Етапи розвитку самоменеджменту

Розглядаючи еволюцію самоменеджменту, можна відзначити, що в Радянській Україні задовго до усвідомлення значущості особи на Заході на початку ХХ століття існували ідеї, що випереджали свій час. Вчені А.К. Гастєв, П.М. Кєрженцев ґрунтуючись на західних підходах класичного менеджменту Ф. Тейлора, і його послідовників сформували принципово нові погляди

У концепції трудової установки робочий розглядається не як один з ресурсів, що бере участь у виробництві тієї чи іншої продукції, а як «активне джерело вдосконалення процесів роботи». А.К. Гастєв задався метою створення методики, здатної спонукати робітника до активності, «заразити» ентузіазмом, виробити мислення, спрямоване на ефективність. Головним інструментом обліку А.К. Гастєв вважав продуману їм картку часу, її призначення - контроль за виконанням запланованого, основа для коригування та створення нових планів роботи. Картка часу - це ключ до економії часу, до планової роботи, до здорового режиму, до розумової гігієни, до незламної волі.

Відродження ідеї самоменеджменту на основі економічного використання часу сталося в 1970 -х роках, початок якому поклала книга Д. Гараніна «Це дивне життя», де розповідається про вченого біології та математики, історика і філософа А.А. Любіщєва, який ґрунтуючись на особистому досвіді, розробив свою систему управлінням часом. Такий системі можна присудити статус науковості. З 1916 р. (Любіщєву тоді було 26 років) він почав вести щорічний погодинний облік часу. Протягом 56 років він щодня записував: скільки часу витрачено на основну наукову роботу, скільки часу - на додаткову, яка була ще робота, скільки часу втрачено і чому. Кожен місяць складав звіт, щороку підводив річний баланс. Враховував тільки «чистий час» - без втрат на організацію, порожні засідання, порожні розмови, очікування та ін. Таким чином, в книзі наведено яскравий приклад накопичення героєм книги особистого досвіду.

В цілому, всі вищевказані дослідження можливо віднести до першого етапу розвитку самоменеджменту, пов'язаному з досвідом окремих людей, які методом проб і помилок перевіряли ефективність різних прийомів в техніці особистої роботи.

Другий етап пов'язаний з виділенням галузей знань у науці самоменеджменту. Спеціалізація, що є його наслідком, призвела до розробки рекомендацій щодо розвитку таких здібностей, як тренування пам'яті, раціональне читання тощо. Сьогодні наукова спеціалізація в самоменеджменті продовжує поглиблюватися. Поряд з традиційними розділами (ділова телефонна розмова) пропонуються такі розробки, як управління своїми емоціями, мистецтво слухати співрозмовника, формування власного іміджу та ін. Безсумнівний вплив на цей етап розвитку самоменеджменту надав прогрес в технічних і гуманітарних науках.

Третій етап обумовлений систематизацією знань в техніці особистої роботи. Він полягає у визначенні необхідних відділів цієї науки і побудові з них взаємопов'язаного цілого. Можливо, однією з перших робіт такого роду є книга визнаного класика менеджменту Пітера Друкера «Ефективний менеджер». У рамках цього етапу, базуючись на системному підході, слід виділити основні підсистеми, які можуть пояснити поведінку особистості (і як наслідок розкрити головні функції самоменеджменту).

Разом з тим, проведене дослідження показало, що практика самоменеджменту поки ще значно відстає від сучасної теорії менеджменту. Навіть в останніх публікаціях даного напрямку не вдалося знайти системного підходу, ситуаційний підхід зустрічається фрагментарно, та й то в основному лише при розгляді управління раціональної складової людини.

Основні теоретичні концепції самоменеджменту

Самоменеджмент - це послідовне і цілеспрямоване використання ефективних методів, прийомів і технологій самореалізації і саморозвитку свого творчого потенціалу.

Описані в літературі концепції самоменеджменту будуються на певній ідеї, навколо якої формується система методик і прийомів роботи над собою для реалізації цієї ідеї:

у концепції Лотара Зайверта - це ідея економії свого часу;

у концепції М. Вудкока і Д. Френсіса - ідея подолання власних обмежень;

у концепції В.А. Андрєєва - ідея саморозвитку особистості;

у концепції А.Т. Хроленка - підвищення особистої культури ділового життя;

у концепції Бербель і Хайнца Швальбе - ідея досягнення особистого ділового успіху.

Розглянемо коротко характеристику зазначених концептуальних підходів.

