Поняття ТНК. 4 страница

5. Європейський суд. Складається з 15 суддів, які обираються на 6 років. Забезпечує однозначне тлумачення законодавства в межах визначеної юрисдикції. Розглядає справи за звернен­нями держав-членів, інститутів ЄС, фізичних та юридичних осіб.

6. Палата аудиторів. Складається з 12 членів, які призначають­ся Радою ЄС на 6 років. Перевіряє фінансові звіти з надходжень і витрат ЄС, закладів та органів, створених ним, скла­дає доповіді та узагальнює результати ревізій після закінчення кожного фінансового року.

26.Принципи міжнародного торгового права.

Міжнародна торгівля здійснюється на основі принципів, які дістали своє закріплення у багатьох міжнародно-правових документах і, насамперед, у документах Конференції О ОН з торгівлі і розвитку(ЮНКТАД) (Заключний акт від 15 червня 1964 р.). Система загальних основних принципів міжнародної торгівлі включає в себе 14 наступних принципів: 1) торгові відносини базуються на основі поваги до прин­ципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтру­чання у внутрішні справи інших держав; 2) недопущення дискримінації, що може здійснюватись у зв'язку з приналежністю держав до різних соціально-еконо­мічних систем; 3) кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами; 4) економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою усього міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами; 5) національна і міжнародна економічна політика повинна бути спрямована на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому; 6) міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу; 7) розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежить від можливості доступу на ринки і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються; 8) міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які завдають шкоди торговим інтересам інших країн; 9) розвинуті країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негативно не впливати на розширення їх імпорту із третіх країн, особливо країн, що розвиваються; 10) міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються; 11) міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення притоку міжнародної фінансової, технічної і економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвивають­ся, їхніх зусиль для прискорення свого економічного зростання; 12) значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються; 13) Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю; 14) Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про на­дання незалежності колоніальним країнам і народам є необхід­ною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

Конференція виробила і рекомендувала ряд спеціальних принципів, які визначають міжнародні торгові відносини і торгову політику і сприяють розвитку зовнішньої торгівлі. Переважно вони спрямовані на підтримку країн, що розвиваються- Деякі правові принципи міжнародної торгівлі були вироблені і другою сесією Конференції з торгівлі і розвитку (Делі, 1968р.)

27.Сутність транспортних сполучень.

У системі міжнародних економічних відносин важливе місце посідають відносини, пов'язані з організацією і здйсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів різними видами транспорту (залізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковим).

Міжнародні транспортні перевезення — це необхідна умова успішного розвитку міжнародних економічних відносин. Перевезення сировини, матеріалів, устаткування, сільськогосподарської продукції та інших вантажів, передбачених міжнародними договорами та угодами, — це один із засобів їх реального виконання. Від чіткого урегулювання міжнародних відносин у галузі транспорту багато в чому залежать результати у міжнародному співробітництві в різних його напрямах. Ці відносини, які виникають між державами, національними органами управління транспортом, міжнародними організаціями, регулюються відповідними міжнародними принципами і нормами. Їх система і відображає зміст міжнародного транспортного права як підгалузі, складової частини міжнародного еконо­мічного права. Під міжнародним транспортним правом слід розуміти систему міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі використання різних видів транспорту у сфері міжнародного економічного співробітництва. Принципи і норми міжнародного транспортного права дістають своє юридичне закріплення у різних джерелах: міжнародних договорах та угодах з питань транспорту, актах міжнародних організацій (асоціацій, конференцій, палат, комісій тощо). Найбільш поширеними є міжнародні договори з питань транспорту (транспортні договори). Вони укладаються від імені і за дорученням уряду центральними органами управління транспортом — міністерствами та іншими установами, які ідійснюють керівництво залізничним, морським, річковим, повітряним транспортом.

