Економіки і права

СПЕЦІАЛІЗОВАНА ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №234

М.КИЄВА З ПОГЛИБЛЕНИМ ВИВЧЕННЯМ

ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

Іван Франко

(1856 — 1916)

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.

Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а й у Ясениці Сільній, у Губичах; із 1864 по 1867 рік — у Дрогобицькій школі василіян, а й у гімназії, якої закінчив 1875р.

Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було б лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написавши свій перший вірш. Вітчим добро поставився до свого пасинка й давши йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі молодого гімназиста померла й матір (1872 року), якої він дуже любити й присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня й праця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881p.).

І после смерти матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка й допомагав йому продовжувати навчання. 26 июля 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію й одержує атестат зрілості.

Вже із дитячих років «Кобзар» Т. Шевченка ставши його улюбленою книгою. У гімназії Франко глибоко цікавиться й знайомиться із літературою польською, німецькою, французькою, із латинськими класиками.

Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки й т. буд.) й робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету.

Ще гімназистом він друкує свої Перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові «Друг». Вступивши до студентського «Академічного гуртка», Франко ставши активним працівником й автором його органу «Друг»: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість «Петрії й Довбущуки», із особливим запалом знайомиться із російською революційно-демократичною літературою, друкує в «Друзі» (1877р.) переклад роману М. Чернишевського «Що робити?», перекладає вірші Пушкіна «Ворон до для крука летить» та «Русалка», що ввійшли в першу збірку поезій «Баляди й росказы» (1876р.).

Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до Першого арешту І. Франка та членів редакції журналу «Друг». Після звільнення із тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І. Франко, що був доти «соціалістом по симпатії, як мужик», включається в соціалістичний й робітничий рух Галичини, стає на шлях активної боротьби із австрійською монархією, із носіями соціального й національного гніту в ній.

разом із М. Павликом І. Франко починає видавати журнал «Громадський друг», у якому друкує свої вірші «Товаришам з тюрми», нарис «Патріотичні пориви», вушко повісті «Boa constrictor». Колі ж поліція конфіскувала журнал (после іншого номери), назву журналу було б змінено на «Дзвін». Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш «Каменярі» та оповідання «Моя стріча із Олексою». Четвертий — останній номер журналу вийшов под назвою «Молот». У ньому закінчив І. Франко друкування повісті «Boa constrictor», сатиричний вірш «Дума про Наума Безумовича», свою знамениту статтю «Література, її заподіяння й найважніші ціхи». Він студіює роботи До. Маркса й Ф. Енгельса, перекладає розділ «Капіталу» та розділи із «Анти-Дюрінга» для видання їхнього окремими брошурами, пише передмови до цих брошур.

У кінці 1878 року І. Франко ставши редактором органу друкарів «Praca» й перетворює його на орган всіх робітників Львова. Він починає видавати «Дрібну бібліотеку», пише для віденського «Слов'янського альманаху» ряд новел, серед них «Муляра» для нової задуманої газети «Нова основа», «Борислав сміється», працює над перекладами «Німеччина» Р. Гейне, «Фауст» Гете, «Каїн» Байрона й т. буд., укладає «Катехізис економічного соціалізму...»

У березні 1880 року І. Франко виїжджає в Коломийський повіт. У дорозі письменника вдруге заарештовують у зв'язку із судовим процесом, що його вів австрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І. Франка в тюрмі, после чого його було б відправлено у супроводі поліцая до Нагуєвичів й ще раз по дорозі посаджено у Дрогобицьку тюрму, що її описавши потім І. Франка у оповіданні «На дні».

Повернувшись після

таких «мадрівок» до Львова, І. Франко бере доля в робітничій газеті «Praca», пише соціалістичну програму «Чого хоче Галицька робітницька громада». У газеті «Praca» латинськими літерами опублікував І. Франко свій знаменитий вірш «Гімн» («Вічний революціонер»).

У 1881р. І. Франко видає польською мовою брошуру «Про працю. Книжечка для робітників». З цого ж року він починає видання журналу «світ», у якому від номери до номери друкує повість «Борислав сміється» (повість то й не був закінчена в зв'язку з закриттям журналу), відразу друкує свою відому статтю «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка».

