Економічна безпека підприємництва

Економічна безпека підприємств і підприємництва в Україні залежать передусім від еконмоічної безпеки самої держави, наявних внутрішніх та зовнішніх загроз.

Як і економічна безпека держави, безпека підприєм­ництва забезпечується за такими основними напрямами: 1) техніко-технологічний; 2) енергетичний; 3) сировин­ний; 4) кадровий; 5) інформаційний; 6) організаційний; 7) науковий; 8) фінансовий. Крім того, за межами еко­номічної системи слід виділяти такі напрями безпеки підприємництва, як екологічний, політико-правовий.

Техніко-технологічна безпека означає наявність такого рівня розвитку техніки і технології переважної більшості підприємств, що забезпечував би конкурентоспромож­ність товарів і послуг на світовому ринку, від яких зале­жить конкурентоспроможність країни на зовнішніх рин­ках. Проте за рівнем конкурентоспроможності Україна у 1997 р. посідала лише 132-ге місце у світі.

Конкретнішими показниками техніко-технологічної небезпеки підприємництва є високий рівень фізичної (по­над 70% у промисловості) та моральної (майже 95%) зно­шуваності основних фондів. Ще загрозливіша ситуація у сільському господарстві. За оцінками провідних вчених України, “майже повністю припинились процеси відтво­рення й оновлення матеріально-технічної бази аграрно-промислового комплексу. Вибуття основних фондів сільськогосподарських підприємств майже втричі переви­щує їх надходження”. “У розрахунку на 1 га угідь інвес­тиції становили в 1999 р. лише 15 грн. і були недостатні для придбання навіть ручного інвентаря”. Якщо не вжити кардинальних заходів з оновлення парку сільськогоспо­дарських машин, то у 2002 р. втрати сільськогосподарської продукції зростуть більш як на 20%. За цих умов стає дедалі важче займатися агробізнесом, виживати фермерсь­ким господарствам, кооперативам тощо.

Крім того, рівень техніко-технологічної безпеки під­приємств і підприємництва залежить від частки автомати­ зованого виробництва — використання “інтелектуальних роботів”, верстатів з програмно-числовим управлінням то­що. За цими показниками підприємства України суттєво відстають від підприємств розвинутих країн світу.

Від рівня техніко-технологічної безпеки підприємств безпосередньо залежить їх енергетична безпека, тобто на­явність таких витрат електроенергії, палива на створення конкурентоспроможних товарів, як у розвинутих країнах світу. Проте, незважаючи на глибоку економічну кризу 90-х років, енергомісткість одиниці валового внутрішньо­го продукту (ВВП) за 1991-1999 рр. збільшилася в Україні майже вдвічі. Якщо в країнах ЄС на 1 дол. ВВП витра­чається 0, 2 кг умовного палива, то в Україні — 1, 91 кг. Ситуація ускладнюється тим, що наша держава лише частко­во забезпечена нафтою і газом.

Сировинна безпека підприємств України полягає в їх за­безпеченні за доступними цінами сировиною і матеріала­ми, у досягненні оптимальної величини матеріало­місткості продукції (тобто витрат сировини і матеріалів на одиницю готової продукції). Проте в Україні не вистачає власних лісоматеріалів, коксівного вугілля, бавовни тощо, для закупівлі яких необхідно витрачати валюту. Крім того, матеріаломісткість виробництва майже у два рази вища, ніж у розвинутих країнах світу.

Кадрова безпека підприємств та підприємництва озна­чає наявність високоосвітнього та кваліфікаційно-про­фесійного рівнів працівників на більшості підприємств, управлінського персоналу, наявність стабільних і потуж­них стимулів до праці (що зменшує до мінімуму плинність кадрів), відсутність масового відтоку найбільш мобільних і досвідчених працівників за кордон, високий рівень підго­товки підприємців та ін. На жаль, в Україні внаслідок ма­сового безробіття у пошуках роботи за кордон виїжджає до 7 млн працівників, до 3 млн осіб з вищою освітою пере­творилися на так званих “човників” — людей, які займа­ються перепродажем товарів. Це зумовлює різке зниження кваліфікації цих працівників. Через низьку оплату робочої сили, відсутність дієвих стимулів до праці на багатьох підприємствах низька трудова дисципліна, знижується трудова, у тому числі творча, активність.

Організаційна безпека підприємництва означає запро­вадження на більшості підприємств країни сучасних форм організації виробництва і праці, новітніх систем заробітної плати, проведення досконалих маркетингових досліджень, принципів менеджменту, насамперед кадрового тощо.

В Україні наприкінці 90-х років XX ст. — на початку XXI ст. ці елементи організаційної безпеки здебільшого були відсутні.

Інформаційна безпека підприємництва передбачає отри­мання за доступними цінами основних видів економічної інформації, необхідної для ефективного використання ре­сурсів, проведення комплексної аналітичної діяльності на підприємстві з метою систематизації та класифікації інформації, вміння прогнозувати на цій основі тенденції розвитку підприємства на коротко- середньо- та довго­терміновий період тощо. Важливо своєчасно передбачити можливі негативні внутрішні та зовнішні впливи на еко­номічну безпеку підприємства. В Україні всебічний доступ до інформації мають лише наближені до урядових структур власники великих підприємств, а також підприємства, зосереджені в руках номенклатурної еліти. З метою послаб­лення інформаційної безпеки підприємництва слід вжива­ти передусім такі організаційні заходи: позбавити відповід­них працівників можливості безконтрольного винесення різних носіїв інформації, несанкціонованого користування системами обробки інформації й наявними там даними, передання без відповідного дозволу даних з інформаційно-обчислювального центру та ін. В сучасних умовах для за­безпечення інформаційної безпеки важливо мати доступ до системи Інтернет. У США такий доступ мають понад 20% корпорацій.

Наукова безпека підприємництва означає проведення на великих та частині середніх підприємств дослідно-кон­структорських розробок, а отже наявність наукових лабо­раторій, постійне впровадження передових досягнень НТР у виробництво, витрату певної частини прибутків на проведення наукових робіт, масовий розвиток венчурного підприємництва, тісний зв’язок науки з виробництвом, випереджаючий розвиток науки у системі “наука — техніка — виробництво”. Переважна більшість підприємств України істотно відстає від підприємств розви­нутих країн світу у цій сфері.

Для забезпечення економічної безпеки підприєм­ництва важливо захистити вітчизняні підприємства від не­добросовісної конкуренції (промислового шпигунства, ко­рупції, шахрайства тощо), державного рекету (так, у 1998 р. суб’єктів підприємницької діяльності перевіряли понад 70 разів на рік, а на таку перевірку мало право 28 організацій), рекету кримінальних структур тощо.

Фінансова безпека підприємств вимірюється такими показниками: коефіцієнт фінансової стійкості (відношен­ня власних коштів і довготермінових пасивів до загальної суми балансу підприємства); коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів; загальний коефіцієнт ліквід­ності (відношення усіх поточних активів підприємства до величини довготермінових зобов’язань) та ін.

Екологічна безпека підприємництва полягає у дотри­манні чинного законодавства у цій сфері, наявності еко­логічної свідомості працівників, у виготовленні екологічно чистої (або з допустимими нормами) продукції, здійсненні екологічних платежів у бюджет тощо. Проте більшість підприємств України не відповідає цим вимогам.

Необхідно мобілізувати енергію, трудову активність, творчий потенціал українського народу, щоб відродити і зміцнити економічну могутність країни, що базується значною мірою на безпеці підприємництва і підприємств.