Мовлення як процес спiлкування за допомогою мови.

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Мова - це система словесних знаків. Вона включає в себе слова з їхніми значеннями і синтаксис - набір правил, за якими будується речення. Мова - об'єктивне явище життя суспільства. У словниковому запасі мови зберігаються знання про той народ, який говорить цією мовою.

Мова є одним з виявів національної самосвідомості й культури, духовним надбанням кожного народу. Кожна мова спроможна задовольнити потреби людей у саморозкритті та спілкуванні в межах однієї держави.

Мова виконує функції позначення, передачі й засвоєння суспільно-історичного досвіду та комунікативну.

У комунікативній функції мови, яка є основною, вирізняють три сторони: інформаційну, яка виявляється в передачі знань; виразну, що допомагає передавати почуття і ставлення, та впливову, в якій проявляються вольові, сугестивні якості особистості, спрямовані на підкорення слухача, переконання його в чомусь.

Процес використання людиною мови для спілкування називають мовленнєвою діяльністю.

Функція мовлення властива лише корі людського мозку, оскільки воно виникло в процесі трудового спілкування людей

19. Спiлкчвання як мiжособова взасмодiя, оcнoвнi засоби впливу в цроцесi спiлкування.

Спілкування — це не тільки обмін інформацією, знаками, а й організація спільних дій. Воно завжди припускає досягнення деякого результату. Таким результатом звичайно є зміна поведінки і діяльності інших людей

Взаємодія - це універсальна властивість усього існуючого світу речей і явищ в їх взаємній зміні, впливові одного на інших.

В суспільстві взаємодія — це система зв'язків і взаємодій між індивідами, соціальними групами, сукупність усіх соціальних відносин. Як уже відмічалось, людина для задоволення своїх потреб повинна вступати у взаємодію з іншими людьми, входити в соціальні групи, брати участь у сумісній діяльності. Тому, звичайно, неможливо знайти на Землі людину, яка була б зовсім ізольованою від інших людей. Більш того, одне лише розуміння того, що десь існують інші люди, може суттєво змінити поведінку індивіда. У всіх сферах свого життя людина зв'язана з іншими людьми безпосередньо чи опосередковано, пасивно чи активно, постійно чи ситуативно. Соціальні взаємозв'язки мають різні підстави і багато різних відтінків, які залежать від особистісних якостей індивідів, що вступають у взаємозв'язок. Формування цих зв'язків відбувається поступово від простих форм до складних. Соціальні зв'язки індивіда, який знаходиться навіть у малочи-сельній групі, являють собою чисельність взаємодій, які складаються з дій і зворотних реакцій на них. Утворюється складна система взаємодій, в яку включена різна кількість індивідів.

Основні засоби впливу в процесі спілкування

Традиційно до соціально-психологічним способам впливу відносили навіювання, зараження, наслідування, переконання. Насправді до їх числа також відносяться чутки, рекет, захоплення заручників, публічні терористичні акти, аварії, епідемії, мітинги, демонстрації, голодування, страйки, страйки, акти самоспалення, використання засобів масової інформації, модифікація поведінки, релігія, мода, реклама, психотропну зброю

Навіювання - неусвідомлене вплив однієї людини на іншу, що викликає певні зміни в її психології і поведінці.

Наслідування - усвідомлене чи несвідоме поведінка людини, спрямована на відтворення вчинків та дій інших людей.

Зараження - психологічний термін, що позначає несвідому передачу від людини до людини будь-яких емоцій, станів, спонукань.

Маніпуляції - це приховане управління особистістю, таке психологічний вплив на людину, яка покликана забезпечити негласне отримання маніпулятором односторонніх переваг, але так, щоб у партнера зберігалася ілюзія самостійності прийнятих рішень.

20. Спiлкування як розумiння людьми один одного. Психологiчнi механiзми сприймання людиною людини.