У журналі «Світ» І. Франко друкує ряд своїх революційних поезій, що ввійшли потім у збірку «З вершин й низин». Після припинення виходу журналу «Світ» І. Франко змушений був заробляти на шматок хліба у «Ділі» та в «Зорі» — народовських органах. B цей період І. Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут», велику статтю «Іван Сергійович Тургенєв».

Мріючи про видання власного журналу, письменник двічі виїжджає до Києва (1885, 1886 pp.), щоб отримати від київської «Громади» матеріальну допомогу. Та київські ліберали обіцяні гроші віддали «Зорі», а чи не Франкові.

У 1886 році в Києві, в колишній колегії Галагана (тепер середня школа № 92) «у позиченому сурдуті» І. Франко обвінчався із курсисткою Ольгою Хорунжинською й повіз молоду дружину до Львова. Викинутий з «Зорі», це без будь-якого заробітку, автор мусить шукати для собі будь-якої роботи. 1887 року Франко стає співробітником прогресивної того годину польської газети «Кур'єр Львовський». Цього ж року виходить збірка «З вершин й низин».

Скрутне матеріальне становище письменника змушує його працювати в народовській «Правді». У травні 1889p. він пориває із «Правдою» й у відкритому листі «Кому за цесаром» виступає проти націоналістичної замкненості «правдян».

У серпні 1889 року до Галичини приїхала група студентів із Pociї. І. Франко вирушив із цією групою у туристську подорож. Австрійська влада побачила в цьому намагання письменника відторгнути Галичину від Австрії й приєднати її до Росії. Заарештований разом із студентами, І. Франко знову просидів у в'язниці десять тижнів й був випущений без суду.

У 1890 році разом із М. Павликом І. Франко видає двотижневик «Народ», що ставши органом заснованої цого року «Української радикальної партії». Тут письменник друкує такі відомі сатиричні оповідання, як «Свиня», «як то згода дім будувала». У цьому ж році вийшла збірка оповідань автора «У поті чола» із передмовою М. Драгоманова та автобіографією І. Франка.

І. Франко організував у Львові «Наукову читальню», в якій виступав й сам із питань теорії наукового соціалізму, політекономії, історії революційної боротьби. Боротьбу І. Франко проводити й на науковій ділянці. Він задумавши написати докторську дисертацію, обравши собі темою політичну поезію Т. Р. Шевченка.

Львівський університет, в якому керував кафедрою української літератури Про. Огоновський, не узявши написану І. Франком дисертацію до захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці, в якому було нічого певного не накреслюється, перебирається восени 1892 року у Відень, слухає там лекції відомого славіста проф. Ягича й пише свою докторську дисертацію «Варлаам й Йоасаф» — старохристиянський духовний роман й його літературна історія». У червні 1893 року йому присуджено науковий ступінь доктора філософії.

1893 року І. Франко видає одному, доповнене, видання збірки «З вершин й низин».

1894 року, коли помер проф. Про. Огоновський, І. Франко пробував посісти кафедру української літератури у Львівському університеті. З великим успіхом прочитавши він пробну лекцію, але й до кафедри його не було б допущено.

На останнє п’ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І. Франка: «Зів’яле листя» (1896р.), «Мій Ізмарагд» (1898р.) та «З днів журби» (1900р.).

У цей період І. Франко починає видавати журнал «Житє й слово» (журнал виходив із 1894 по 1897 рік). У ньому вміщує письменник свої прозові й поетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. То в журналі І. Франко опублікував свої повісті «Основи суспільності» та «Для домашнього вогнища», драматичні твори «Учитель», «Сон князя Святослава» та сатиричні оповідання «Чиста раса», «Опозиція», переклади із сербської епічної поезії, переклад поеми М. Р. Чернишевського «Гімн діві неба» та інші. Журнал «Житє й слово» знайшов широкий відгук у тодішній пресі. На його появу відгукнулось й російське «Етнографічний огляд». У цей ж період галичани тричі висували хлопського сина до австрійського парламенту та галицького сеймові (1895, 1897, 1898 pp.). Алі шкірного разу, внаслідок різних виборчих махінацій, видатного письменника обрано не було б.