За кількістю країн, які беруть участь у подібного роду міжнародних договорах, їх можна поділити на багатосторонні і двосторонні. До багатосторонніх договорів слід віднести, наприклад, Конвенцію про відкрите море, підписану у 1958 р. 13-ма державами; Угоду про Міжнародну спілку залізниць 1922 р та інші. Міжнародні транспортні договори можуть бути різного змісту, в них обов'язково враховується специфіка виду транспортних засобів. Так, у договорі про торгове судно­плавство визначається, територія, на яку поширю­ється договір; питання сприяння сторін свободі торгового судноплавства; підтримка і розвиток ділових відносин між органами управління транспортом; дотримання у міжнарод­ному судноплавстві принципу вільної і справедливої конкурен­ції; визнання національної належності судна; надання допомо­ги при корабельних катастрофах і аваріях та інші питання.

28.(34).Європейська економічна комісія як регіональна міжнародна економічна організація.

Створена у 1947р. як тимчасовий орган ООН з питань економічного відродження Європи.Сьогодні вона працює на постійній основі.Об»єднує 32 європейські країни, США і Канаду.Пріоритетними напрямками ЇЇ діяльності є: сприяння торгівлі; довгострокове економічне планування та прогнозування; науково-технічна співпраця країн-учасниць; захист довкілля.Результа досягнуті в роботі Комісії у розв»язанні проблем розширення співпраці в галузі торгівлі, дослідження та регламентів у зовнішній торгівлі, ліквідації розбіжностей у правових режимах країн-членів.

29.Імунітет держави.

(46).Імунітет держави та його значення у міжнародних економічних відносинах.

Імунітет — слово латинського походження і в перекладі на українську мову означає звільнення від чого-небудь. У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип, відповідно до якого державі або її органам не може бути пред'явлений позов у суді іноземної держави. Коли держава виступає суб'єктом міжнародних економічних відносин з іншими державами або з міжнародними організаціями, то такі відносини регулюються нормами міжнародного економічного права. Водночас вона може вступати у відносини міжнародно-правового характеру з різними іноземними юридичними особами, окремими громадянами інших держав. Відносини, які при цьому виникають, регулюються нормами міжнародного приватного права. Міжнародне приватне право — це система правових норм, які покликані регулювати цивільно-правові, сімейні та трудові відносини міжнародного характеру, в яких суб'єктами переважно виступають іноземні юридичні особи, іноземні громадяни та особи без громадянства. Але незалежно від того, які це відносини, якими нормами (чи міжнародного економічного права, чи міжнародного приватного права) вони регулюються, в обох випадках тут діє принцип імунітету держави. Під ним розуміють непідлеглість однієї суверенної держави дії законодавства іншої держави і непоширення на одну державу, її органи юрисдикції (судочинства) іншої держави. Цей принцип діє як у міжнародному публічному, так і в міжнародному приватному праві. В його основі лежить суверенітет держав, їхня суверенна рівність і незалежність одна від одної. Враховуючи це, жодна держава не може здійснювати свої владні функції відносно іншої держави, її органів, а також її власності. Однак слід підкреслити, що не виключається підлеглість однієї держави юрисдикції суду іншої. Але це можливо лише за умови попередньої згоди відповідної держави. Така згода може бути виражена і шляхом укладення міжнародного договору. Ст. 38 Закону України " Про зовнішньоекономічну діяльність", зазначається, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України чи іншими органами за вибором сторін. Розглядаючи питання про імунітет держави, не слід робити висновок про те, що всілякого роду спірні питання, що виникають, не можуть взагалі розглядатися. Відповідні позови до держави, яка не належним чином виконує свої зобов'язання, можуть бути предметом розгляду у судах цієї ж країни або, за її згодою, у судах іншої країни.При укладенні угод у межах міжнародної торгівлі, як правило, передбачається внесення до їх змісту питання про те, хто може бути арбітром у випадках, коли виникнуть які-небудь спори. Наявність імунітету в держави не означає, що ним наділені і відповідні господарські організації, наприклад державні, які виступають як юридичні особи. У даному випадку йдеться про зовнішньоторговельні об'єднання, морські пароплавства, в оперативному управлінні яких знаходяться державні торговельні судна. Існування принципу роздільної майнової відповідальності між державою і її юридичними особами означає, що за невиконання зобов'язань перед іноземними контрагентами (фірмами) майнову відповідальність несуть юридичні особи самостійно. Це положення, зазначено у ст. 32 Закону України " Про зовнішньоекономічну діяльність", Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, як і вони не несуть такої відповідальності за дії України як держави.

