь однієї якості (властивості) або декількох. Позначимо їх як одномірні і багатомірні. Фактично всі опитувальники можуть бути використані не тільки для індивідуального, але і для групового обстеження. Останнім часом досить розповсюдженим є пред'явлення завдань опитувальників за допомогою комп'ютерів, однак при цьому потрібно, як вже говорилося, пам'ятати про необхідність їх рестандартизації.

9) Проективні методи (лат. projectio - викидання вперед) - сукупність методик, спрямованих на дослідження особистості і утворених в рамках проективного діагностичного підходу. Поняття проекції для позначення цих методик, вперше було використане Л.Франком (1939р.), заключається у свідомому або безсвідомому перенесенні суб'єктом власних властивостей, станів на зовнішні об'єкти, тобто не зовсім усвідомлене приписування іншим людям, подіям і речам власних думок і почуттів людини.
Слід розрізняти наступні групи проективних методик: розвиваючи теорію проективних методик Л.Франка, розрізняють:
1) конститутивні - структурування, оформлення стимулів, надання їм смислу (тест Роршаха). Суть тесту - стимульний матеріал складається з 10 стандартних таблиць з чорно-білими і кольоровими симетричними зображеннями. Досліджуваному пропонується відповісти на запитання, що зображено і на що це схоже;
2) конструктивні - створення із оформлених деталей осмисленого цілого (тест Світу). Суть тесту - стимульний матеріал складається з 232 моделей предметів, розподілених в різних пропорціях за 15 категоріями (будинки, дерева, дикі і домашні тварини, літаки, люди у формі і звичайній одежі і т. д.). Моделі невеликі за величиною, виготовлені з дерева або металу і яскраво забарвлені. Піддослідний на свій погляд створює із цих предметів те, що автори називали " малий світ". Час не обмежений;
3) інтерпретативні - пояснення якої-небудь події, ситуації (тематичний аперцетивний тест - ТАТ). Суть тесту - стимульний матеріал складається з 31 таблиці: ЗО - чорно-білих карт і одна пуста таблиця, на якій піддослідний може зобразити будь-яку карту. У зображеннях, що використовуються, представлені відносно невизначені ситуації, що допускають їх неоднозначну інтерпретацію;
4) патаретичні - здійснення ігрової діяльності в особливо організованих умовах (психодрама). Суть тесту - здійснюється у вигляді імпровізованої театральної вистави, в якій досліджуваний грає роль самого себе або уявної особи;
5) експресивні - малювання на вільну або задану тему (Будинок -дерево - людина). Суть тесту - пропонується намалювати будинок, дерево і людину. Потім проводиться детально розроблене опитування. На думку Дж.Бука, кожний малюнок - це своєрідний автопортрет, деталі якого мають особистісне значення. По малюнках можна судити про афективну сферу особистості, її потреби, рівень психосексуального розвитку і т.д.;
6) імпресивні - надання переваги одним стимулам (як найбільш бажаним) в порівнянні з іншими (тести Люшера). Суть тесту — стимульний матеріал складається з стандартних різнокольорових, вирізаних з паперу квадратів зі стороною 28 мм. Повторний набір складається із 73 квадратів 25 різних кольорів і відтінків. Часто використовується неповторний набір з 8 кольорових квадратів. Спрощена процедура дослідження (для 8 кольорів) зводиться до одночасного пред'явлення всіх кольорових квадратів на білому фоні і прохання вибрати один, що сподобався. Вибраний квадрат перевертається І відкладається в сторону, потім процедура повторюється. Психологічна Інтерпритація отриманого ряду кольорів опирається на припущення про те, що кожний колір має певне символічне значення, наприклад: червоний -прагнення до влади, домінування. А зелений - наполегливість; 7) адитивні-завершення речення, розповіді, історії (методики, закінчення речення). Позитивне в методиках - дають глобальний підхід до вивчення особистості. Негативне - досить стандартизовані і результат залежить від того, хто проводить це дослідження.