Поняття ТНК. 3 страница

21. Порядок укладання міжнародних економічних договорів за законодавством України.

Закон України «Про міжнародні договори України»

ІІ. Укладення міжнародних договорів України

Стаття 3. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів

1. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України подаються Уряду України Міністерством закордонних справ України.

2. Інші міністерства і центральні органи державної виконавчої влади подають Уряду України пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України разом з Міністерством закордонних справ України або за погодженням з ним.

3. Порядок подання пропозицій щодо укладення міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади міжнародних договорів міжвідомчого характеру визначається Урядом України.

4. У пропозиціях обгрунтовується необхідність укладення міжнародного договору, визначаються можливі політичні, правові, матеріальні та фінансові наслідки його укладення, вказуються суб'єкти виконання міжнародного договору, пропонується склад делегації чи представник України для ведення переговорів, прийняття тексту міжнародного договору чи встановлення його автентичності. До них додається проект міжнародного договору та у разі необхідності проект рекомендацій делегації чи представнику України.

5. Уряд України розглядає внесені пропозиції і не пізніш як у десятиденний термін подає їх разом з відповідними висновками Президентові України, а щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, приймає рішення про укладення такого договору України.

6. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України можуть подаватися Республікою Крим в особі її вищих органів законодавчої і виконавчої влади.

7. Пропозиції про укладення міжнародних договорів України, які встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України, подаються до Уряду України за погодженням з Міністерством юстиції України.

Стаття 4. Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України

Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України приймаються:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, -Президентом України;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, -Урядом України;

в) щодо договорів, які укладаються від імені міністерств таінших центральних органів державної виконавчої влади України, - в порядку, встановленому Урядом України.

Стаття 5. Повноваження на укладення міжнародного договору України

1. Ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного договору, прийняття тексту міжнародного договору чи встановлення його автентичності та підписання міжнародного договору України здійснюється лише уповноваженими на те особами.

2. Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень.

3. Глава дипломатичного представництва України в іноземній державі або глава представництва України при міжнародній організації мають право вести без спеціальних повноважень переговори про укладення міжнародного договору України відповідно з державою перебування або в рамках відповідної міжнародної організації.

4. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України надаються:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, -Президентом України;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, -Урядом України або за його дорученням - Міністерством закордонних справ України;

в) щодо договорів міжвідомчого характеру - відповідним міністерством або іншим центральним органом державної виконавчої влади разом із Міністерством закордонних справ України.

Участь України у міжнародних відносинах взагалі і від­носинах економічного характеру обумовила необ­хідність правового урегулювання порядку укладання, вико­нання і денонсації міжнародних договорів, де вона виступає одним із суб'єктів міжнародного права. Верховна Рада України 22 грудня 1993 р. прийняла Закон " Про міжнародні договори України". Його положення визначають загальний порядок укладання і виконання міжнародних договорів незалежно від їх характеру (політичний, економічний тощо) і застосовуються до всіх міжнародних договорів України.

Міжнародні договори України укла­даються з іноземними державами та міжнародними органі­заціями від імені України, Уряду, міністерств та інших цен­тральних органів державної виконавчої влади.

Від імені України укладаються міжнародні договори: а) політичні, територіальні, мирні; б) що стосуються прав та свобод людини; в) про громадянство; г) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах коле­ктивної безпеки; д) про військову допомогу та стосовно направлення контингенту Збройній Сил України до Іншої країни чи допуску збройних сил Іноземних держав на територію України; с) про використання території та природних ресурсів України; є) договори, яким за згодою Сторін надається міждержав­ний характер. Від імені Уряду укладаються міжнародні договори з еконо­мічних, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належать до його компетенції.

