Лікарсь кі рослини родини гречков і

Гірчак зміїнний, або ракові шийки (Polygonum bistorta)

Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина з дерев’янистим, товстим, змієвидно зігнутим червонуватим коре-

невищем з численними тонкими коренями. Стебла прямостоячі, поодинокі, вузлуваті, заввишки 30-100 см. Нижні

листки великі, видовжено-ланцетні, з крилатим довгим черешком, при основі клиновидні або серцевидні. Верхні – си-

дячі, чергові, дрібні, лінійні, по краю хвилясті, з клиновидною або злегка виїмчастою основою, знизу сіруваті, Корот-

ко-опушені, зверху голі або злегка опушені, своєю основою охоплюють стебло. Розтруби зкошені, відкриті. Суцвіття –

густий суцільний колос на верхівці стебла. Квітки дрібні, двостатеві, рожеві. Оцвітина 5-роздільна, залишається при

плодах. Плід – тригранний горішок. Цвіте з кінця травня до середини липня. Рослина медоносна.

Формула квітки. *P5 A8 G(3).

Екологія і поширення. Росте на болотах, заплавних луках, по берегах водойм, лісових вологих галявинах, у

посівах по всій території України, іноді зустрічається в лісотундрі та тундрі.

Сировина. Кореневище.

Дія. В’яжуча, протизапальна, антибактеріальна, кровоспинна та заспокійлива.

Застосування. Препарати гірчака зміїного використовують як в'яжучий засіб при розладах кишечника, при запа-

ленні слизових оболонок і хворобах сечового міхура. У народній медицині рослину використовують при виразковій

хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, проносах, дизентерії, при каменях у жовчному і сечовому міхурах.

Зовнішньо ліки з цієї рослини використовують при запальних процесах слизової оболонки ротової порожнини і горла,

при катаральному стоматиті, гінгівіті, пародонтозі та інших захворюваннях ротової порожнини, для лікування екземи,

застарілих ран і фурункулів, для спринцювань при білях у жінок. Кореневище гірчака зміїного входить до складу

шлункових чаїв.

Гірчак перцевий, або перець водяний (Polygonum hydropiper)

Морфологія. Однорічна трав’яниста рослина, заввишки близько 70 см. Кореневище тонке. Стебло порожнисте,

вузлувате, у верхній частині гіллясте, під осінь червоніє. Листки блискучі, часто із залозистими крапками, або

чорними (ніби дьогтьовими) плямами, за формою довгасто-ланцетовидні, до обох країв звужені, гострі або тупуваті, з

хвилястими цілісними краями. При основі утворюють розтруб, на смак гірко-гостро-перцеві. Розтруби циліндричні,

плівчасті, червонуваті, без помітного опушення, по краю з короткими війками або без них. Квітки двостатеві, дрібні

зеленувато-рожевого або білувато-рожевого кольору, сидять на дуже коротких ніжках, по 2-3 в пучках, у вигляді

клубочків, зібраних у тонкі, переривчасті, часто повислі китиці. Оцвітина 4-5-роздільна, зеленувато-рожева, вкрита

золотавими залозками. Плоди – горішки, яйцеподібні, тригранні або сплощені, завдовжки 2-3 мм, дещо коротші від

оцвітини, коричневі або чорні, ямчасті. Цвіте гірчак перцевий з кінця червня по вересень.

Формула квітки: *P4-5 A6-8 G(2-3).

Екологія і поширення. Росте на зволожених місцях, берегах річок, поблизу ставків і по канавах, на луках, у во-

логих лісах – часто суцільними масивами, по всій території України, крім Полинового Степу і Криму.

Сировина. Трава і квітучі гілки.

Дія. Кровоспинна, знеболююча, заспокійлива, протизапальна та антисептична.

Застосування. У науковій медицині препарати гірчака перцевого використовують в основному як кровоспинний

засіб при маткових кровотечах на тлі гіпотонії матки в результаті запалень, при поліменореї різного генезу, при

невеликих гемороїдальних кровотечах, при кровотечах із дрібних судин і капілярів шлунка й кишок. Частіше їх вико-

ристовують як допоміжний засіб у комплексній терапії при маткових і внутрішніх кровотечах. У поєднанні з іншими

лікарськими рослинами гірчак перцевий використовують при проносах та ентероколітах. Зовнішньо рослину викорис-

товують для місцевих ванн при геморої, вузлуватій формі зобу, для лікування гнійних і гангренозних ран, екземи,

виразки гомілки тощо.