Імунітет держави — це принцип міжнародного права, що вип­ливає із засад державного суверенітету. Імунітет держави виявляєть­ся в тому, що з огляду на рівність усіх держав (і велетенських за розмірами території та чисельністю населення, і карликових) певна держава не може здійснювати владу стосовно іншої держави. Прицьому спрацьовує правило " рівний не має влади над рівним".

Імунітетом користуються іноземна держава, її органи та майно, що належить державі. Майно іноземної держави не може піддаватись заходам примусового характеру (накладенню арешту тощо).

Теорія і практика розрізняють кілька видів імунітету держави:

1)судовий;

2) від попереднього забезпечення позову;

3)від примусового виконання рішення;

4)майновий (власності).

Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди су­дам іншої держави, У цьому разі керуються правилом " рівний не має юрисдикції над рівним" Держава не може бути притягнута до суду іншої держави як відпо­відач, окрім випадків чітко висловленої такою державою згоди. При цьому не мають значення чинники, спираючись на які певна держава хотіла б притягти до свого суду іншу державу.

Імунітет держави від попереднього забезпечення позову полягає в тому, що майно держави не може бути предметом забезпечення позову.

Імунітет держави від примусового виконання рішення означає, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судово­го рішення, винесеного проти неї судом, третейським судом іншої держави. Не можуть виконуватися примусові заходи у порядку за­безпечення позову чи у порядку примусового виконання вже винесе­ного судового рішення стосовно, наприклад, державних морських су­ден, які навіть перебувають у територіальних водах держави, яка б хотіла їх конфіскувати.

Принцип імунітету держави відбитий у внутрішньому законо­давстві більшості країн світу.

Застосування принципу імунітету держави вважається загально­визнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці. Образно кажучи, з тим, щоб будувати міст через річку, згодні всі. Проте як його буду­вати — уздовж річки чи поперек — думки різняться. Так і з імуніте­том держави — відсутня єдність поглядів на розуміння обсягу та сфери застосування цього принципу. У доктрині та практиці різних правових систем є дві основні концепції імунітету держави — імуні­тету абсолютного та функціонального (обмеженого).

Згідно з теорією абсолютного імунітету державний імунітет базується на імперативному принципі сучасного міжнародного пу­блічного права — суверенній рівності державТеорія абсолютного імунітету дає змогу широко тлумачити та застосовувати імунітет держави. Подання позову до іноземної дер­жави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно держа­ви можуть бути вчинені лише тоді, коли є згода на те з боку відпо­відної держави.

30.Повноваження державної митної служби.

Митний кодекс України (МКУ) був прийнятий Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. Він складається з 11 розділів. У розділі першому '" Загальні положення" закріплені норми, які стосуються змісту митної справи, взаємовідносин митних органів України з іншими органами та особами. Відповідно до ст. І МКУ митна справа включає порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане із встановленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби прове­дення в життя митної політики тощо.

