💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Військова могутність держави та її цінності.

Інстинкт суспільного самозбереження у складних військово-політичних реаліях кінця XX століття невпинно продукує необхідність об'єктивного аналізу проблеми військової могутності на різних рівнях її організації: блоковому, коаліційному, регіональному, державному. Без усвідомлення реального рівня військової могутності суб'єктом її рефлексії, а також динаміки її змін, напрямів подальшого розвитку, військово-політичних наслідків кількісно-якісного ускладнення чи спрощенням, неможливим завданням є наукове обгрунтування позитивних відповідей на цілу низку питань військового будівництва. Зокрема, лише знаючи реальний рівень військової могутності, можна побудувати досконалу систему забезпечення національної безпеки, конкретизувати імовірні військово-політичні загрози і сценарії їх нейтралізації. І зрештою - уникнути надмірного космополітизму й дипломатичних двозначностей при персоналізації імовірного противника України та моделюванні його військових приготувань й можливих бойових дій.

Традиційно військову могутність держави трактують як субструктуру сукупної державної могутності, яка, перебуваючи в актуалізованому чи потенційному стані, використовується державними органами для досягнення військово-політичних цілей. Стосовно України проблема аналізу військової могутності потребує певних пояснень.

По-перше, явище синонімізації термінів " військова могутність", " оборонна могутність", " обороноздатність" в українській державі позбавлена ідеологічних нашарувань. З часу проголошення незалежності Україна послідовно реалізує комплекс військово-політичних заходів, які доцільно охарактеризувати саме як оборонні. Прикладом послідовності таких дій є добровільна відмова України від стратегічних ядерних озброєнь і ліквідація об'єктів ядерної інфраструктури. Таким чином, тлумачення військової могутності України саме як оборонної могутності - методологічна передумова сучасного осмислення динаміки вітчизняної військової галузі.

По-друге, оборонна могутність України має вагому матеріально-технічну основу, яка не може ігноруватися державами-сусідами. Достатньо згадати хоча б окремі види озброєнь, якими володіє наша держава: танків - 4080, бойових броньованих машин - 5050, артилерійських систем калібром понад 100 мм - 4040, бойових літаків - 1090, бойових вертольотів - 330 /2. Така кількість бойової техніки може розглядатися як достатня для забезпечення поліазимутальної оборони країни, яка на суходолі межує із сімома державами полярної військово-політичної орієнтації.

По-третє, оборонна могутність України продовжує залишатися вагомою складовою сукупної могутності нашої держави, хоча й дещо знижуючи протягом останнього часу свою питому вагу, порівняно з іншими структурними елементами сукупної державної могутності. Проте таке скорочення не загрожує звести військову могутність України нанівець, оскільки наша держава перебуває в центрі дуги нестабільності, яку утворюють Північний Кавказ (Росія), Закавказзя, Ірак, Близький Схід, Балканський півострів. Не буде перебільшенням розглядати вказані регіони як своєрідні генератори військової загрози для довколишніх держав та України.

По-четверте, усвідомлення реальної військової могутності нашої держави, позитивних сторін і недоліків обороноздатності України стимулюватиме поєднання поки що розрізнених державних документів оборонно-політичного змісту в єдину правову систему забезпечення національної безпеки. Йдеться про періодичне визначення і корегування Стратегії (Доктрини) національної безпеки на найвищому державному рівні, на основі якої конкретніші заходи оптимізації військової організації суспільства, вироблення необхідних доктрин і концепцій (зокрема Воєнної Доктрини) втрачатимуть риси політичної кон'юнктури, невизначеності, різноспрямованості в засобах реалізації і наслідках.

Дослідити стан оборонної могутності України за сучасних умов, її динаміки впродовж 1991-1996 років можна, спираючись на дві методологічні школи, сформовані в рамках європейської традиції військово-політичної думки, котрі згодом поповнили арсенал політологічних досліджень і в інших регіонах світу.