Гірчак почечуйний (Polygonum persicaria)

Морфологія. Однорічна трав’яниста рослина. Корінь стрижневий, слаборозгалужений. Стебло прямостояче, вил-

часто-розгалужене, із вздутими вузлами, заввишки 30-100 см. Листки чергові, короткочерешкові, широколанцетні,

загострені, цілокраї, з клиноподібною основою, рідкоопушені щетинистими волосками, з червонувато-бурою плямою

(у вигляді підкови) в середній частині листкової пластинки. Розтруби бурі, притисло-волосисті, по краю з довгими

війками. Квітки дрібні (2, 5-3 мм), зеленувато-рожеві або білі, зібрані в щільну колосоподібну китицю. Плоди – 3-гран-

ні, чорні, блискучі горішки, 2-2, 5 мм завдовжки. Цвіте в липні-серпні, плодоносить у серпні-вересні.

Формула квітки: *P5 A6 G(3).

Екологія і поширення. Зустрічається на заплавних луках, по берегах водойм, як бур’ян у посівах, по городах,

пасовищах, вологих місцях по всій території України.

Сировина. Трава, яку заготовляють у період цвітіння рослини.

Дія. Кровоспинна, послаблююча, сечогінна, протизапальна, болетамувальна та судинозвужувальна.

Застосування. Застосовують настій та рідкий екстракт з трави рослини при ускладненому кровотечею геморої,

особливо у хворих з атонічними запорами, при спазматичних запорах. У гінекологічній практиці їх призначають при

вагініті при захворюваннях, пов'язаних з матковими кровотечами (гіпотонія матки, надмірні місячні тощо). У народній

медицині відвар трави використовують для лікування ран, виразок, лишаїв та висипів на шкірі, ним полощуть горло

при ангіні й ларингіті. Свіжу потовчену траву прикладають до потилиці при головному болі. Для лікування ран

використовують і свіжий сік рослини.

Гірчак пташиний, або спориш звичайний (Polygonum aviculare)

Морфологія. Однорічник зі стрижневим, розгалуженим коренем. Стебло нерідко галузиться від основи, членис-

те, часто сланке, довжиною 10-100 см, з плівчастими піхвами. Листки дрібні, чергові, цілокраї, еліптичні або ви-

довжено-ланцетні з короткими черешками, з сріблясто-білими плівчастими прилистками, зрослими в розірвану вгорі і

бахромчасту трубочку, що обгортає основу меживузля. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, зелені, по краю рожеві

або білі, розташовані по 2-5 у пазухах листків, з простою п'ятироздільною зеленуватою, по краю рожевою або білою

оцвітиною. Плоди – тригранні, матові, точково-бугристі горішки. Цвіте у травні-серпні. Плоди дозрівають у липні-

вересні.

Формула квітки: *P5 A9 G(3).

Екологія і поширення. Спориш звичайний росте по всій території України вздовж доріг, на подвір'ях, смітниках

і полях.

Сировина. Трава.

Дія. Кровоспинна і сечогінна.

Застосування. Препарати з трави рослини зменшують проникність стінок судин і підвищують здатність крові до

зсідання (дія флавоноїдів, дубильних речовин і сполук кремнію), перешкоджають утворенню сечових каменів (дія роз-

чинних сполук кремнієвої кислоти), підвищують діурез, виводять з сечею надлишок іонів натрію і хлору, збільшуючи

фільтрацію в ниркових клубочках і зменшуючи зворотну резорбцію в ниркових канальцях, поглиблюють дихання,

знижують артеріальний тиск, посилюють скорочення матки, виявляють антитоксичну дію. Завдяки дубильним речови-

нам, препарати споришу позитивно впливають на функцію шлунково-кишкового тракту. Найдоцільніша форма зас-

тосування – настій. Пероральне вживання настою показане при хронічних захворюваннях сечовивідних шляхів

Гречка посівна (Fagopyrum sagittatum)

Морфологія. Однорічна рослина (30-70 см заввишки) з галузистим червонуватим стеблом. Листки стрілопо-

дібно-трикутні, чергові, з тонкоплівчастим жовтуватим розтрубом. Квітки двостатеві, в китицях на довгих пазушних

квітконосах, на верхівці стебла утворюють щиткоподібні суцвіття, із сильним ароматом. Квітка має рожеву або білу

оцвітину, 5-роздільну. Тичинок 8, з них 5 утворюють зовнішнє коло з пиляками, які відкриваються в середину, 3 –

внутрішнє коло з пиляками, які відкриваються назовні, тичинкові нитки наполовину коротші за оцвітину. В одних

квітках стовпчики довгі, а тичинки вкорочені, в інших, навпаки, короткі стовпчики й довгі тичинки. Таким чином, для

гречки характерне явище гетеростилії (різностовпчастості). Біля основи тичинкових ниток є нектарники (залозки) у

вигляді дископодібного розширення – квітколожа. Завдяки ним квітки виділяють нектар і мають сильний медовий

запах, який приваблює бджіл. Зав’язь 3-гранна, як у всіх гречкових, приймочки головчасті. Плід – тригранний бурий

горішок, при якому залишається оцвітина. Зародок прямий, з поперечними сім’ядолями і оточений білком. Цвіте у

липні.