Україна самостійно визначає митну політику, створює власну митну систему та здійснює митне регулювання на своїй території. Митне регулювання здійснюється відповідно до Кодексу, законів України та міжнародних договорів України. Україна може вступати в митні союзи з іншими державами, брати участь у діяльності міжнародних організацій з питань митної справи. Важливе значення МКУ полягає у тому, що він юридичне фіксує такі поняття, як митна територія, митний кордон, митна зона (ст. З — 5). Так, територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні України, над якими Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи, становить єдину митну територію. Межі цієї території України є митним кордоном України. Він збігається з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон. Останні є складовою частиною митного кордону України. На території України можуть створюватися спеціальні митні зони різного типу. Їх статус та територія встановлюються Верховною Радою України відповідно до законів України про спеціальні митні зони. МКУ у загальних рисах визначає систему та компетенцію органів державного регулювання митною справою. Зокрема у ст. 8 зазначено, що регулювання митною справою здійснюють вищі органи державної влади та управління України. Головні напрями митної політики України, структура системи органів державного регулювання митної справи, розмір мита та умови митного оподаткування, спеціальні митні зони та митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняються, визначаються Верховною Радою України. Забезпечення здійснення митної політики України відповідно до законів України, встановлення розмірів митних зборів і плати за митні процедури, координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи, проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у випадках, передбачених законами України, подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо системи митних органів України здійснюються Кабінетом Міністрів України. Спеціально уповноваженим органом державного управлін­ня в галузі митної справи, як вже зазначалося, є Державний митний комітет України. Він приймає нормативні акти тільки відповідно до МКУ та інших законів України. Забороняється регулювання митної справи прямо не передбаченими у зако­нодавстві України актами і діями державних та недержавних органів- Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Систему органів управління митною справою становлять Державний митний комітет України та митниці України.

Державний митний комітет України утворюється Прези­дентам України. Голова Державного митного комітету України призначається відповідно до чинного законодавства. Створення, реорганізація та ліквідація митниць України здійснюється Державним митним комітетом України за погодженням з Міністерством фінансів (ст. 9). Митні органи України є частиною системи державних органів. Враховуючи це, в МКУ передбачена група норм (ст. 16 — 20), які регулюють взаємовідносини митних органів з іншими державними органами, підприємствами та. громадянами. Зокрема, передбачено, що державні та інші органи, які відповідно до законів України не здійснюють загального керівництва

Митною справою, не вправі приймати рішення.які входять у компетенцію митних органів України, чи іншим чином втручатись у діяльність цих органів.

31.Міжнародні економічні договори – основне джерело міжнародного економічного права.

Міжнародний договір є основним джерелом міжнарод­ного права. Це зафіксовано у Статуті 00Н та Статуті Міжнародного суду 00Н. Договір покликаний чітко і у визнаненій формі відбивати угоду між суб'єктами міжнародного права про створення обов'язкових для них правил, тобто міжнародно-правових норм, що регламентують встановлення, зміну чи припинення їх взаєм­них прав і обов'язків. Усі міжнародні договори незалежно від кіль­кості їх учасників є джерелами міжнародного права. Посилюється значення міжнародного договору як головного джерела міжнарод­ного права. Це визнано у Віденській конвенції (1969 р.) про право міжнародних договорів.

Міжнародний економічний договір є різновидом міжнародного публічного договору.

Міжнародний економічний договір — це добровільна угода між двома або більшою кількістю суб'єктів міжнародного права, відпо­відно до якої встановлюються, змінюються чи припиняються їх взаємні права та зобов'язання.

Основою міжнародного правового регулювання економіч­них відносин між державами є дво- та багатосторонні договори. Вони бувають різними як за змістом, так і за назвою.

32.Повноваження державної митної служби.(см.30).

33.Форми участі держав у міжнародних економічних відносинах.(48, 66).

Міжнарод.екон.відносини проявляються на різних рівнях економіки- на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні.На кожному з рівнів діють різні суб»єкти зовнішньоекон.діяльності:

- на мікрорівні-окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекон.операції; -- на макрорівні –національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекон.діяльність; -- на наднаціональному рівні-міжнародні організації та наднаціональні інститути.

У світовому господарстві розвиваються такі форми міжнар.ек.відносин: 1)міжнародна торгівля; 2)міжнародна міграція капіталу; 3)міжнародна міграція робочої сили; 4)міжнародна передача технологій; 5)міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини; 6)міжнародна економічна інтеграція.

Усі форми міжн.ек.відносин взаємопов»язані і взаємолзалежні.Для них на сучасному етапі характерно: 1)зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі готової продукції- із суто комерційної вона значною мірою перетворилася у засіб безпосереднього обслуговування націон-х виробничих процесів; 2) інтенсифікація міграції капіталу різних форм; 3)зростання масштабів міграції робочої сили; 4)прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів; 5)швидкій обмін науково-технічними знаннями; 6)розвиток сфери послуг; 7)об»єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних пролблем.