Виникнення і успішний розвиток міжособистісного спілкування можливе лише в тому випадку, якщо між його учасниками існує взаєморозуміння. Те, якою мірою люди відображають почуття і риси один одного, сприймають і розуміють інших, а через них - - і самих себе, здебільшого визначає і сам процес спілкування, і стосунки, які створюються між партнерами, і способи взаємодії. Процес розуміння і пізнання людиною іншого в ході спілкування є обов'язковою складовою спілкування. Умовно цей процес називається перцептивною стороною спілкування.
Перцепція в загальнопсихологічному розумінні — це елемент цілісного процесу пізнання і суб'єктивного осмислення світу. Поняття " соціальна перцепція" відображає складний процес пізнання і розуміння людьми один одного, воно включає в себе все те, що в загальнопсихологічному плані визначається різними термінами і вивчається окремо. Оскільки людина вступає в спілкування завжди як особистість, тому вона завжди сприймається іншими людьми як особистість

Механізми міжособистісної перцепції
Вивчення сприйняття показує, що можна виділити ряд універсальних психологічних механізмів, що забезпечують сам процес сприйняття іншої людини та дозволяють здійснювати перехід від зовні сприйманого до оцінки, відношенню і прогнозові.
До механізмів міжособистісної перцепції відносять механізми:
· Ідентифікація, емпатія - механізми пізнання і розуміння людьми один одного
· Рефлексія - пізнання самого себе
· Атракція - формування емоційного ставлення до людини [4]
Ідентифікація - найпростіший спосіб розуміння іншої людини, тобто уподібнення себе йому. У реальних ситуаціях взаємодії партнери використовують цей закон, коли припущення про внутрішній стан партнера будується на основі спроби поставити себе на його місце.
Встановлено тісний зв'язок між ідентифікацією і іншим близьким за змістом явищем - емпатією.
«Під емпатією зазвичай розуміється сострадательное переживання однією людиною почуттів, сприйнять і думок іншого. Деякі ранні європейські та американські психологи та філософи, такі як М. Шелер і У. Мак-Дугалл, розглядали емпатію як основу всіх позитивних соціальних відносин». Тут мається на увазі не стільки раціональне осмислення проблем партнера, скільки прагнення емоційно відгукнутися на його труднощі. При цьому емоції, почуття сприймає не тотожні тим, які переживає сприймається, тобто якщо один з партнерів по спілкуванню проявляє емпатію до іншого, він просто розуміє його почуття і лінію поведінки, але свою власну може будувати зовсім по-іншому. У цьому відмінність емпатії від ідентифікації, при якій один партнер повністю ототожнює себе з іншим і, відповідно, відчуває ті ж почуття, що й інший, і веде себе подібно іншому..

Особистість — це не суто психологічне поняття, і вивчається вона всіма суспільними науками — філософією, соціологією, етикою, педагогікою та ін. Розумінню природи особистості сприяють література, музика, образотворче мистецтво. Особистість відіграє значну роль у вирішенні політичних, економічних, наукових, культурних, технічних проблем, загалом у піднесенні рівня людського буття.

Категорія особистості посідає в сучасних наукових дослідженнях і в суспільній свідомості одне з центральних місць. Завдяки категорії особистості постають можливості для цілісного підходу, системного аналізу та синтезу психологічних функцій, процесів, станів, властивостей людини.

Поняття „індивід" визначає родову належність людини. Цим поняттям позначається окремий представник людського роду в єдності його набутих та природжених особливостей, носій індивідуально своєрідних психофізичних рис. Це людина як одинична природна істота, представник homo sapiens, продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис. Говорячи про людину як індивіда, Б.Г. Ананьев описує його природні особливості, анатомофізіологічну основу особистості. Це і правомірно, і необхідно, однак важливо пам'ятати, що мова йде не про різні структури (людини як індивіда і людину як особистість), а про одну й ту саму структуру, що розглядається в різних аспектах. Індивід, як правильно зазначає К.В. Шорохова. означає людину як одну з людей, як носія загальних властивостей, як одиничність.

Найзагальнішими характеристиками індивіда є цілісність психофізіологічної організації, стійкість у взаємодії з навколишнім світом, активність. Ознака цілісності вказує на системний характер зв'язків між різноманітними функціями і механізмами, що реалізують життєві відношення індивіда. Стійкість характеризує собою збереження головних відношень індивіда до дійсності, передбачаючи разом з тим існування моментів пластичності, гнучкості, варіативності. Активність індивіда, забезпечуючи його здатність до самозмін, діалектично поєднує залежність від ситуації з подоланням її безпосередніх впливів.