Від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України укладаються міжнародні договори з питань, що належать до їх компетенції. Пропозиції щодо укладання міжнародних договорів України подаються Уряду України Міністерством закордонних справ України. Інші міністерства і центральні органи державної виконавчої влади подають Уряду України такі пропозиції разом з Міністерством закордонних справ України або за погодженням з ним. Порядок подання пропозицій щодо укладення міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади міжнародних договорів міжвідомчого характеру визначається Урядом України. У пропозиціях обґрунтовується необхідність укладення міжнародного договору, визначаються можливі політичні, правові, матеріальні та фінансові його наслідки, вказуються суб'єкти виконання міжнародного договору, пропонується склад делегації чи представник України для ведення переговорів, прийняття тексту міжнародного договору чи встановлення його автентичності. До них додається проект міжнародного договору та у разі необхідності проект рекомендацій делегації чи представнику України. Уряд України розглядає внесені пропозиції і не пізніше як у десятиденний термін подає їх разом з відповідними висновками Президентові України, а щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, приймає рішення про укладення такого договору України. Пропозиції щодо укладання міжнародних договорів України можуть подаватися Республікою Крим в особі її вищих органів законодавчої і виконавчої влади. Що стосується пропозицій про укладення міжнародних договорів України, які встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України, то вони подаються до Уряду України за погодженням з Міністерством юстиції України.

Хто приймає рішення про проведення і підписання таких договорів і і хто має повноваження стосовно цієї справи. Відповідно до ст. 4 Закону України " Про міжнародні договори України" рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України приймаються: а) стосовно договорів, які укладаються від імені України, — Президентом України; б) стосовно договорів, які укладаються від імені Уряду України, — Урядом України; в) стосовно договорів, які укладаються від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України, — в порядку, встановленому Урядом України.

Згідно зі ст. 5 Закону ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного договору, прийняття тексту міжнародного договору чи встановлення його автентичності та підписання міжнародного договору України здійснюється лише повноваженими на те особами.

Президент України. Прем 'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень, а глава дипломатичного представництва України в іноземній державі або глава представництва України при міжнародній організації мають право вести без спеціальних повноважень переговори про укладення міжнародного договору України відповідно з державою перебування або в межах певної міжнародної організації.

Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України надаються: а) стосовно договорів, які укладаються від. імені України, — Президентом України; 6) стосовно договорів, які укладаються від імені Уряду України, — Урядом України або за його дорученням — Міністерством закордонних справ України; в) стосовно договорів міжвідомчого характеру — відповідним міністерством або іншим центральним органом державної виконавчої влади разом із Міністерством закордонних справ України.

Делегація чи представник України, наділені відповідними повноваженнями, зобов'язані вести переговори чи здійснювати інші дії відповідно до наданих їм повноважень та з урахуванням рекомендацій Міністерства закордонних справ України. Вони за погодженням з Міністерством закордонних справ України подають Президенту України чи Уряду України звіт про виконання даних їм рекомендацій. Звіт повинен містити висновки щодо наступних дій України стосовно укладення міжнародного договору.

У практиці міжнародного співробітництва між державами широко використовується практика ратифікації міжнародних договорів, яка теж потребує свого правового урегулювання як на міжнародному рівні, так і в межах відповідної країни.На Україні питання ратифікації міжнародних договорів урегульовано Законом України " Про міжнародні договори". Відповідно до ст. 7 цього Закону ратифікація міжнародних договорів України здійснюється й Верховною Радою шляхом ухвалення спеціального закону про ратифікацію, який під­писується Головою Верховної Ради України. Ратифікації підлягають міжнародні договори України: а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співпрацю, про нейтралітет); загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво); з загальних фінансових питань, з питань позики та кредиту, територіальні, мирні; б) договори, що стосуються прав та свобод людини і громадянина; в) про громадянство; г) про участь в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; д) про військову допомогу та стосовно направлення контингенту Збройних Сил України до іншої країни чи допуску збройних сил іноземних держав на територію України; е) про історичне та культурне надбання народу України; є) договори, виконання яких обумовлює зміну діючих чи ухвалення нових законів України; ж) інші міжнародні договори, ратифікація яких перед­бачена законом чи самим міжнародним договором.