34.Економічна і соціальна Рада ООН – міжнародна організація. Загальна характеристика.

Економічна і Соціальна Рада була створена у 1946 р. як один із головних органів 00Н, покликаний розв'язувати конкретні завдання міжнародного економічного співробітництва. Вона складається із 54 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на три роки. Через кожен рік склад ЕКОСОР обновлюється на одну третину, тобто переобираються 18 членів.В особливо гострій боротьбі проходили вибори на 47-й сесії Генеральної Асамблеї 00Н (жовтень 1992 р.). Спостерігалася гостра конкурентна боротьба між країнами, що представляють Східну Європу, Крім України, від групи цих країн обрано

Росію та Румунію. Угорщина, яка також претендувала на обрання до складу Ради, у другому турі голосування зняла свою кандидатуру, одержавши 55 голосів з необхідних для обрання 108. В цьому ж турі Україна набрала 106 голосів, а в заключному третьому турі за неї проголосувало 159 країн. Таким чином, членами ЕКОСОР знову були обрані Багами, Бутан, Великобританія, Габон, Данія, Заїр, Лівія, Канада, Мексика, Нігерія, Норвегія, Китай, Куба, Республіка Корея, Румунія, Російська Федерація, Україна, Шрі Ланка. Постійні члени Ради Безпеки обираються до ЕКОСОР на кожен черговий строк. Рада проводить дослідження і складає доповідь з міжнародних питань у галузях економіки, соціального і культурного життя, освіти, охорони здоров'я, а також подає відповідні рекомендації Генеральній Асамблеї 00Н. Вона також бере участь у підготовці проектів конвенцій і скликає міжнародні конференції з питань, що входять до її компетенції, подає інформацію Раді Безпеки 00Н і допомагає їй у роботі. Найвищим органом ЕКОСОР є чергова сесія, яка скликається два рази на рік. Штаб-квартира знаходиться в Нью-Йорку (США). При ЕКОСОР діє п'ять регіональних економічних комісій 00Н.Економічна і Соціальна комісія 00Н для Азії і Тихого океану, Економічна комісія 00Н для Африки, Економічна комісія 00Н для Європи, Економічна комісія 00Н для Західної Азії, Економічна комісія 00Н для Латинської Америки і Карибського басейну. Крім того, при ЕКОСОР діє понад 20 постійних комітетів і комісій (з природних ресурсів, планування, розвитку, застосування досягнень науки та техніки в цілях розвитку, становища жінок, народонаселення, прав людини та ін.).

Регіональні економічні комісії, як зазначалося, створені й функціонують під керівництвом ЕКОСОР. Їх основним завданням є сприяння проведенню погоджених заходів з економічного співробітництва країн відповідного регіону. З цією метою вони здійснюють необхідні дослідження, поширюють інформаційні та статистичні матеріали. Постійно діючим органом комісій є їх секретаріати, до складу яких входять різні комітети. Суттєвим для правового статусу цих комісій є те, що вони, на відміну від допоміжних органів ЕКОСОР, мають ширшу і самостійнішу компетенцію. Вони, наприклад, мають право безпосередньо давати рекомендації державам відповідного регіону без затвердження їх ЕКОСОР. До складу регіональних економічних комісій входить різна кількість країн. Так, ----- Економічна комісія 00Н для Азії і Тихого океану включає 35 країн,

Економічна комісія 00Н для Африки — 50,

Економічна комісія 00Н для Європи — 34,

Економічна комісія 00Н для Західної Азії —14,

Економічна комісія 00Н для Латинської Америки і Карибського басейну — 33 країни.