Формула квітки. *P5 A5+3 G(3).

Екологія і поширення. Походить з Індії. Вирощують як круп'яну культуру переважно на Поліссі та в Лісо-

степовій зоні України.

Сировина. Насіння і трава, зібрана на початку цвітіння рослини.

Дія. Пом’якшувальна, відхаркувальна, зменшення ламкості і проникності кровоносних капілярів.

Застосування. Гречані крупи – цінний дієтичний продукт. Приготовлені з них страви корисні людині будь-якого

віку. Особливо корисним є вживання страв з гречаних крупів при шлунково-кишкових захворюваннях, недокрів'ї, роз-

ладах нервової системи, захворюваннях нирок. З трави гречки одержують рутин, який використовують для профі-

лактики й лікування гіпо- й авітамінозу Р, при захворюваннях, що супроводжуються порушеннями проникності судин

(геморагічні діатези, капіляротоксикози, крововиливи в сітківку ока, гіпертонічна та променева хвороби, гломеру-

лонефрит, ревматизм, септичний ендокардит тощо). На основі рутину одержують ряд інших препаратів (урутин,

рутамін, аскорутин та інші). У народній медицині настій квіток п'ють при кашлі. Добре розтерте й просіяне листя

використовують для присипання запрілостей у дітей.

Ревінь пальчастий, або тангутський (Rheum palmatum)

Морфологія. Велика багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 3 м, з товстим коротким багатоголовим коре-

невищем, воно зверху темно-буре, а на зломі яскраво-жовте, досягає маси 12 кг. Корені соковиті, великі. Стебла з рід-

ким листям, голі, всередині – порожнисті, борозенчасті, з червоними цяточками і смужками. Прикореневі листки ве-

ликі, на довгих м’ясистих черешках, довжина з черешком до 1, 5 м, довжина пластинки – 80 см, ширина – 75 см.

Листки роздільні, з перистонадрізаними частками, лопаті листків загострені, нерівновеликонадрізані. Стеблові листки

чергові, дрібніші (до 10 см у діаметрі), з короткими черешками і округлими пальчасторозсіченими пластинками, із

сухим плівчастим розструбом біля основи. З другого-третього року культури ревінь розвиває великі волотеві гіллясті

суцвіття. Квітки дрібні, двостатеві, правильні, білі, жовті, зелені або рожеві, зібрані у суцвіття волоть. Оцвітина

проста, віночковидна, шестироздільна. Плід – тригранний горішок червоно-бурого кольору. Цвіте в липні.

Формула квітки: *P6 A9 G(3).

Екологія і поширення. Батьківщиною ревеню є гірські ліси центрального Китаю і Тібет. На території України та

багатьох інших країн його культивують як лікарську рослину.

Сировина. Кореневище з коренями.

Дія. Послаблююча, в’яжуча, протизапальна.

Застосування. Біологічна дія ревеню залежить від дози: у великих дозах він діє як послаблюючий засіб (наслідок

настає через 8-10 годин), при малих дозах спостерігається протипроносний ефект. Послаблююча і в’яжуча дії зале-

жать і від того, який розчинник використовується при виготовленні препаратів: у водних препаратів переважає по-

дразнююча дія, у спиртових – в'яжуча. Призначається ревінь переважно хворим похилого віку і дітям при атонії

кишечника, метеоризмі і при хронічних запорах. Дозу добирають індивідуально. В невеликих дозах (0, 05-0, 2 г) ревінь

допомагає при диспепсії та катарі шлунка з недостатньою кислотністю. У побуті використовують черешки прико-

реневих листків для приготування компотів, киселів, начинки для пиріжків.