Перший підхід. Підвалинами першого варіанту є однолінійне поєднання кількох потенціалів, інтегрування яких зумовлює військову могутність держави. Конкретніше: оборонна могутність України є сумою економічного, соціального, науково-технічного і власне військового потенціалів. Об'єктивна інтерпретація такого інтегрування має невтішний висновок: оборонна могутність нашої держави поступово слабне. Негативні процеси в економічній, соціальній, духовній галузях суспільного життя переросли межі свого автономного розвитку і стосовно більшості суспільних процесів діють синхронно, демонструючи взаємовплив і взаємостимулювання. Комплексним наслідком регресивних процесів в економіці, науці, моралі, соціальних стосунках стало істотнє скорочення оборонного потенціалу України, який, маючи значні числові характеристики, не може " оживити" військовий організм духом належної бойової підготовки в більшості військових частин і підрозділів.

Слід пригадати й інші аспекти ослаблення військового потенціалу: 1. Стійке скорочення бюджетних асигнувань на оборонні потреби. 2. Поступове моральне старіння військової техніки, виснаження матеріальних можливостей і ресурсів військ. 3. Недосконале правове регулювання процесу військового будівництва. 4. Складність ідеологічного впливу на свідомість сучасного військовослужбовця. 5. Формально-декларативний характер низки державних документів, пов'язаних із розв'язанням соціальних проблем, альтернативною службою, нормалізацією кадрової політики, боротьбою із злочинністю в армії тощо.

Отже, сучасну Україну можна охарактеризувати як державу, яка, опинившись у стані тривалої соціально-економічної кризи, змушена жертвувати дедалі більшою частиною своєї оборонної могутності, аби вижити - нехай навіть за рахунок ослаблення військового фактору власної безпеки і, відповідно, мимовільного стимулювання військово-політичних заходів у сусідніх країнах, серед яких хіба що політичні сили Молдови, Словаччини й Бєларусі не зондують питання можливої зміни кордонів України на власну користь.

Не заперечуючи певної продуктивності такого аналізу оборонної могутності України, слід акцентувати увагу на його спрощеності з огляду на сучасні геополітичні реалії в Європі й світі. Однолінійна система військово-політичного аналізу не в повній мірі відбиває процеси, апробовані багатьма державами, які спромоглися вирішити питання національної безпеки і не перетворитися на надмілітаризовану резервацію силової теорії і практики.

Другий підхід. Узагальнюючи сучасні роботи з військово-політологічної проблематики, можна побудувати альтернативний варіант структуризації оборонної могутності України, основою якого є складна багатолінійна і багаторівнева система взаємозалежних і взаємообумовлених військових потенціалів, визначених таким чином:

1-а група - за філософсько-соціологічною основою. Згідно неї військова могутність України ділиться на матеріальний (військово-матеріальний) потенціал і духовний (військово-духовний) потенціал;

2-а група - за загальносоціологічною основою. Це географічний (військово-географічний) і демографічний (військово-демографічний) потенціали;

3-я група - за частково соціологічною основою (царинами суспільного життя). В дану групу входять: економічний (військово-економічний), соціальний (військово-соціальний), політичний (військово-політичний) і моральний (військово-моральний) потенціали;

4-а група - за системнимо, універсальнимо функціонуванням. Ця група об'єднує: організаційний (військово-організаційний), управлінський (військово-управлінський), науковий (військово-науковий) потенціали.

Домінуючу роль відіграє власне військовий потенціал, який стосовно всієї системи оборонної могутності держави займає інтегральне, системоутворююче місце. Є підстави стверджувати, що в наведеному варіанті аналізу системи військової могутності держави особливе місце займає ще не досліджений демократичний (військово-демократичний) потенціал, зміст і функціонування якого характеризують спрямованість розвитку як політичної сфери всього українського суспільства, так і його військової організації.

Показово, що відмова від однолінійного аналізу оборонної могутності держави збігається з точкою зору західних політологів і військових аналітиків, які, дещо порушуючи логіку східноєвропейських колег, до провідних елементів військової могутності держави відносять: чисельність збройних сил, їх організацію, якість особового складу, кількість і якість озброєнь, просторові виміри країни, мобілізаційні ресурси, військову доктрину (стратегію), принципи керівництва, комунікації і контроль, ефективність військової розрядки.

