Місцеві органи влади і управління.

У 85 повітах України адміністративна влада належала повітовим справникам, які призначались губернатором з дворян і були відповідальні перед ним. Справник очолював повітове поліційне управління, до складу якого входили 2 дворянських засідателі, що обирались повітовими дворянськими зборами. Справник головував у розпорядчо-виконавчих колегіях і дорадчих органах – повітових присутствіях і комітетах, які були виконавчими інстанціями для відповідних губернських установ. Деякі присутствія і комітети очолював повітовий предводитель дворянства.

Земські дільничі начальники, посада яких була уведена з 1889 р., мали забезпечувати порядок і спокій серед селянського населення. Вони призначались губернаторами за погодженням з предводителями дворянства з наступним затвердженням міністром внутрішніх справ. Земськими начальниками могли бути лише спадкові дворяни, які володіли землею у повіті і мали вищу освіту; однак, за неможливості відшукати кандидатів, які б задовільняли вимоги обидвох цензів, міністр внутрішніх справ мав право призначати земських начальників з дворян без вищої освіти, але з підвищеним майновим цензом, або ж з вищою освітою, але без встановленого цензу, а також могли призначатись особи без середньої освіти, якщо вони мали нижчий класний чин - колезького реєстратора. Згодом міністру внутрішніх справ було дозволено як тимчасовий захід призначати земських начальників з осіб, які не мали середньої освіти і не задовільняли інших вимог, якщо він визнавав їх здатними до зайняття цієї посади. Земські начальники здійснювали широкі судові і адміністративні функції – нагляд за органами селянського громадського управління і ревізія їх діяльності, усунення неблагонадійних волосних і сільських писарів; а за відсутності чинів повітової поліції вони здійснювали їхні функції. До 1906 р. земський начальник мав право накладати на посадових осіб органів сільського управління за невиконання його законних вимог штраф до 5 крб. і арешт до 7 днів без формального провадження. Волосний суд перебував у повній залежності від земського начальника, який затверджував суддів, переглядав вироки суду (раніше вони вважались остаточними).

Органи волосного і сільського селянського самоврядування, запроваджені селянською реформою 1861 р., підтримували порядок і спокій на селі. Органами селянського самоврядування були: сільський сход і обраний ним сільський староста, та волосний сход, волосний старшина і волосний суд. Вони підпорядковувались повітовій адміністрації, а з 1889 р. також земським начальникам, постанови яких не підлягали оскарженню; і утримувались за рахунок селян. Органи селянського самоврядування мали обмежені повноваження – розв`язували деякі земельні справи, зокрема щодо переходу землі, належачої сільській общині, про розподіл повинностей; волосна і сільська адміністрація забезпечувала надходження до скарбниці численних платежів селян – викупних платежів, різних зборів (казенних, земських, сільських, страхових тощо), непрямих податків на предмети широкого вжитку (гас, сірники, чай, цукор, тютюн тощо), а також виконання ними натуральних повинностей – поштової, простійної, арештантської та ін.