1. Згідно концепції М. Вудкока і Д. Френсіса, самоменеджмент - це всебічний спосіб перевірки своїх власних можливостей і обмежень та пошуку реальних шляхів розвитку особистісних і ділових якостей.

2. Згідно концепції В.А. Андрєєва, самоменеджмент - це психологічний механізм саморозвитку особистості, здатної до безперервної самореалізації в одному або декількох видах професійної діяльності. Він включає: самопізнання, самовизначення, самоврядування, самовдосконалення, самоконтроль, самотворення, самооздоровлення.

3. Концепція А. Т. Хроленка заснована на ідеї культури ділового життя. Відповідно до цієї концепції, самоменеджмент - це практикум підвищення свого ділового потенціалу шляхом підвищення рівня ділової культури в різних її аспектах, а саме: культури взаємин між людьми, мистецтва ділової бесіди, організації ділової наради, культури ділового листа, мистецтва підготовки доповіді і публічного виступу, техніки особистої роботи, стилю життя менеджера. Розширення професійних можливостей особистості в результаті роботи з підвищення своєї ділової кваліфікації створює основу для службового зростання.

4. Згідно концепції Бербель і Хайнца Швальбе, самоменеджмент - це досягнення особистого ділового успіху (кар'єри) через самопізнання і самовдосконалення своїх ділових якостей. Автори пропонують практичні поради з саморозвитку своїх ділових якостей для досягнення успіху, для організації своєї справи в складних ринкових умовах.

5. Наступна концепція самоменеджменту - концепція Лотара Зайверта, яка заснована на ідеї управління своїм часом. Згідно з визначенням Зайверта, самоменеджмент являє собою послідовне і цілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці для того, щоб оптимально і зі змістом використовувати свій час, тобто за своєю суттю це time management.

6. Наймасштабніший підхід до самоменеджменту представлений в концепції В. Карпічєва і В. Варламова. Цими авторами зроблена спроба позначити контури міждисциплінарної моделі самоменеджменту, що спирається на сукупність людинознавчих наук. Автори у своїй концепції використовують деякі аспекти технології самоменеджменту, зокрема, планування та структурування часу, такі, як принципи Парето, Ейзенхауера, облік і розрахунок робочого і вільного часу за німецькою методикою «Альпи», алгоритми визначення мети, досвід фінських і японських менеджерів, ієрархія цілей, «життєві сценарії» та програми: типи, способи, управління «Я - станами» (за Е. Берном і Р. Шмідтом), умови оптимального ритму розумової діяльності, програмування підсвідомості, принципи самонавчання, пошук і переробка інформації; алгоритми проектування зовнішнього середовища (вибір моделей життя, зміна обставин, адаптація в новому середовищі, фактори побудови, збереження та відновлення персональних стосунків, поведінка в екстремальній ситуації).

Крім зазначених концепцій, в сучасній літературі по самоменеджменту багато уваги присвячено моделюванню особистісних якостей «Я –сприйняття», програмування на успіх тощо. (виховання «свого Я», позитивний настрій, установка на успіх). Зокрема, з цією позицією повною мірою можна ознайомитися в книзі І.Л. Добротворського «Самоменеджмент. Ефективні технології».

Кожен з розглянутих концептуальних підходів разом з методиками їх реалізації може використовуватися для самооцінки і саморозвитку ділових якостей, для підвищення свого ділового потенціалу.

4. Головна мета і функції самоменеджменту

Основна мета самоменеджменту полягає в тому, щоб:

1) максимально використовувати власні можливості;

2) свідомо керувати своїм життям (тобто самовизначатися);

3) долати зовнішні обставини як на роботі, так і в особистому житті.

Переваги самоменеджменту полягають у тому, щоб виконувати роботу з меншими витратами; мати кращі результати праці і їх організацію; отримувати більше задоволення від роботи; мати велику мотивацію до праці, зростання кваліфікації; досягати професійних і особистих цілей найкоротшим шляхом.

Самоменеджмент є послідовне і цілеспрямоване виконання певних функцій:

- самомотивація, включаючи постановку мети (аналіз і формування особистих цілей);

- планування своєї діяльності (розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності);

- прийняття рішень (прийняття рішень по майбутніх справах);

- реалізація і організація (складання розпорядку дня й організація особистого трудового процесу);

- контроль (самоконтроль і контроль підсумків, у разі потреби - коригування цілей);

- інформація та комунікація (навколо цієї функції певною мірою групуються основні функції, оскільки комунікації як обмін інформацією необхідні у всіх фазах процесу самоменеджменту).