Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!
Порівняння акцентуаци та психопатії
|
|
| Акцентуація характеру | Психопатія | |
| Найбільш яскраво проявляється у підлітковому віці, а далі має тенденцію до компенсації і згладжування | Своєрідно проявляється у кожному віковому періоді; за відсутності лікування мас тенденцію до загострення | |
| 2. | Ускладнює адаптацію лише у певних ситуаціях | Зумовлює дезадаптацію незалежно від особливостей ситуації |
| 3. | Збережена критичність дає можливість усвідомити власні проблеми, інтернально локалізувати їх (у собі: " винен я сам") і компенсувати шляхом уникнення або трансформації психотравму-ючих ситуацій | Знижена критичність призводить до екстернальної (" винні інші") локалізації проблем, неспроможності усвідомлення своєї ролі в їхньому виникненні, нездатності до довільної саморегуляції |
| 4. | Порушення поведінки зумовлені дією сильної або тривалої психологічної травми, стресової ситуації | Порушення поведінки часто виникає без видимих причин |
Найбільш поширені класифікації акцентуацій розроблені К. Леонгардом та А. Лічко. В основі типології акцентуацій характеру лежить своєрідність поведінки індивіда у різних ситуаціях. Тип акцентуації залежить від властивостей нервової системи у поєднанні з особливостями виховання. Розглянемо коротку характеристику типів за А. Лічко (див. табл. 5).
Серед названих типів схильність до соціальної дезадаптації і психопатії, за результатами досліджень А.Є.Лічко (табл. 5), може виникнути у гіпертимного, лабільного, сенситивного, ши-зоїдного, епілептоїдного, істероїдного, нестійкого. При цьому можливість делінквентної поведінки відмічається з високою вірогідністю у нестійкого, епілептоїдного, істероїдного, з меншою вірогідністю — у шизоїдного та гіпертимного типів. Підлітки із сенситивною та психастенічною акцентуацією до делінквентної поведінки взагалі не схильні. Циклоїди здатні на епізодичні асоціальні вчинки під час гіпертимної фази. Асоціальність шизоїдів проявляється вже тоді, коли відхилення характеру досягає ступеня психопатії. У нестійкого, істероїдного, гіпертимного типів делінквентність може розвиватись на фоні акцентуації характеру. Кожному типу психопатії та акцентуації, як відмічає А. Є. Лічко, притаманні свої особливості та мотиви делінквентної поведінки.
Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей
Таблиця 5 Характеристика типів акцентуацій за А. Лічко
| Тип акцентуації | Головна риса | Умови, що загрожують дезадаптації | |
| 1. | Ппертимний | Нестримна активність, прагнення до лідерства | Самотність, регламентований режим, обмеженість активності, монотонність діяльності |
| 2. | Циклоїдний | Коливання настрою від підвищеного до депресивного | У фазі пригніченого настрою: невдачі і конфлікти, зміни життєвих стереотипів. У фазі активності несприятливими є ті ж самі умови, що й для гіпертимів |
| 3. | Лабільний | Мінливість настрою, чутливість до міжособис-тісних взаємин | Емоційне відторгнення, втрата рідних |
| 4. | Сенситивний | Висока вразливість, занижена самооцінка | Несправедливе звинувачення, недоброзичливе ставлення |
| 5. | Психастенічний | Нерішучість, тривожність | Необхідність швидко приймати рішення, відповідати за когось |
| 6. | Астеноневро-тичний | Підвищена втомлюваність, дратівливість, занепокоєння станом власного здоров'я | Великі розумові навантаження, особливо в умовах змагань |
| 7. | Шизоїдний | Замкнутість, самоізоляція, недостатність інтуїції та емпатії, схильність до фантазування | Необхідність встановлення неформальних емоційних контактів |
| 8. | Епілептоїд-ний | Схильність до наростання роздратованості, емоційних спалахів та злобно-тужливого настрою, інертність психічних процесів | Зміна обстановки |
| 9. | Істероїдний | Егоцентризм, прагнення знаходитись у центрі уваги | Ігнорування з боку інших |
| 10. | Нестійкий | Слабкість волі, імпульсивність, прагнення до розваг | Відсутність зовнішнього контролю |
| Конформний | Залежність поведінки та суджень від оточення | Зміна життєвих стереотипів, перебування в асоціальному середовищі |
Модуль 111
Так, нестійкий підліток у пошуках задоволення схильний до бродяжництва, крадіжок, що дають можливість дістати засоби для розваг. Піки порушень поведінки припадають на періоди, пов'язані зі зміною умов навчання (перехід від початкової ланки до предметного навчання, закінчення навчання у школі). Делінквентність цього типу супроводжується ранньою алкоголізацією.
У істероїдів відмічається особлива схильність до дрібних крадіжок, шахрайства, викликаючої манери поводження у суспільних місцях. їхні правопорушення часто зумовлені потребою привернути до себе увагу.
Епілептоїди бувають схильними не лише до крадіжок, а й до бійок, які можуть бути досить жорстокими. Вони одержують задоволення від самих протиправних вчинків та їхніх наслідків для жертв.
Серед шизоїдів зустрічаються " символічні" крадіжки: задля встановлення справедливості, поповнення колекції, привласнення речей, що належать об'єкту таємного обожнювання. Делінквентна поведінка у них виникає пізніше — у 15-16-ти-річному віці.
Антисоціальна поведінка гіпертимів найчастіше починається у 10-12-тирічному віці і мотивується прагненням престижності, демонстрації своєї сміливості та унікальності.