Загальноекономічні міжнародні договори, договори про участь у міждержавних об'єднаннях (організа­ціях) є предметом ратифікації. Пропозиції щодо схвалення Президентом України або Урядом України міжнародних договорів України і щодо їх ратифікації подаються Президенту України або Уряду України Міністерством закордонних справ України самостійно чи спільно або за погодженням з іншими міністерствами та центральними органами державної виконавчої влади. Президент України або Уряд України розглядають пропозиції щодо схвалення договорів і приймають відповідні рішення про подання їх Верховній Раді України на ратифікацію. Подані на ратифікацію міжнародні договори України попередньо розглядаються постійною Комісією Верховної Ради України у закордонних справах, а в разі необхідності — іншими постійними комісіями Верховної Ради України. Верховна Рада України з урахуванням висновків відповідних постійних комісій розглядає подані на ратифікацію Президентом України або Урядом України міжнародні договори України і ухвалює відповідні рішення. На підставі рішення про ратифікацію Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України. В межах міжнародного співробітництва вирішуються питання, пов'язані з затвердженням міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації. Таке затвердження здійснюється: а) щодо договорів, які укладаються від імені України, — Президентом України. Рішення Президента України про затвердження міжнародного договору України приймається у формі указу; б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, — Урядом України. Рішення Уряду України про затвердження міжнародного договору України приймається у формі пос­танови.

Затвердження міжнародних договорів України міжвідомчого характеру провадиться в порядку, що визначається Урядом України.

Україна, як і будь-яка інша держави, може прийняти рішення про приєднання до міжнародних договорів або їх прийняття. Таке рішення ухвалюється: а) щодо договорів, які потребують ратифікації, — Верховною Радою України у формі закону; б) щодо договорів, які не потребують ратифікації і приєд­нання до яких або прийняття яких провадиться від імені України, -Президентом України у формі указу; в) щодо договорів, які не підлягають ратифікації і приєд­нання до яких або прийняття яких провадиться від імені Уряду України, — Урядом України у формі постанови. Рішення про приєднання до міжнародних договорів міжвідомчого характеру або їх прийняття ухвалюються в порядку, що визначається Урядом України.

22.Європейське економічне співтовариство в системі міжнародних економічних організацій.

Європейське економічне співтовариство (ЄЕС або " Спільний ринок") утворено 25 березня 1957 р. на основі Римського договору. Сьогодні це угруповання, яке об'єднує 12 західноєвропейських капіталістичних країн (Бельгію, Великобританію, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію, ФРН). Цілі, заради яких об'єдналися ці країни, зводяться до створення митного союзу у межах даної міжнародної організації, формування спільного ринку робочої сили, послуг та капіталів, проведення єдиної торгової політики щодо інших країн, утворення економічного і валютного союзу та проведення спільної політики у галузі сільського господарства й транспорту, зближення економічного законодавства учасників. В основі цих цілей лежить прагнення фінансової олігархії зазначених країн розширити ринки збуту й територіальну сферу своєї діяльності, що, в свою чергу, дасть змогу значно піднести економічну могутність країн — учасниць ЄЕС, консолідувати їхні зусилля у боротьбі з монополіями інших держав. Угруповання країн — учасниць ЄЕС уже в 70-х роках завоювало досить міцні позиції на світовому капіталістичному ринку. На них припадало понад 40 % промислового виробництва, 50 %— експорту і близько ЗО % прямих зарубіжних інвестицій

розвинутих країн. Однак криза 1980—1982 рр. засвідчила, що темпи економічного розвитку в країнах — учасницях ЄЕС щонайменше у 2 рази поступаються японським та американським.

Механізм системи управління ЄЕС пройшов складний шлях. У даний час його виконавчими органами є Рада і Комісія. Рада включає до свого складу міністрів держав-учасниць. Комісія здійснює свою діяльність на основі рішень Ради і покликана проводити єдину політику ЄЕС. Їй підпорядковано ряд комітетів управління та інших допоміжних органів. Діяльність ЄЕС регулюється так званим " правом Спів­товариства". В його основі лежить Римський договір 1957 р. та інші джерела. " Право Співтовариства" є автономною правовою системою наднаціонального характеру, завдяки чому органи ЄЕС наділені повноваженнями не лише відносно держав-членів, а й їхніх громадян та юридичних осіб. Водночас правову систему Співтовариства слід розглядати як складову частину права і відповідно міжнародного економічного права. У межах ЄЕС вирішуються питання економічного і політичного характеру. З 1 січня 1985 р. був введений загальноєвропейський паспорт, затверджені прапор і гімн Співтовариства, створені органи для вирішення питань ліквідації кордонів та усунення формальностей. Поряд з цим проводиться робота щодо створення нової інтеграційної структури — Західноєвропейського союзу, який має замінити Співтовариство.