Свідченням високого авторитету письменника є святкування 25-річного ювілею літературної діяльності І. Франка, влаштоване із ініціативи прогресивної молоді. На відзначення ювілею було б бачено збірник «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складають українсько-руські письменники» (Львів, 1898р.) та «Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності 1874 — 1898», зроблений М. Павликом. У збірнику взяли доля Л. Українка, Карпенко-Карий та інші. На другий день после свята, 31 жовтня 1898 року, у Львові відзначався столітній ювілей І. П. Котляревського. Ювілей розпочався читанням «Великих роковин» І. Франка й був аби продовженням ювілею його автора.

У ювілейний рік І. Франко видає збірку поезій «Мій Ізмарагд». На цей ж годину припадає й написання ряду інших великих поетичних творів І. Франка, зокрема поеми «Похорон» (1899р.).

У цей ж період, за свідченням У. Бонч-Бруєвича, І. Франко зав'язує листування із російськими соціал-демократами, посилає свої твори для друкування в перекладах на російську мову до наукового журналу «Життя», цікавиться нелегальною марксистською літературою та нелегальними того годину творами російських письменників. На тому годину відомо, що І. Франко шкодував за молоддю, що віддала своє життя боротьбі із царатом, а чи не боротьбі за національне Визволення України.

На початку 90-х років виходять збірка поезій «З днів журби» (1900р.), повість «Перехресні штрихи» (1900р.) та інші.

З 1898 року у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І. Франко стає одним із найактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором й друкує тут свої літературознавчі з статтею «З секретів поетичної творчости», «Леся Українка» та інші.

На революцію 1905 року в Росії І. Франко відгукується своєю знаменитою поемою «Мойсей», віршами з збірки «Semper tiro» (згадаймо хоч бі вірш «Конкістадори»), закликаючи «попри всі підле і гидке бистрії стріли пускати» («Стріли», 1903р.).

У цей ж годину І. Франко пише статтю «Нова історія російської літератури», Яка являє собою рецензію на книжку Про. Брюкнера «Історія російської літератури». Він виступає також із своєю знаменитою статтею «Ідеї» й «ідеали» галицької москвофільської молодіжі», опублікованою в «Літературно-науковому віснику», в якій викриває реакційність галицьких москвофілів.

B 1904 році, влітку, І. Франко викладає історію української літератури на «Наукових курсах» у Львові (вісімнадцятигодинний «Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця XIX віку»), цого ж року пише статтю для російського словника Брокгауза й Єфрона «Южнорусская література». Різке протистояння встановлюється між Франком та українськими націоналістами, особливо Грушевським.

У 1907 році І. Франко знову пробував посісти кафедру у Львівському університеті, але й зважується на власну заяву не здобувши навіть відповіді.

Моральну підтримку знаходить письменник у громадських кілках Наддніпрянської України й Росії. У 1906 році Харківський університет присудивши йому почесний ступінь доктора російської словесності, представники Ро-сійської Академії наук підносили запитання про обрання письменника членом цієї академії. М. М. Коцюбинський виступає в Чернігові із рефератом «Іван Франко», у якому називає письменника людиною могучого голосу й дзвінкого поетичного слова, реалістом у кращому розумінні цого слова.

У 1906 році виходить його збірка поезій «Semper tiro», в 1907 році — повість «Великий шум», в 1910 році — «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890p.». І. Франко пише й друкує з статтею про Про. Герцена (1911р.), Про. Пушкіна (1914р.), Т. Шевченка й т. буд.

У 1913 році розпочались ювілейні святкування сорокаліття літературної діяльності письменника, готувалися до видання ювілейні збірники. Та перша імперіалістична війна обірвала їхнього видання (збірник «Привіт Іванові Франкові в сорокаліття його письменницької роботи 1874 — 1916 pp.» вийшов у Львові 1916p.).

Здоров'я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячково брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна «Бориса Годунова» І. Франко написавши 1914р., цого ж року написавши статтю «Антарктика» та поеми «Євшан-зілля», «Кончакова слава» й чимало поезій.

За раз в раз своєї діяльності І. Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд співаємо й величезну кількість перекладів із світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, а й у періодичній пресі чи ж залишилися в рукописах.

У 1915 році здоров'я письменника різко погіршало. Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому все своє рукописну