Тема: Психологія учіння як самостійної пізнавальної діяльності школярів

1. Сутність учіння та його структурні компоненти.
2. Мотивація учіння та шляхи її формування.
3. Психологічні фактори, що впливають на успішність школяра в учінні.
4. Розвиток самостійності школяра в процесі учіння.

1.Сутність учіння та його структурні компоненти

Научіння - це стійка доцільна зміна діяльності людини на основі попередньої діяльності, а не завдяки вродженим фізіологічним реакціям організму. На учіння є кінцевою метою учіння.

Учіння це самостійна пізнавальна діяльність школярів, спрямована на оволодіння суспільно-історичним досвідом людства у вигляді системи знань, умінь та навичок.

Учіння є складовим компонентом навчання.

Навчання – це управління вчителем внутрішньої (психічною) та зовнішньою (практичною)діяльністю школярів, спрямованою на засвоєння ними знань, умінь та навичок та на формування їхньої особистості.

Структурні компоненти учіння:

1. Спонукальний – включає в себе потреби та сформовані на їх основі мотиви учіння. Прикладом такої потреби може бути пізнавальна потреба, а прикладом мотиву, який може бути сформований на основі цієї потреби, може бути пізнавальний інтерес.
2. Програмовано-цільовий – включає в себе мету учіння та розроблену на її основі програму.
3. Дійово-операційний компонент включає в себе навчальні дії та операції.

Види навчальних дій:

1. практичні (предметні) дії;

2. перцептивні (пов’язані з сприйманням об’єктів);

3. мнемічні дії;

4. розумові дії;

5. мисленнєві дії.

1. Контрольно-регулюючий – включає в себе дії контролю та оцінювання, які здійснює вчитель, ас у підлітковому віці до цих дій самоконтролю і само оцінювання з боку учнів.

2.Мотивація учіння та шляхи її формування

Мотивація учіння – це система стійких мотивів, які спонукають школяра до учбової діяльності.

Класифікація мотивів учіння:

І. Пізнавальні мотиви – це мотиви, які безпосередньо пов’язані з метою та процесом учіння. Виділяють такі групи пізнавальних мотивів:

1. Широкі пізнавальні мотиви – передбачають прагнення школяра до отримання знань не лише у межах шкільної програми, але й з джерел, які виходять за межі цієї програми.

2. Учбово-пізнавальні мотиви передбачають наявність в учня прагнення до оволодіння раціональними прийомами учбової роботи.

3. Мотиви самоосвіти передбачають свій кругозір, самовдосконалюватись за рахунок отримання нових знань.

ІІ. Соціальні мотиви передбачають прагнення учня досягти успіхів в учінні, щоб отримати високий статус серед ровесників у системі міжособистісних стосунків, а також передбачають усвідомлення школярем суспільної значущості учіння. Виділяють такі групи:

1. Широкі соціальні мотиви передбачають усвідомлення школярами суспільної цінності та значущості учбової діяльності.

2. Мотиви співробітництва (вузькі соціальні мотиви) означають прагнення школяра засвоювати оптимальне місце в системі міжособистісних стосунків з ровесниками і вступати у співробітництво, спільну діяльність з іншими.

3. Утилітарні (особистісно-прагматичні) мотиви означають прагнення школяра досягти власної користі, певних благ за рахунок учбової діяльності. До цієї групи належать: прагнення учня отримати владу над іншими за рахунок своїх успіхів в учінні, прагнення уникати неприємностей.

За динамічними характеристиками та за змістовними характеристиками виділяють інші види мотивів учіння.

За змістовим характеристиками

І. За наявністю або відсутністю особистісного смислу, який набуває учбовий матеріал для школяра:

1. Смислоутворюючі мотиви – коли учень усвідомлює особистісний смисл, значущість матеріалу для себе.
2. Мотиви, які не мають смислоутворюючого значення.

ІІ. За ступнем дійовості виділяють:

1. дійові мотиви;
2. недійові мотиви.

ІІІ. За особливостями утворення:

1. Зовнішні мотиви, які формуються під впливом зовнішніх факторів.
2. Внутрішні мотиви, які безпосередньо пов’язані з метою і процесом учіння.

ІV. За ступенем усвідомленості:

1. Чітко усвідомлювані мотиви.
2. Мало усвідомлювані мотиви.
3. Неусвідомлювані мотиви.

За динамічними характеристиками

І. За ступенем стійкості:

1. Стійкі мотиви.
2. Нестійкі мотиви.

