Губернатори.

Звільнення селян від кріпосної залежності і проголошення зрівняння усіх станів у правах, відокремлення суду від адміністрації, уведення земського і міського самоврядування тощо істотно змінили становище губернаторів, та наприкінці 19 ст. вони отримали повноваження, яких не мали навіть у дореформений період, передусім розширились їхні карально-поліційні функції. У 1866 р. вони отримали право вимагати виконання своїх законних вимог від усіх службовців, незалежно від їх підлеглості, старшинства за посадою або чином; ревізувати усі цивільні установи губернії, незалежно від відомства; а також закривати приватні товариства, клуби тощо у разі виявлення у їхній діяльності чогось протиправного державному порядку, громадській безпеці і моральності. З 1876 р. вони почали видавати “для правильного виконання узаконень про благочиння і безпеку” обов`язкові постанови про заборону зборів, закриття органів преси та ін. Особливо посилилась адміністративна влада губернаторів за Положенням про заходи з охорони державного порядку і громадського спокою 1881 р. – при уведенні посиленої охорони губернатор мав право закривати збори, торгівельні і промислові заклади, забороняти органи преси, арештовувати на строк до 3 місяців і штрафувати на суму до 500 крб. винних у порушенні обов`язкових постанов, висилати підозрілих і шкідливих осіб за межі губернії. За поданням губернатора Особлива нарада при Міністерстві внутрішніх справ вирішувала питання про адміністративне заслання на строк до 5 р. шкідливих для державного і громадського спокою осіб. Губернатор організовував поліційний нагляд (гласний і негласний) за особами сумнівної політичної благонадійності. Під час здійснення судової контрреформи губернатор набув змоги впливати на суди – переглядав списки осіб-кандидатів на обрання мировими суддями і списки присяжних засідателів; а у 1889 р. він став головою адміністративно-судової установи – губерського присутствія. Губернатор подавав міністру внутрішніх справ для затвердження кандидатури земських дільничих начальників; а за Положеннями 1890 і 1892 рр. контролював органи земського і міського самоврядування. У віданні губернатора перебував увесь поліційний апарат губернії – він безпосередньо призначав поліцмейстерів і повітових справників з помічниками та станових приставів; вони повинні були негайно доповідати йому про будь-який безлад. Конкретні напрями діяльності губернаторів з охорони порядку і спокою містили численні циркуляри Міністерства внутрішніх справ. У другій половині 19 ст. значно зріс освітній ценз губернаторів – 2/3 мали вищу освіту. Усі губернатори були спадковими дворянами, а дехто належав до титулованої знаті. Вони були найзаможнішою категорією вищого чиновництва – їхні землеволодіння часто перевищували тисячу десятин.

Апарат губернського управління утворювали губернські правління і органи міністерств – казенна палата, правління державного майна та ін.