Структурний аналіз системи оборонної могутності України у відповідності з другим варіантом дозволяє зробити кілька висновків.

Реальна військова могутність України продовжує залишатися на помітному для оточуючих країн рівні, незважаючи на поглиблення соціально-економічної кризи в нашій державі. Поміркований оптимізм такого ствердження грунтується на усвідомленні комплексного характеру взаємозв'язку між виокремленими вище потенціалами, перерозподілом їх ваги і можливостей в загальному балансі оборонного будівництва, виконанням окремими потенціалами (наприклад, військово-політичним, військово-управлінським, військово-географічним) компенсуючих стосовно інших потенціалів функцій. Явище внутрішньої міжпотенціальної компенсації, спрямованої на збереження стійкості всієї системи (і, відповідно, оборонної могутності України) пояснюється значною кількістю позитивних і негативних, безпосередніх, опосередкованих і зворотніх зв'язків між потенціалами як складовими частинами єдиного цілого, структурні елементи якого чутливо реагують на зміни інших і утримують всю систему у стані відносної рівноваги.

Проте така взаємокомпенсація має певні межі своєї ефективності. При подальшому ослабленні військово-економічного, військово-соціального, військово-наукового, військово-морального потенціалів діалектичний взаємозв'язок між наведеними вище групами спотвориться в напрямі ослаблення стійкості системи, а потім - і її руйнації, що на практиці означатиме заперечення не лише військової могутності України, а й процесу державотворення взагалі.

Нового методологічного осмислення вимагає і співвідношення понять " потенціал" та " фактор". Якщо під факторами розуміти ту частину відповідних потенціалів, які зумовлюють вирішення певних завдань (тобто, які актуалізовані), то напрошується висновок про вирівнювання в умовах українського сьогодення кількісно-якісних вимірів окремих потенціалів і обумовлених ними факторів (насамперед, військово-матеріальних). Причина - вже згадане значне виснаження матеріально-технічних, ремонтних, тилових, продовольчих та інших можливостей більшості ланок військового організму. Зростання фактору до рівня потенціалу нейтрально-позитивно сприймається більшістю населення за умов війни. У мирний же час зупинка подальшого накопичення відповідних ресурсів і динамічного відтворення потенціалу ототожнюється в суспільній свідомості з вичерпаністю, тупиковістю запропонованого владою варіанту розвитку суспільної субструктури, в даному випадку - моделі військової організації українського суспільства зразка 1991-1992 років.

Заслуговує окремої уваги і ослаблення військово-наукового потенціалу Збройних Сил України, що в запропонованій системі аналізу безпосередньо пов'язується із підвищенням навантаження насамперед на військово-організаційній і військово-управлінській потенціали. /6 Компенсуючі можливості цих потенціалів дозволяють утримувати певний рівень боєготовності Збройних Сил України, не випускати їх суб'єктивні можливості за рамки чинного законодавства. Проте є підстави стверджувати, що реформування армії України методом проб і помилок досягає своєї критичної межі. Відчувається нагальна потреба системного аналізу і військової могутності держави як інтегративного результату дії багатьох потенціалів, і специфіки кожного з них, і оптимального співвідношення потенціально-факторних характеристик з метою надання військовій реформі в Україні рис відносної прогнозованості, визначеності, транспарентності для широкого загалу військовослужбовців і громадськості.

Усвідомлення реальної військової могутності України дозволить об'єктивніше підійти до розробки інших питань, серед яких першочергову роль відіграє оновлення воєнної доктрини України, яка повинна відбити інтегративно-дезінтегративні військово-політичні реалії європейського простору. Без доктринального визначення стратегічних орієнтирів військового розвитку України деталізація таких сторін оборонного будівництва, як бойова й мобілізаційна готовність, програмне забезпечення розвитку видів Збройних Сил, правове упередження перспективних напрямків в динаміці військових перетворень, варіанти періодичної демонстрації військової сили, проблеми кадрового забезпечення і самої реформи, і післяреформенного періоду тощо будуть фрагментними, несистемними, можливо, навіть суперечливими в механізмах реалізації й наслідках.