Закономірності формування рухових вмінь та навичок.

Навчання у фізичному вихованні – це сумісна діяльність педагога й дітей, спрямована на оволодіння дошкільниками системою знань, рухових умінь та навичок, розвиток рухових якостей, виховання позитивних моральних і вольових рис характеру. Знання закономірностей цього процесу забезпечить найбільш раціональний зміст кожного етапу навчання рухової дії, допоможе вихователю здійснювати диференційований підхід, більш грамотно планувати систему занять, ураховувати умови, у яких відбувається навчання. Процес оволодіння руховою дією починається з формування вміння, яке спирається на попередньо отримані знання щодо виконання вправи, що вивчається, та особистий руховий досвід дитини. Уміння як початковий рівень оволодіння руховою дією не може оминути жодна дитина, яка навчається. Багаторазове систематичне виконання вправи, що вивчається, призводить до того, що вміння поступово переходить у рухову навичку.

Під час формування рухових навичок автоматизується не контроль за рухом, а процес виконаннядеяких елементів його структури. Тому свідоме й автоматизоване в рухових навичках уявляється вдіалектичній єдності. Рухова навичка має високу стійкість, покращується точність виконання вправи, удосконалюється її ритм, підвищується роль рухового аналізатора, тобто м’язове почуття займаєголовне положення в контролі за рухом.

Початковий етап оволодіння рухом є найбільш складним у формуванні рухових навичок у дітей. Тому чим конкретніше рухове завдання, яке ставиться перед дитиною, тим воно доступніше їй. Наприклад, стрибок у довжину з місця виконується через “струмок”, який викладено з двох стрічок. На другому етапі поглибленого розучування руху процес навчання будується відповідно до закономірностей удосконалення рухового вміння та часткового переходу до навички. На цьому етапі провідна роль у системі управління рухами приводить до рухового аналізатора “м’язових почуттів” (І. П. Павлов). Фізіологічний механізм формування рухової навички характеризується уточненням наміченої системи умовних рухових рефлексів, усуненням надмірного м’язового напруження. У

більшості випадків процес уточненя відбувається не плавно, а хвилеподібно (О. М. Крестовніков, М. М. Боген). На третьому етапі навчання руху сформований стереотип, який, покладено в основу навички, удосконалюється в напрямі рухливості та пристосування до зовнішніх умов, що змінюються.

Зміцнення динамічного стереотипу супроводжується постійною автоматизацією компонентів рухової навички. Основна мета, яка ставиться на цьому етапі, – формування міцної водночас цим пластичної навички. Більшість рухових навичок, сформованих у дитини в дошкільному віці, є ніби перехідними формами до більш стійких навичок дорослої людини. Тому вони повинні бути „гнучкими” та варіативними, легко піддаватися подальшому вдосконаленню у зв’язку з розвитком рухових якостей, а також зі значним збільшенням розмірі тіла. Для дошкільного віку доступні усвідомлення вправ, їх аналіз та оцінка. Уміння оцінювати рухи розвивається поступово, з віком – від загальної недиференційованої до самокритичної та адекватної самооцінки, яка відповідає об’єктивним показникам (О. В. Кенеман). Тому в процесі навчання основних рухів на всіх етапах формування навички слід постійно спрямовувати увагу дітей на якість виконання рухових дій.