💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні

1. Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручен­ня повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсиміль­ним зв 'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

2. Уразі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для пере­дачі їй вручається під розписку дорослому члену сім 'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

3. Особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув 'язнення.

4. Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Інший порядок вручення повістки допускається лише у випадку, якщо це обумовлюється обставинами кримінального провадження.

5. Повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику.

6. Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв 'язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідан­ня, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду.

7. Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з між­народним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.

8. Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов'язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

1. Для досягнення мети виклику слідчим, прокурором або судового виклику, яка полягає у забезпеченні можливості проведення окремих процесуальних дій і кримі­нального провадження в цілому, важливе значення має дотримання передбаченого законом порядку його здійснення, який має бути достатньо оперативним і водночас містити гарантії дотримання прав учасників кримінального провадження.

Частиною 1 коментованої статті передбачено способи здійснення виклику в кри­мінальному провадженні. Основним з них є повістка про виклик, яка може бути вру­чена безпосередньо, надіслана поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком. Крім того, виклик може бути здійснено по телефону або телеграмою.

Зміст повістки про виклик регулюється ст. 137 КПК. Надання зазначеним у ній положенням нормативного характеру передбачає необхідність їх дотримання при за­стосуванні будь-якого способу здійснення виклику.

2. Оптимальним способом здійснення виклику є вручення повістки безпосередньо особі, яка викликається. У разі відсутності такої можливості повістка про виклик з метою її подальшої передачі особі, яка викликається, може бути вручена під роз­писку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-екс­плуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Важливо, щоб ці особи, яким вручається повістка, мали реальну можливість передати її адресату. При цьому їм має бути роз'яснено обов'язок вручити повістку адресату без зволікання.

3. Достатньо поширеним способом здійснення виклику є надіслання повістки по­штою. Згідно з Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р., на поштовій кореспонденції, де міститься судова повістка, проставляються відповідні відмітки зі штампом суду «Судова повістка» (п. 6.5.1).

Використання електронної пошти або факсимільного зв'язку для передачі повістки про виклик як сучасних засобів комунікації дозволяє суттєво прискорити цей процес, а тому й є достатньо зручними способами виклику. Повістка про виклик у такому ви­падку направляється особі у формі електронного документа. Згідно із Законом Укра­їни «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р. електронний документ - документ інформація в якому зафіксована у вигляді електро­нних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у ві­зуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5). При надісланні повістки про виклик електро­нною поштою особа, яка отримала повістку, має надіслати відповідне підтвердження, за наявності якого можна вести мову про застосування належного (законного) спосо­бу здійснення виклику (див. ст. 136 КПК).

При виклику по телефону зміст повістки має бути роз'яснено особі, яка виклика­ється, з дотриманням вимог ст. 137 КПК. Водночас, враховуючи, що законом не перед­бачено способу фіксації виклику по телефону та підтвердження отримання здійсне­ного виклику, нез'явлення викликаної у такий спосіб особи не може розглядатися як безспірна підстава для застосування до неї грошового стягнення або приводу.

4. За загальним правилом виклик неповнолітньої особи має здійснюватися через її батьків або усиновлювача або законного представника, що передбачено ч. 4 комен­тованої статті. Слід зазначити, що у чинних законодавчих актах (ЦПК ЗУ «Про без­оплатну правову допомогу», ЗУ «Про громадянство України», ЗУ «Про психіатричну допомогу») термін «законні представники» використовується як родове поняття, до якого включаються батьки, усиновлювачі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, патронатні вихователі, представники закладів, які виконують обов'язки опікунів, піклувальників.

5. Порядок виклику неповнолітніх через законних представників, а також виклику обмежено дієздатної особи через її піклувальника (що передбачено ч. 5 коментованої статті) спрямовано, по-перше, на те, щоб довести до відома відповідальних за поведін­ку цих осіб про виклик, а по-друге, використати їх вплив для забезпечення явки непо­внолітнього або обмежено дієздатного до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.

Винятки із загального порядку виклику неповнолітніх становлять лише ті випад­ки, коли це обумовлюється обставинами кримінального провадження, зокрема, так­тикою здійснення досудового розслідування, можливим негативним впливом закон­ного представника на неповнолітнього, можливим сприянням законного представни­ка ухиленню неповнолітнього з метою перешкоджання здійсненню досудового роз­слідування, здійсненням кримінального правопорушення дорослим членом сім'ї у співучасті з неповнолітнім тощо. У таких випадках повістка про виклик може бути вручена безпосередньо неповнолітньому.

6. Частина 6 цієї статті встановлює коло осіб, до повноважень яких віднесено вручення повістки про виклик, а саме вона вручається особі працівником органу зв'язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секрета­рем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду.

7. Виклик особи, яка проживає за кордоном, здійснюється в порядку, передбаче­ному міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верхо­вною Радою України. До таких, зокрема, належать двосторонні та багатосторонні міжнародні договори у галузі надання правової допомоги в кримінальних справах (наприклад, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімей­них і кримінальних справах від 22 січня 1993 р., Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 р., Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах, ратифікований ЗУ від 10 лютого 2000 р., Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікований Законом України від 4 лютого 1994 р., та ін.). Кожен з таких міжнародних договорів передбачає обсяг правової допомоги, який може бути надано у встановленому ним порядку. Виклик особи для дачі показань за межами запитуваної сторони договору є однією із дій, яка передбачена майже всіма міжнародними дого­ворами. Останні встановлюють також певні гарантії недоторканності особи, яка з'являється за викликом, що стосуються її імунітету і неможливості застосування до неї на Україні примусових заходів, що обмежують її свободу, протягом передбачено­го міжнародним договором строку. Така гарантія має важливе значення в аспекті за­безпечення дієвості застосування цього заходу забезпечення кримінального прова­дження.

За відсутності міжнародного договору про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається за допомогою дипломатичного (консульського) представництва. Правовою основою функціонування дипломатичних представництв та консульських установ України є ЗУ «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р., Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене Розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р. № 166/92-рп, Консульський Статут України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94.

8. Частина 8 коментованої статті передбачає строк, коли особа має бути повідо­млена про виклик, - не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов'язана прибути за викликом. Це законодавче положення має значення гарантії забезпечення прав осо­би, перш за все, права на захист, яке є загальносуб'єктним і тому має гарантуватися будь-якій особі, права та законні інтереси якої можуть бути обмежено у зв'язку із здійсненням кримінального провадження. Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК свідок має право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Реалізації даного права сприяє передбачена законом норма щодо повідомлення свідка про виклик не пізніше трьох днів до явки, що надає йому реальну можливість залучити адвоката для надання пра­вової допомоги.

Винятки із правила стосовно дотримання строку повідомлення про виклик ста­новлять випадки, коли КПК встановлено такі строки здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик не пізніше ніж за три дні. Проте і в цих випадках законодавець вимагає, щоб особі було надано необхідний час для підготовки до учас­ті у процесуальній дії та прибуття за викликом. До таких випадків, зокрема, належать запрошення взяти участь в обшуку потерпілого, підозрюваного, захисника, представ­ника та інших учасників кримінального провадження (ч. 1 ст. 236 КПК), залучення до участі в слідчому експерименті підозрюваного, потерпілого, свідка, захисника, пред­ставника (ч. 3 ст. 240) тощо.