Виведення отрути з організму після її всмоктування в кров

— Метод форсованого діурезу застосовують з метою прискорен­ня виведення отрути з організму через нирки. Для цього хворому внутрішньовенно крапельно вводять 1-1, 5 л ізотонічного розчину натрію хлориду або ізотонічного розчину глюкози одночасно з сечо­гінними препаратами швидкої дії (фуросемід, лазикс);

— метод гемосорбції застосовують з метою очищення крові від отрути за допомогою перфузії крові через спеціальний детоксикатор, важливою складовою якого є сорбційні колонки;

— гемодіаліз — очищення крові від отрути за допомогою апарата «штучна нирка»;

— перитонеальний діаліз — очищення організму від отрути че­рез очеревину;

— замінне переливання крові (видаляють із організму частину крові, що містить шкідливі речовини, і переливають до 2-3 л до­норської крові тієї самої групи, що й у потерпілого).

Специфічна антидотна терапія

Антидот — це речовина, що знешкоджує отрути шляхом хіміч­ної реакції і виводить їх з організму.

Розрізняють 3 види антидотів.

1. Антидоти, що запобігають всмоктуванню отрут, за­безпечують їх зв’язування, нейтралізацію і виведення з орга­нізму:

§ неспецифічні антидоти контактної дії — активоване вугіл­ля, карболен, ентеросгель;

§ специфічні хімічні антидоти

2. Антидоти, що прискорюють біотрансформацію отрут у нетоксичні продукти розпаду:

§ глюкоза — антидот при отруєнні ціанідами, синильною кис­лотою;

§ унітіол — антидот при отруєнні ртуттю, золотом, вісмутом, талієм, сурмою, міддю, серцевими глікозидами;

§ тетацин-кальцій — антидот при отруєнні солями свинцю, кобальту, кадмію, урану;

§ метиленовий синій — антидот при отруєнні синильною кис­лотою, нітрогліцерином;

§ натрію тіосульфат — антидот при отруєнні препаратами йоду, фенолами, серцевими глікозидами.

3. Функціональні антагоністи — це препарати, які впливають на органи і системи протилежно до дії отрути. Найбільш поширені такі функціональні антагоністи:

§ налорфіну гідрохлорид, налоксон — при отруєнні препарата­ми опію;

§ бемегрид—при легких отруєннях засобами для наркозу, сно­дійними;

§ атропіну сульфат — при отруєннях М-холіноміметиками, антихолінестеразними засобами;

§ протаміну сульфат — при передозуванні гепарину;

§ глюкоза в гіпертонічному розчині — при передозуванні ін­суліну;

§ антикоагулянти непрямої дії — при передозуванні вікасолу;

§ прозерин — при отруєнні міорелаксантами периферичної дії;

§ реактиватори холінестерази (дипіроксим, алоксим, ізоніт- розин) — при отруєнні ФОС та антихолінестеразними препа­ратами.