Адиктивна поведінка найчастіше зустрічається у осіб з епі-лептоїдним та нестійким типами акцентуації характеру. Саме їм фізична залежність загрожує вже в підлітковому віці. За даними А. Є. Лічко найбільша психологічна схильність до алкоголізації, яка супроводжується відсутністю " психологічних бар'єрів" щодо вживання спиртного спостерігається у осіб гіпертимного та нестійкого типів, а виразна негативна установка відмічається у сенситивного та шизоїдного типів.
Мотивацією вживання психоактивних речовин у нестійкого типу виступає прагнення до ейфоричних станів. Епілоптоїдні підлітки швидко стають залежними від алкоголю чи наркотиків. Потяг набуває у них інстинктивного компульсивного (нав'язливого) характеру. Психоактивні речовини викликають у них дисфорію, агресію, розгальмування потягів. Істероїди схильні перебільшувати свою алкоголізацію, зображати з себе " алкогольного естета і знавця". Проте, бажаючи довести компанії, що можуть всіх " перепити", вони ризикують дійсно перетворитись на адиктів. Прагнення пізнання та задоволення штовхає на вживання токсичних речовин гіпертимів, проте залежними вони не стають, зупиняє їх напевно широке коло інтересів та плани на майбутнє. Шизоїди можуть використовувати алкоголь як своєрідний допінг, який полегшує контакти з іншими людь-
ІІсиха/юго-педагигічна корекція тдхшіень і/ поведінці дітей
ми, знімає напруження при спілкуванні, проте у фізично залежних вони не перетворюються. Конформні підлітки вживають алкоголь або наркотики під впливом референтної групи.
Демонстративна суїцидна поведінка, заданими А. Є. Лічко, найчастіше зустрічається у осіб з істероїдним, ітероїдно-нестійким та істероїдно-гіпертимним тинами акцентуації, до афективної суїцидної поведінки схильні індивіди з лабільною та лабільно-істероїдною акцентуацією, а дійсна готовність до самогубства відмічається у сенситивного, та циклоїдного типів.
Отже, у кінцевому результаті особливості адаптації та розвитку індивіда визначаються співвідношенням двох чинників — соціального та біологічного.
Якщо вища нервова діяльність та психічний стан є повноцінними у дитини, а сама вона виховується у сприятливих соціальних умовах, то це забезпечує її нормальну адаптацію і розвиток. Порушення вищої нервової діяльності та психіки можуть бути компенсовані за умови врахування у виховному процесі індивідуальних особливостей дитини та ЇЇ проблем. Незадовільні соціальні умови загострюють нервово-психічні розлади і призводять до патології і до важковиховуваності.
Несприятливий соціальний вплив, відсутність необхідних умов для розвитку та соціалізації зумовлюють соціально-педагогічну занедбаність, яка може проявлятись як на кількісному, так і на якісному рівнях. Занедбаність, що має кількісний характер, проявляється лише на поведінковому рівні. Девіації такої дитини виступають як пристосування до асоціального оточення. Зміна середовища порівняно легко знімає прояви важковиховуваності. Якісний характер занедбаності означає формування негативних особистісних новоутворень (власне важковиховуваності) і психологічної готовності до девіантної поведінки.
5. Психолого-педагогічна корекція девіантної поведінки школярів у навчально-виховному процесі
Профілактика та корекція девіантної поведінки повинна здійснюватись у форматі соціальної, педагогічної, психологічної, медичної, юридичної роботи. Ефективність попередження га усунення девіацій значною мірою залежить від систематичної узгодженої діяльності відповідних служб, від чіткого усвідомлення кожним спеціалістом, залученим до цієї роботи, своєї ролі й функцій. Згубними у справі запобігання проблем, пов'язаних
Модуль III
з девіантною поведінкою, можуть бути спорадичність роботи, безвідповідальність, непрофесійність, спроби деяких спеціалістів брати на себе функції інших служб.
Профілактичною та корекційною роботою повинні бути охо плені усі сфери соціальної взаємодії школяра. Відповідна робота повинна проводитись з батьками, педагогами, учнівськими групами.
О. В. Змановська відмічає, що психолого-педагогічна допомога особам з девіантною поведінкою має два основних напрямки. Це превенція (попередження, профілактика) та інтервенція (подолання, корекція, реабілітація).
5.1. Превенція девіантної поведінки
Профілактика девіантної поведінки передбачає систему загальних та спеціальних заходів на різних рівнях соціальної організа ції: загальнодержавному, правовому, суспільному, економічному, медико-санітарному, педагогічному, соціально-психологічному Умовами успішної профілактичної роботи вважають її комплексність, послідовність, диференційованість, вчасність.
Всесвітня організація охорони здоров'я пропонує виділяти первинну, вторинну, третинну профілактику девіацій. Первинна профілактика спрямована на усунення несприятливих чинників, які зумовлюють певне явище, а також на підвищення стійкості особистості щодо впливу щодо цих чинників. Завданням вторинної профілактики виступає раннє виявлення та реабілітація нервово-психічних розладів та робота з " групою ризику", наприклад, з учнями, які мають виразну схильність до формування девіантної поведінки без проявів такої у даний час. Третинна профілактика вирішує такі спеціальні завдання, як лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушеннями поведінки. Третинна профілактика також може бути спрямована на попередження рецидивів у осіб з уже сформованою девіантною поведінкою.
|
|