ІІ. За емоційною насиченістю:

1. Мотиви, які мають позитивне емоційне забарвлення.
2. Мотиви, які спонукають до засвоєння матеріалу, викликаючи при цьому негативні емоції.
3. Нейтральні мотиви.

Шляхи формування мотивації учіння

1. Змістовна насиченість навчального матеріалу.

2. Показ практичної значущості навчального матеріалу.

3. Використання передових педагогічних технологій.

4. Збільшення питомої ваги творчих завдань.

5. Психологічно обґрунтована оцінка знань.

6. Індивідуалізація та диференціація навчання.

3. Психологічні фактори, що впливають на успішність школяра в учінні

Виділяють 3 основні групи факторів, які впливають на успішність школяра в учінні:

І.Який матеріал вивчається?

ІІ. Хто і як навчає?

ІІІ. Кого навчають?

Особливості навчального матеріалу

1. Зміст навчального матеріалу.

2. Форма викладу цього матеріалу, яким чином він викладається.

3. Ступінь складності навчального матеріалу.

4. Структура навчального матеріалу.

5. Ступінь усвідомленості навчального матеріалу.

6. Обсяг навчального матеріалу.

7. Емоційна забарвленість навчального матеріалу.

ІІ. Особливості особистості вчителя та застосовувана ним методика викладання матеріалу.

На успішність учіння впливають такі особливості особистості вчителя: тактовність, людяність, доброзичливість, товариськість, почуття гумору, вміння бути вимогливим, але при цьому поважати особистість учня, справедливість, здатність до співробітництва з учнями тощо. На результативність учіння впливає також рівень професійної компетентності та педагогічної майстерності вчителів.

ІІІ. Особливості учня, який здійснює учбову діяльність.

Психологи виділяють такий феномен як научуваність – це складне поєднання інтелектуальних якостей учня, яке при інших рівних умовах визначає успішність учіння. До таких інтелектуальних якостей належать: глибина, широта мислення, його критичність, самостійність, економічність, раціональність, швидкість розумових процесів, творчий характер мислення. За рівнем научуваності вчені виділяють 3 групи школярів, кожна з яких вимагає диференційованого підходу до себе:

1. Школярі з високим рівнем научуваності характеризуються сформованою пізнавальною мотивацією учіння, високим рівнем розвитку якостей мислення, високорозвиненою здатністю володіти раціональними прийомами учбової роботи. При роботі з такими учнями потрібно використовувати творчі завдання, елементи проблемного, програмованого і діалогового навчання.

2. Учні з середнім рівнем научуваності характеризуються позитивним ставленням до учіння, середнім рівнем розвитку інтелектуальних якостей та володіють деякими прийомами раціональної роботи. При роботі з даною категорією учнів потрібно звертати особливу увагу на формування в них стійкої пізнавальної мотивації учіння та на його формування вміння вчителя.

3. Учні з низьким рівнем научуваності відрізняються неформальною пізнавальною мотивацією учіння, негативним ставленням до школи, низьким рівнем розвитку інтелектуальних якостей та неформальністю раціональних прийомів розумової роботи. При роботі з цими учнями потрібно здійснювати комплексний підхід, який передбачає розвиток вміння вчителя, формування позитивного ставлення до учіння і психокорекцій ну роботу по розвитку інтелектуальних якостей.

4.Розвиток самостійності школяра в процесі учіння

Ступінь самостійності школяра в учінні залежить від таких факторів:

1. від типу ставлення школяра до учіння;

2. від вміння вчителя, тобто від вміння користуватися раціональними прийомами учбової роботи.

3. від рівня розвитку пізнавальної сфери особистості, насамперед від інтелектуального розвитку школяра; від особливостей особистості вчителя та методики його викладання.

Педагог, намагаючись врахувати в своїй роботі перелічені фактори особливу увагу повинен звертати на розвиток інтелектуальних якостей школяра і реалізація такого завдання можливе лише в тісній співпраці з психологом.

Шляхи розвитку самостійності школяра в процесі учіння:

1. Новизна і практична значущість навчального матеріалу.

2. Використання різноманітних форм самостійної роботи школярів в роботі.

3. Підвищення питомої ваги творчих завдань.

4. Створення проблемних ситуацій, організація навчання в дискусії.

5. Оптимальне використання засобів наочності, технічних засобів навчання.

6. Врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів.