Методологічні проблеми нелінійного природознавства як феномену постнекласичної науки.

Методологічні принципи нелінійного стилю мислення орієнтують дослідника на те, щоб бути готовим до появи нового цілого при вивченні нелінійних процесів самоор­ганізації. Новий стиль мислення пов'язаний з формуванням нової картини світу, де світ представлений як такий, що самоорганізується як в цілому, так і на багатьох рівнях сво­го існування. Ця обставина змінює ідеали пояснення, які досі були вживані в математичному природознавстві. Тео­ретичне освоєння процесів самоорганізації зробило пред­метом розгляду мінливе існування в його становленні та минущості, в той час як некласична фізика услід за класич­ною була орієнтована на пошуки сутності, причому універ­сальність сутнісних лінійних законів продовжувала тлумачитись як вираз субстанційної незмінності шуканої сутності.

Сучасна революція в природознавстві пов'язана зі створенням і реалізацією двох нових дослідницьких програм: фізичної (в галузі фізики високих енергій і космічної фізики), і загальнонаукової енергетичної програми. Обидві вони – програми дослідження нелінійних процесів самоорганізації складних систем. Теоретична реконструкція таких феноменів призвела до появи нового стилю наукового мислення – " нелінійного". Методологічні принципи цього мислення (порушення симетрії, перехід від хаосу до порядку, народження нових структур) орієнтують дослідника на те, щоб бути готовим до появи нового цілого при вивченні нелінійних процесів самоорганізації. Ці принципи вимагають дослідження умов нестійкого стану системи та аналізу альтернативних можливостей появи стійких новоутворень. Новий стиль мислення пов'язаний з формуванням нової картини світу, де останній представлений як такий, що самоорганізується як в цілому, так і на багатьох рівнях його існування. Поняття " нелінійне природознавство" виникло в зв'язку з вираженням відмінності між фізикою становлення і фізикою буття.

При консервативному підході причина і наслідок можуть бути пов'язані лише необхідним чином, а стан системи визначається однозначно. Якби існував всеосяжний розум, який був би в змозі абсолютно точно описати наявний стан справ, він зміг би завдяки дії нелінійних законів абсолютно точно знати минуле й майбутнє світу. Але, оскільки людина на таке знання неспроможна, доводиться вводити поняття випадковості та ймовірності як міри їхнього пізнання. Згідно з поняттям " нелінійне середовище" розглядають такі процеси, де є відносно високою інтенсивність змін. Врахування нелінійності фізичних взаємодій, біологічних та соціальних процесів висуває на перший план нестійкість та неоднозначність вибору і його незворотність, самовільність процесу формування нових структур з елементів середовища і, протягом цього процесу, нелокальний характер дії параметрів, що забезпечують цілісність новоутворення.

Неможливість далекосяжних прогнозів на кшталт притаманних лінійній науці, не означає, що нові знання не є корисними і не можуть бути використані практично.

фрактальна самоподоба, яка в теорії і комп’ютерній симуляції виявляє себе при довільній кількості зміни масштабів, в природі спостерігається лише при кількох змінах масштабів (звичайно, на четвертому кроці маємо справу вже з просто з іншими речами).

Явище нелінійного мислення, яке формується в самопізнанні вчених, представлене несистематично.

Для правильного розуміння нелінійних процесів, треба зважати ще й на співвіднесення темпоритмів існування такого динамічного об’єкта і суб’єкта зі спостережувальними здатностями його та його приладів. Так, людству поки що не вистачає часу спостереження, щоб визначитись, чи є озонові діри наслідком його діяльності, чи це є незалежний від людини природний процес. А головне, зручну квазікласичну позицію зовнішнього спостерігача, яка практично виражається у спостереженні фізичних чи хімічних процесів, а теоретично у відтворенні фазового портрету нелінійного процесу, доводиться змінювати на позицію учасника нелінійного процесу, екологічного або соціального.