ЄЕС не було перетворено у нову структуру. Зберігаючи свою самостійність, воно увійшло до складу нового утворення Європейського співтовариства, або, як його ще називають, Європейського Союзу, створеного відповідно до Маастріхтського договору (набрав чинності з 1 листопада 1993 р.). Крім Європейського економічного співтовариства, до складу Європейського Союзу входять Європейське об'єднання вугілля та сталі і Європейське співтовариство з атомної енергії.

У 1993 р. була підписана угода між Європейським Союзом і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАКІ) про створення Європейського економічного простору (ЄЕП). Ця угода набрала чинності з 1 січня 1994 р. Таким чином, у Європі почало діяти нове інтеграційне об'єднання. При цьому стає очевидною тенденція перетворення ЄЕС як міжнародної економічної організації в суто політичну.

23.Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі –продажу товару.

Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів визначає порядок їх укладення (частина II, ст. 14 — 24), Відповідно до цієї Конвенції пропозиція про укладення договору, яка адресована одному або декільком особам, є офертою. В ній вказується товар, його кількість і ціна. Оферта набирає чинності, коли вона отримана адресатом. Поки договір не укладений, оферта може бути відкликана оферентом, але за УМОВИ, якщо повідомлення про її відклик буде отримано адресатом оферти до відправки акцепту. Проте оферта не може бути відкликана у деяких випадках, коли, наприклад, в оферті вказується шляхом встановлення визначеного строку для акцепту або іншим шляхом, що вона не може бути відкликана. Оферта, яку неможливо відкликати, втрачає свою силу після отримання оферентом повідомлення про її відхилення. Заява або інша поведінка адресата оферти, що свідчить про згоду з офертою, є акцептом. Слід підкреслити, що мовчання або бездіяльність з боку акцептанта не слід розглядати як акцепт, його згоду. Акцепт оферти вступає в силу в момент його отримання оферентом. Акцепт не має сили, коли оферент не отримав згоди у встановлений ним строк, а якщо строк не встановлено, то в розумний строк, беручи при цьому до уваги обставини угоди, швидкість засобів зв'язку. Усна оферта може бути акцептована негайно, якщо із обставин не випливає інше. Якщо на оферту прийшла відповідь з доповненнями, обмеженнями або змінами, то її слід розглядати як пропозицію зустрічної оферти. Проте відповідь на оферту, яка має розглядатись як акцепт, але містить додаткові або відмітні умови, що суттєво не змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент без затримки не заперечить усно проти цих розбіжностей або не надішле повідомлення про це. Якщо він цього не зробить, то умовами договору будуть умови оферти із змінами, які викладені в акцепті. Додаткові умови щодо ціни, платежів, якості і кількості товарів, місця і строків поставки, обсягу відповідальності однієї із сторін перед іншою або розгляду спорів є такими, які суттєво змінюють умови оферти. Перебіг строку для акцепта, встановленого оферентом в телеграмі або листі, розпочинається з моменту подачі телеграми для відправки або з дати, яка вказана в листі, або, якщо така дата не вказана, з дати, що зазначена на конверті. Перебіг строку для акцепта, встановле­ного оферентом по телефону, телетайпу або за допомогою інших засобів швидкого зв'язку, розпочинається з моменту отримання оферти її адресатом. Акцепт може бути відмінений, якщо повідомлення про відміну одержано оферентом раніше того моменту або в той момент, коли акцепт повинен був би вступити в силу. Договір вважається укладеним в момент, коли акцепт оферти набирає чинності.

