Психологізм підсвідомого

Епохамодернізмуз їїдеструктивноюсутністюактуалізуваласуб’єктивістську модальність індивіда в координатах словесного мистецтва. Конфлікт – стрижень структурування художнього твору – у протидіючий кореляції «суспільство–лю- дина» переміщає свій центр на позицію другого компонента. На перший план письменницької аналітики виходить людське підсвідоме, емоційна площина, процес іманентного внутрішнього людинотворення. Заперечення раціонально- го модусу пізнання світу у творчості модерністів пов’язане з еманацією на лі- тературу філософсько-естетичних течій, що з’явилися на межі ХІХ–ХХ століть, а саме: інтуїтивізм, фрейдизм, екзистенціалізм тощо, концептуальним фунда- ментом яких стають положення про абсолютизацію сфери чуттєвого, емоцій- ного, безсвідомого у формуванні світообразу. Художня творчість здобуває «інте- лектуальне» право на свободу від суспільних норм, моралізаторських засад по- передніх світоглядних систем, від прямолінійного, раціонально вмотивованого розвитку характеру. Конститутивною домінантою вибудови ідейно-тематичної тканини тексту стає кристалізація істинного «я» крізь «я» та пошуки способів вираження цього «я». © Т. Муввафак, 2012 40 ISSN 2075-1486. Філологічні науки. 2012. № 10 Така абсолютизація емотивно-вольового шару феномену особистості зу- мовлює вичленування психологізму як провідного прийому в зображально-ви- ражальній способовій структурі художнього твору. Художнє дослідження вну- трішнього світу в літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття ввійшло в науку під дефініцією «художній психологізм». У складному процесі освоєння літератур- них феноменів різних епох психологізм піддавався постійному переосмислен- ню в теоретичному та культурно-історичному аспектах. Проблему «художнього психологізму» розробляли зарубіжні та вітчизняні вчені, зокрема Л. Виготський [2], Л. Гінзбург [3], А. Єсін [6], Н. Забабурова [8], Г. Клочек [9], Н. Жлуктенко [7], В. Мацапура [10], О. Січкар [12] та інші. Психологізм функціонально виокремлюється в літературі з трьох позицій: як родовий атрибут словесної творчості («над-ідея» сфери мистецького аналі- тизму), як певне вираження психіки автора, як свідомо обраний естетичний принцип побудови твору, що ідентифікує цю цілісність. Як зазначає А. Єсін, «психологізм має безпосереднє відношення до стилю твору, всієї творчості письменника, інколи навіть цілого літературного напряму або течії. Психоло- гізм, коли він присутній у творі, виступає як організаційний стильовий прин- цип, стильова домінанта, тобто головна естетична властивість, визначальна ху- дожня своєрідність твору й будова всієї образної форми, що підпорядковує собі будову всієї образної форми» [6, с. 30]. Художньо-естетична вартісність разом із концептуальним наповненнням описових компонентів із маргінальних позицій виходять на перший план, уплітаючись у нові художні прийоми, які стосуються суто «художнього психологізму» літератури модернізму: «потік свідомості», по- етизація прози, безсюжетність тощо. Відбуваються суттєві зміни в конструюван- ні образної системи текстів, у формуванні «обличчя» героя, а саме: «Подію або вчинок читач сприймає не просто у їхньому прямому, об’єктивному значенні, а як стимул чи результат певної внутрішньої, емоційної мисленнєвої роботи або як вияв певного душевного стану. Зовнішні деталі мотивують внутрішній стан героя, формують його настрої, впливають на особливість мислення – іноді пря- мо, іноді дуже опосередковано» [6, с. 33]. Внутрішня консистенція психологічної прози епохи модернізму – калейдоскопічна. Позбавлена об’єктивної логічної обумовленості мотивна площина всіх рівнів твору як художньо-естетичної ці- лісності апелює до нових способів компонування текстової тканини, у центрі котрої стоїть свідомість і душа людського «я».