Етика науки

Наука - соціальне явище, а наукова діяльність - соціально значима діяльність людей (науковців) з метою досягнення істинного знання. Ця діяльність ґрунтується на соціальних нормах, законах, принципах суспільного життя, які є своєрідним комплексом юридичних, правових, адміністративних, політичних регуляторів життєдіяльності суспільства, окремого індивіда у всіх сферах суспільного життя, зокрема й у науковій.

В науці також діють моральні цінності: " не красти", " не обманювати ", " не злословити" тощо. Для вченого, як і для будь-якої людини, аморально і злочинно красти, а тим більше, привласнювати собі плоди чужої праці (плагіат). Ці норми настільки універсальні, що легко вписуються у контекст наукової діяльності.

вчений, науковець - це людина творча, котра понад усе прагне пізнати предмет, яви ще чи процес і отримати адекватні знання про них. Діяльність вченого безкомпромісна у пошуку істини. Він не знає вищої цінності, окрім істини.

Етичні норми та імперативи вченого - підштовхують і орієнтують діяльність вченого на пошук (відкриття) чогось нового, невідомого науці, але водночас вимагають, щоб нове знання було логічно і послідовно оформленим та експериментально підтвердженим і обґрунтованим. Цілковита і повна відповідальність за дотримання морально-етичних вимог лежить на вченому.

Нинішній стан розвитку цивілізації засвідчує, що поряд з традиційно значними, значно зросла й роль моральних та етичних імперативів у розвитку науки. Сучасна наука досягла такого стану розвитку, коли стає можливим кардинально впливати на весь хід світових процесів, змінювати його природу й сутність, а самі результати науки використовуються людьми як на благо суспільству (людству), так і на шкоду йому. Наукові знання, за своєю суттю, не добрі й не злі. Вони індиферентні, але від того, у чиїх руках вони знаходяться, будуть залежати й результати їх використання: чи на користь суспільному прогресові, чи - регресові. Ядерна енергетика і зброя

Результати (наслідки) застосування й використання наукових знань напряму залежать і визначаються рівнем культури в суспільстві, зокрема й політичної, моралі суспільства і вченого та їх морального здоров'я. Зрозуміло, що дія людини, вченого підпорядковується системі діючих у суспільстві етичних норм, імперативів (регуляторів), які визначають міру допустимого й дозволеного, того що заохочується і схвалюється суспільством та такого, на що існує певна заборона, є забороненим і не дозволяється вченому, можливо поки що в даній ситуації чи на даному етапі розвитку суспільства, людства. Моральні норми, регулятори виникають і розкриваються у суспільстві. Розвивається наука - розвиваються, змінюються і вони. Особливо ці питання важливі в медицині біології, біотехнології, генній інженерії.

Подібні процеси мають місце не лише у генній інженерії, а й у новій генетиці, генетиці людини, біотехнології, біомедицині та ін. Пошук і обґрунтування розумних, а заодно й гуманних рішень, актуалізує повернення науковців на шлях філософсько-етичних роздумів, осмислення й усвідомлення безцінності й незахищеності сучасного світу. Ці та ряд подібних проблем призвели до появи спеціальної науки - біоетики, яка покликана знайти і дати людству позитивне вирішення подібних проблем у майбутньому.

Норми етики, науки, наукової діяльності формуються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів. З одного боку, саме суспільство, культура, а з іншого - рівень інтелектуального, культурного розвитку індивіда, його моральні норми, імперативи і цінності впливають на цей процес. Тому в науковому світі, середовищі науковців, наукових співтовариствах етичні норми формуються й утверджуються у процесі руху, розвитку і спілкування від вчителя (наукового керівника) до учня. В цьому процесі має місце наслідування й успадкування духовного багатства колективу чи наукової школи і не тільки суто наукових здобутків, а й морально-етичних норм, традицій тощо. Це творчий процес, у якому можна умовно виокремити як абсолютну, так і відносну сторони. Сьогодні це вже не стільки тенденція, скільки необхідність у відповідних діях і поведінці як вчених, так і самого соціуму. Це стане запорукою для постійного зростання соціальної (морально-етичної) відповідальності науковців-вчених за свої пошукові відкриття, змусить їх передбачати негативні наслідки та завчасно мінімізувати їх прояви.

Продовжуючи думку Сократа. можна сказати, що тільки об'єктивне знання законів природи може дати можливість використати досягнення науки па добро людини.