24.Укладення і виконання міжнародних економічних договорів за законодавством України.(21)

Участь України у міжнародних відносинах взагалі і від­носинах економічного характеру обумовила необ­хідність правового урегулювання порядку укладання, вико­нання і денонсації міжнародних договорів, де вона виступає одним із суб'єктів міжнародного права. Верховна Рада України 22 грудня 1993 р. прийняла Закон " Про міжнародні договори України". Його положення визначають загальний порядок укладання і виконання міжнародних договорів незалежно від їх характеру (політичний, економічний тощо) і застосовуються до всіх міжнародних договорів України.

Міжнародні договори України укла­даються з іноземними державами та міжнародними органі­заціями від імені України, Уряду, міністерств та інших цен­тральних органів державної виконавчої влади.

Закон України «Про міжнародні договори України»

ІІ. Укладення міжнародних договорів України

Стаття 3. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів

1. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України подаються Уряду України Міністерством закордонних справ України.

2. Інші міністерства і центральні органи державної виконавчої влади подають Уряду України пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України разом з Міністерством закордонних справ України або за погодженням з ним.

3. Порядок подання пропозицій щодо укладення міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади міжнародних договорів міжвідомчого характеру визначається Урядом України.

4. У пропозиціях обгрунтовується необхідність укладення міжнародного договору, визначаються можливі політичні, правові, матеріальні та фінансові наслідки його укладення, вказуються суб'єкти виконання міжнародного договору, пропонується склад делегації чи представник України для ведення переговорів, прийняття тексту міжнародного договору чи встановлення його автентичності. До них додається проект міжнародного договору та у разі необхідності проект рекомендацій делегації чи представнику України.

5. Уряд України розглядає внесені пропозиції і не пізніш як у десятиденний термін подає їх разом з відповідними висновками Президентові України, а щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, приймає рішення про укладення такого договору України.

6. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України можуть подаватися Республікою Крим в особі її вищих органів законодавчої і виконавчої влади.

7. Пропозиції про укладення міжнародних договорів України, які встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України, подаються до Уряду України за погодженням з Міністерством юстиції України.

Стаття 4. Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України

Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України приймаються:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, -Президентом України;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, -Урядом України;

в) щодо договорів, які укладаються від імені міністерств таінших центральних органів державної виконавчої влади України, - в порядку, встановленому Урядом України.

Стаття 5. Повноваження на укладення міжнародного договору України

1. Ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного договору, прийняття тексту міжнародного договору чи встановлення його автентичності та підписання міжнародного договору України здійснюється лише уповноваженими на те особами.

2. Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень.

3. Глава дипломатичного представництва України в іноземній державі або глава представництва України при міжнародній організації мають право вести без спеціальних повноважень переговори про укладення міжнародного договору України відповідно з державою перебування або в рамках відповідної міжнародної організації.

4. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України надаються:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, -Президентом України;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, -Урядом України або за його дорученням - Міністерством закордонних справ України;

в) щодо договорів міжвідомчого характеру - відповідним міністерством або іншим центральним органом державної виконавчої влади разом із Міністерством закордонних справ України.

25.Органи управління Європейського Союзу.

Європейський Союз (ЄС).

Європейський Союз виник на основі Європейського Співтовари­ства — Європейського економічного співтовариства, Європейсько­го об'єднання вугілля та сталі й Європейського співтовариства з атомної енергії. Друге і третє з названих співтовариств були ство­рені згідно з договорами, укладеними відповідно в Парижі (1951 р.) та Римі (1957 р.).

Своєрідною конституцією ЄС, вважаєть­ся договір, згідно з яким було створено Європейське економічне співтовариство (так званий Спільний ринок). Мається на увазі Рим­ський договір 1957 р. У Договорі було сформульовано базові прин­ципи економічного союзу первісної шістки країн — вільний рух то­варів, людей, послуг і капіталу. Договір містить норми, спрямовані на реалізацію зазначених принципів. Заборонені мита на імпорт товарів і послуг з країн-членів, кількісні обмеження та прирівняні до них за­ходи, а також окремі види урядового субсидування промисловості. Окрім заборон на країни-члени покладаються й певні зобов'язання.