Для прикладу детальніше розглянемо одну із таких регіональних економічних комісій — Економічну комісію 00Н для Європи, яку ще називають Європейською економічною комісією (ЄЕК). Вона створена у 1947 р. відповідно до резолюції 1-ї сесії Генеральної Асамблеї 00Н від 10 грудня 1945 р. Членами цієї комісії, поряд з 32 європейськими країнами, є також США та Канада; до складу цієї Комісії входить і Україна. ЄЕК покликана сприяти погодженню дій країн Європи, спрямованих на їхній економічний розвиток, підтримувати та зміцнювати економічні зв'язки і відносини між європейськими країнами, а також з іншими країнами світу. Комісія здійснює досить широку й активну діяльність, про яку спеціально відзначалося у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Цією Комісією розроблено ряд типових контрактів та інших правових документів, які успішно застосовуються при здійсненні міжнародних економічних зв'язків Схід— Захід. Вона брала участь у роботі щодо уніфікації арбітражного розгляду спорів. Найвищим органом ЄЕК є пленарна сесія, яка скликається щорічно. У складі комісії створені галузеві комітети (з сільського господарства, вугілля, електроенергії, будівництва та містобудування, житла, лісоматеріалів, хімічної промисловості, газу, внутрішнього транспорту, чорної металургії, зовнішньої торгівлі, з проблем водних ресурсів). Крім цього, у складі комісії функціонують три спеціальні органи, які займаються проблемами науки і техніки, економіки та зовнішнього середовища. Виконавчим постійно діючим органом є секретаріат. Місцезнаходження комісії — Женева (Швейцарія).

Держави-засновники 00Н підписали Статут про створення цієї Організації 26 червня 1945 р. на установчій конференції, що відбула­ся в Сан-Франціско. Статут набрав чинності 24 жовтня того ж року. На початку 1985 р. до складу 00Н входили 185 держав.

Серед керівних органів 00Н — Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР).

Вона уповноважена досліджувати та складати доповіді з міжнародних питань у сферах економіки, культури, освіти, охорони здоров'я, прав людини, екології, соціальної сфери та надсилати відпо­відні рекомендації Генеральній Асамблеї 00Н, її членам, спеціалі­зованим агенціям 00Н, координувати їх діяльність, укладати з ними угоди (їх затверджує Генеральна Асамблея), отримувати від них до­повіді, надсилати відповідну інформацію до Ради Безпеки.

Економічна і соціальна рада збирається на сесії двічі на рік. Рада складається з 54 членів 00Н. їх обирає Генеральна Асамблея. Що­року склад ЕКОСОР поновлюється на третину. Цей орган має регіо­нальні комісії.

35.Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних економічних договорів.

Закон України»Про міжнародні договори Украхни».

ІІІ. Виконання міжнародних договорів України

Стаття 12. Дотримання міжнародних договорів України

1. Міжнародні договори України підлягають неухильномудотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

2. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов'язання, що випливають з цих договорів.

Стаття 13. Забезпечення виконання міжнародних договорів України

Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Стаття 14. Виконання зобов'язань за міжнародними договорами України

1. Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких входять питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для Української Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних договорів їхніх зобов'язань.

2. Зазначені державні органи, а також підприємства, установи та організації зобов'язані надавати Міністерству закордонних справ України інформацію, що стосується виконання міжнародних договорів України.

Стаття 15. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України

1. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює Міністерство закордонних справ України.

2. На вимогу органів, що застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ України повинно надати офіційну інформацію стосовно питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародного договору України.

3. У разі неналежного виконання зобов'язань, взятих на себе за міжнародними договорами Українською Стороною, Міністерство закордонних справ України інформує про це Президента України або Уряд України для вжиття необхідних заходів.

Стаття 16. Заходи, що вживаються у разі порушення міжнародного договору України іншими його учасниками

1. У разі порушення зобов'язань за міжнародним договором України іншими його учасниками Міністерство закордонних справ України, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством закордонних справ України подають Президентові України або Урядові України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.

2. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його учасниками, а також в інших випадках, передбачених нормами міжнародного права, такий договір може бути денонсовано у порядку, встановленому статтями 23 і 24 цього Закону.

Стаття 17. Дія міжнародних договорів України на території України

1. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.