Методи естетичного виховання

Виникнення колективу є результатом організаційно-управлінської, виховної роботи. Це не просто добре організована для спільної діяльності група, а група, що об'єднує, зближує людей на основі виконання корисності значимої роботи. Студентські академічні групи нерідко не стають справжніми колективами, тому що викладачі більше орієнтують студентів на хороше засвоєння знань, навичок і умінь у сфері майбутньої професії, а не на міцну спільну діяльність. Основне завдання виховного управління академічними студентськими групами як центральною ланкою мікро середовища вузівського студентства полягає в перетворенні кожної групи в справжній колектив і збереженні його до кінця навчання у вузі. На реалізацію цього завдання мають бути спрямовані зусилля професорсько-викладацького складу.

Існують найрізноманітніші шляхи і засоби виховного впливу на групи і управління ними: рада і прохання, навіювання і наказ, вказівку і приклад, переконання і доказ, інформація та оцінка, заохочення і покарання, справедлива вимогливість і систематичний контроль, визначення перспективних ліній розвитку колективу. Немає тільки негативних і тільки позитивних форм впливу. Кожна з перерахованих форм може виявитися шкідливою або корисною, може здійснювати позитивний або негативний вплив на особистість. Все залежить від ситуації і стилю впливу, положення та індивідуальних особливостей того, на кого впливають і хто впливає.

Основним джерелом і умовою коллективообразования є соціально обумовлена ​ ​ спільна предметна діяльність людей; в умовах вузу - це спільна навчальна, пізнавальна діяльність і підготовка до майбутньої професійної діяльності. Тому основним шляхом формування студентських груп як колективів є вплив на них передусім через організацію спільної навчально-пізнавальної діяльності членів групи при цьому здійснювати суб'єкт-суб'єктні взаємини. У практиці вже давно затвердили себе такі форми роботи як різного рівня проблемні лекції та проблемні семінарські заняття, студентські наукові групи, ділові ігри та багато інших видів навчально-пізнавальної діяльності, які долучають до майбутньої професії і роблять навчальну діяльність колективною.

Одним з найважливіших чинників формування особистості фахівця через колективну діяльність є особистість педагога вузу і характер педагогічного спілкування. Педагогічне спілкування-це один з видів професійного спілкування, що здійснює певні функції: регулювання відносин між педагогом і учнями, оптимізації навчальної діяльності, створення сприятливого психологічного клімату в колективі та ін. А. А. Леонтьєв проаналізував цей вид спілкування і виділив його три основних види:

· соціально-орієнтоване спілкування, в якому безпосередньо реалізуються суспільні відносини, педагог спонукає студентів до активності, формує їх ціннісні орієнтації та інтереси, переконання і установки;

· групове предметно орієнтоване спілкування, спрямоване на організацію колективної взаємодії, включене у спільну діяльність і що допомагає колективу вирішувати поставлені перед ним завдання;

· особистісно-орієнтоване як ділове, офіційне, так і не ділове, неформальне, спрямоване на розвиток психологічних взаємин у системі «педагог-студент»;

Одним із шляхів ефективного виховного впливу на студентську групу є шлях рівного розвитку трьох видів педагогічного спілкування. При цьому вивчення індивідуальних особливостей і можливостей кожного члена групи, облік їх в організації навчальної роботи, може бути потужним чинником перетворення студентської групи в колектив.

Радянський психолог А.В.Петровский виділяє три основних психологічних рівня групового розвитку:

Нижчий, на якому легкість або утрудненість міжособистісних контактів, сумісність чи несумісність в спільну діяльність між окремими членами груп, злагодженість або роз'єднаність їх дій обумовлені безпосередніми симпатіями чи антипатіями членів групи, ступенем їх емоційної привабливості або непривабливості один для одного. Якщо відносини в академічній групі залишаться на даному рівні, то вони будуть зводиться до утворення микрогруппировок за симпатіями і ні про який розвиток колективу не може йти й мови.

Середній рівень розвитку характеризується системою міжособистісних і особистих відносин, опосередкованих змістом колективної діяльності та основними груповими цінностями. Ці цінності у членів групи подібні, тому особисті симпатії і антипатії відходять на другий план.

Вищий рівень групового розвитку характеризується тим, що ядро ​ ​ міжособистісних і особистих відносин опосередковано зв'язками і відносинами до предмета колективної діяльності, її змістом. На цьому рівні згуртованість групи виявляється найбільш високорозвиненою і стійкою. Для цього рівня характерна спільність єдностей життєвих цілей і життєвих планів членів групи, взаєморозуміння і взаємопідтримка.

Становлення колективу студентської групи залежить від:

v Характеру організації навчально-пізнавальної діяльності студентів, контролю над нею і її оцінки;

v Ступеня ясності функцій, завдань і програми діяльності групи, від групових норм і особливостей заломлення в них загальних соціальних норм;

v Частоти контактів і особливостей спілкування між членами групи і від особливостей педагогічного спілкування в системі «педагог-студент»;

v Особливостей мікрогруп в групі (чи сприяє вона згуртуванню групи або протиставляють себе групі);

v Характеру залучення кожного члена групи до виконання групових завдань, від якості кооперації сил при виконанні суспільно значущих завдань, що стоять перед групою;

v Розміру групи і часу її існування;

v Якостей керівників-наставників, міжособистісних відносин у системі «педагог-студент» і «студент-студент».

У науковій психологічній і педагогічній літературі можна зустріти безліч різноманітних характеристик критеріїв рівня розвитку студентських навчальних груп, починаючи від єдності світоглядної спрямованості і ціннісних орієнтації в них до таких ознак як " збіг формальної та неформальної структури", " висока успішність» і навіть відсутність в групах конфліктів. З цієї безлічі критеріїв можна виділити групи найбільш значущих:

1. рівень соціальної значущості предметної діяльності студентської групи, виконання основної студентської функції, вплив на гармонійний розвиток особистості члена колективу;

2. рівень згуртованості як ціннісно-орієнтаційної єдності групи;

3. рівень організаційної єдності група;

4. рівень задоволеності членів групи станом справ і взаєминами в групі;

5. рівень її емоційної культури і переважання мажорного тону;

6. рівень всіх видів груповий громадської активності;

7. рівень групового самосвідомості і потреба в його розвитку.

Одним із значущих критеріїв високого - розвитку групи як колективу є її організаційна єдність. Про його наявність судять зазвичай по тому, чи існує в групі авторитетний і повноважний центр - актив, чи користується він повагою, симпатіям переважної більшості групи, чи володіє необхідними діловими якостями.