Єдиний європейський акт 1987 р. став першою великою рефор­мою Європейського Співтовариства. Він встановив остаточну дату створення Спільного ринку— 31 грудня 1992р. Було набагато роз­ширено компетенцію ЄЕС, зокрема у сфері регіональної, науково-тех­нічної та природоохоронної політики. Підвищилась роль Європарламенту,

Важливою віхою на шляху європейської інтеграції став Маастріхтський договір. Його було укладено 7 лютого 1992 р. Цей договір відомий як договір про ЄС. Згідно з цим договором до тексту Римського договору 1957 р, було внесено суттєві зміни, і країни-члени перейшли від спільного ринку до більш високої форми ін­теграції — економічного і валютного союзу, що передбачає запро­вадження і регулювання єдиної валюти ЄС. У західній літературі можна зустріти твердження, що саме Маастріхтський договір є " кон­ституцією" ЄС. Договір набрав чинності 1 листопада 1993р. До складу ЄС увійшли 12 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерлан­ди, Люксембург (засновники), Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Португалія, Іспанія (увійшли до складу протягом 1973—1986 рр.).

Як організація ЄС замінив у 1993 р. Європейське Співтовари­ство. Європейський Союз перебрав собі всі інституції зазначеного Співтовариства, у тому числі Європарламент. Трьома " стовпами" ЄС вважаються: • Європейське Економічне Співтовариство;

• координація зовнішньої політики та безпеки в межах оборон­ного крила, яке має назву " Західноєвропейський Союз";

• координація діяльності у внутрішній судово-поліцейській сфері, зокрема з питань імміграції та надання політичного притулку.

У 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія і Швеція, загаль­на кількість його держав-членів зросла до 15. Кілька країн подали заяви на вступ до ЄС. Європейський Союз уклав угоди про спів­робітництво з колишніми країнами соціалістичного табору. У 1994р. ЄС та ЄАВТ утворили безмитну зону, відому як Європейський еконо­мічний регіон.

1 січня 1999 р. 11 держав-членів ЄС (Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінлян­дія, Франція) запровадили для розрахункових операцій (безготівко­вих платежів) єдину валюту — євро (з фіксацією її паритету). На початку 2002 р. планується запровадити монети і банкноти для готів­кового обігу.

Валюти зазначених 11 країн припинили котирування на валютних біржах, а також використання для нарахування ставок процентів та індексів фондових бірж.

Головна особливість механізму ЄС полягає в тому, що його орга­ни уповноважені з низки питань приймати рішення, які мають пряму обов'язкову силу для країн-членів. Їм передані відповідні прерогативи національних властей.

До керівних органів ЄС належать такі:

1. Європейська Рада. На рівні глав держав і урядів її засідання відбуваються щонайменше двічі на рік. У її засіданнях бере участь також голова Комісії Європейських Співтовариств (це своєрідний уряд ЄС). Рада визначає генеральну політичну лінію Європейського Співтовариства.

2. Європейський парламент. Це представницький орган ЄС. Обирається прямим спільним голосуванням, беручи до уваги встановлену для кожної країни-члена квоту. Роль парламенту зростає. Він має прерогативи у сфері затвердження бюджету ЄС, ратифікує міжнародні договори. Сесії Європарламенту відбуваються у Стразбурзі (Франція) чи Брюсселі (Бельгія).

3. Рада ЄС. Складається з міністрів закордонних справ або галу­зевих міністрів, коли розглядаються відповідні питання. Рада уповноважена приймати обов'язкові до виконання рішення практично з усіх аспектів діяльності ЄС. Робочим органом Ради ЄС є Комітет постійних представників держав-членів.

4. Комісія європейських співтовариств. Це наднаціональний ви­конавчий орган, своєрідний уряд ЄС. Виконує поточну роботу, спрямовану на здійснення єдиної політики ЄС. Контролює до­тримання державами і підприємцями правил конкурентної по­ведінки та стандартів, узаконених установчими договорами-актами. Готує проекти нормативних документів. Складається з 20 членів (комісарів), які є міжнародними чиновниками і не за­лежать від національних урядів. Комісія у своїй діяльності спи­рається на апарат, що складається з ЗО управлінь. Штаб-квар­тира розташована у Брюсселі (Бельгія). Комісія має представ­ництва в кількох країнах світу.