Щавель кислий (Rumex acetosa)

Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина. Прикореневі листки великі, довгочерешкові, при основі стріло-

або мечоподібні, з направленими донизу гострими лопатями; стеблові – ланцето-стрілоподібні на коротких черешках,

верхні сидячі. Біля основи черешків знаходяться плівчасті прилистки, що зрослися і утворили келихоподібні прозорі

утворення – розтруби. Квітки одностатеві, в китицях, які зібрані у волоть, рожеві, червонуваті або жовтуваті. Рослини

дводомні, тому є тичинкові і маточкові квітки. Оцвітина проста, чашечкоподібна, 6-роздільна, з розташованими в 2

кола листочками, які в тичинкових квітках направлені догори, тичинок 6. У маточкових квітках листочки зовнішнього

кола оцвітини відігнуті вниз і притиснені до квітоніжки, внутрішні – прямостоячі, вдвоє більші від зовнішніх, при

плодах розростаються, утворюючи здуття. Маточка з трьома короткими стовпчиками і пензликоподібними приймоч-

ками. Пензликоподібні приймочки – родова ознака щавлю і пристосування до запилення вітром. Плід – тригранний

горішок, містить зігнутий зародок насінини і мучнистий білок у центрі.

Формули квіток: *♂ P3+3 A3+3 G0, *♀ P3+3 A0 G(3).

Екологія і поширення. Щавель кислий росте по всій Європі (за винятком Криму), на Кавказі, в Сибіру, на Да-

лекому Сході, на території України на луках, по болотах, у вологих лісах на галявинах. Як овочеву рослину його

широко культивують.

Сировина. Листки і корені.

Дія. В’яжуча, послаблююча, кровоспинна, протиглисна, бактерицидна, протизапальна.

Застосування. Препарати щавлю стимулюють діяльність печінки і жовчотворення, посилюють перистальтику

кишечника. Малі дози виявляють в'яжучу дію. Високий вміст фенольних сполук зумовлює капілярозміцнюючі,

протисклеротичні й протизапальні властивості щавлю. У дієтотерапії його використовують як джерело вітамінів. У

вигляді юшок і борщів його призначають при діабеті й ожирінні. Зовнішньо, як в'яжучий засіб, щавель використо-

вують для лікування запалення ясен, ангіни та шкірних захворювань, які супроводяться запальними явищами. Свіже

потовчене листя прикладають до застарілих ран і виразок.

Щавель кінський (Rumex confertus)

Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина з товстим, слабо розгалуженим багатоголовим кореневищем.

Стебло прямостояче, боріздчасте, до 1, 5 м висотою, у верхній частині розгалужене. Прикореневі і нижні стеблові

листки видовжено-трикутно-яйцевидні, тупі, по краю хвилясті, 1-25 см довжиною, із серцевидною основою, довго-

черешкові; верхні – яйцевидно-ланцетні, стеблообгортаючі, на коротких черешках. Черешки зверху жолобчасті. Суц-

віття – вузько-циліндричне, щільне, з наближених мутовок, майже безлисте. Квітки двостатеві, правильні. Оцвітина

проста, з шістьох листочків, розміщених у два кола, зелена, чашовидна; зовнішні листочки оцвітини трохи менші від

половини ширини внутрішніх, внутрішні – округло-серцевидні, з розвиненим горбочком в одній частці, на двох інших

горбочки малопомітні. Зав’язь одногнізда, один з трьох ниткоподібних стовпчиків зазвичай з великим світлим

ущільненням, приймочки китицеподібні. Плоди – тригранні, овальні, світло-коричневі горішки довжиною біля 4 мм,

що залишаються на рослині впродовж всієї зими. Цвіте в червні-липні. Плоди дозрівають у серпні-вересні.

Формула квітки: *P3+3 A6 G(3).

Екологія і поширення. Щавель кінський розповсюджений майже по всій Європі (крім північних районів), на

Кавказі, в Сибіру, Казахстані, Середній Азії і на Далекому Сході. Росте ця рослина й по всій території України, крім

Карпат і прикарпатських районів, по луках, вогкуватих узліссях, рівчаках.

Сировина. Кореневище і корінь.

Дія. Послаблююча, кровоспинна, глистогінна та холеретична.

Застосування. Біологічна дія щавлю залежить від дози: у великих дозах він діє як послаблюючий засіб, при

малих дозах спостерігається протипоносний ефект. Основними показаннями до призначення препаратів щавлю є

коліти, ентероколіти, геморой, тріщини заднього проходу, глистяна інвазія, гіперполіменорея, кровохаркання, крово-

точиві виразки шлунка тощо. Певний терапевтичний ефект спостерігається також при гепатохолециститах, холецис-

титах і холангітах. Експериментально та в умовах клініки доведено ефективність настойки кореня щавлю при ліку-

ванні гіпертонічної хвороби. Використовують щавель і як зовнішній засіб (роблять полоскання і спринцювання при

запальних захворюваннях ротоглотки, піхви і вульви, при білях).__