У понятті „суб'єкт" фіксується така характеристика індивіда чи групи, як здатність бути носієм предметно-практичної діяльності, джерелом активності, спрямованої на об'єкт. На відміну від суб'єкта, об'єкт — фрагмент реальності, на яку спрямована активність взаємозв'язаного з нею суб'єкта..

Оскільки особистість людини — це складне утворення, процес розвитку, становлення, формування якого залежить від багатьох компонентів та чинників як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Тому природно виникає питання про об'єднання їх у певні взаємопов'язані між собою групи, які і називають структурою особистості.

Згідно з В.М. М'ясищевим, „питання структури - це... відношення змістовних тенденцій, котрі, реалізуючись у різних видах діяльності, пов'язані з умовами життя відповідного історичного моменту, випливають з основних відношень, тобто прагнень, вимог, принципів та потреб... структура більш чітко виявляється у відносно визначальній ролі окремих потреб. Ще більш характерним є інтегральне співвідношення основних тенденцій особистості, яке дозволяє говорити про гармонійність, цілісність, єдність або роздвоєність, розщепленість, відсутність єдності особистості".

При аналізі структури особистості існують два основні способи її побудови: емпіричний і теоретичний. Емпіричний спосіб ґрунтується на виокремленні елементів структури за допомогою застосування методів математичної статистики (найчастіше факторного аналізу) до великого масиву емпіричних даних. Виокремлені кластери, або фактори, слугують елементами структури особистості (наприклад, 16 факторів у структурі особистості Р.Кетелла). Теоретичний спосіб побудови структури особистості грунтується на висуванні теоретичного принципу, який зв'язує між собою окремі рівні та елементи.

Основними проявами спрямованості є потреби та мотиви, ціннісні орієнтації, рівень домагань, перспективи та цілі особистості.

Мотиви - це пов'язані із задоволенням певних потреб спонукання до діяльності. Вони відрізняються одне від одного видом потреби, яка в них виявляється, формами, котрих вони набувають, широтою чи вузькістю, конкретним змістом діяльності, в якій реалізуються.

Складні види діяльності відповідають кільком мотивам, що утворюють систему мотивації. Мотиви розрізняють за їхньою усвідомленістю. Неусвідомлюваними мотивами є установки і потяги, усвідомлюваними - інтереси, переконання, прагнення.

Неусвідомлювані мотиви. Настанова - це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до певної діяльності чи поведінки. Наприклад, настанова щодо вчительки першого класу у формі готовності виконувати всі її вимоги. Настанова часто є результатом квапливих, недостатньо обґрунтованих висновків з фактів особистого досвіду або некритичного засвоєння стереотипів мислення (стандартизоване судження, усталене в певній групі

Потяг - це спонукання до діяльності, що є недиференційованою, недостатньо чітко усвідомленою потребою, невиразна потреба в чомусь. Він швидкоплинний: потреба або згасає, або перетворюється в прагнення. Потяги характерні для юнацького віку як провісники майбутніх прагнень - усвідомлюваних мотивів.

Інтерес - це емоційний вияв пізнавальних потреб особистості. Суб'єктивно інтереси розкриваються у позитивному емоційному бажанні глибше пізнати об'єкт, зрозуміти його. Роль інтересів у тому, що вони є спонукальним механізмом пізнання, змушують особистість шукати шляхів, засобів задоволення того чи іншого бажання.

Розрізняють інтереси за змістом, метою, шириною, глибиною, за стійкістю і дієвістю.

За метою інтереси поділяються на безпосередні й опосередковані. Безпосередні інтереси зумовлює емоційна привабливість об'єкта. Наприклад, інтерес до розв'язання задач, кросвордів, до спілкування з друзями тощо. Люди, мотивом діяльності яких є безпосередній інтерес, мають так звану ділову спрямованість і дістають задоволення від самого процесу роботи. Опосередкований інтерес виникає щодо результату діяльності, хоча сам процес не завжди цікавить суб'єкта. Оптимальним для результату діяльності є поєднання безпосередніх та опосередкованих інтересів.

За глибиною інтереси поділяють на поверхові і глибокі. За широтою - на широкі і вузькі.Широкі інтереси розподілені між багатьма об'єктами; вузькі сконцентровані в одній галузі. Цінна риса особистості - багатофокусність інтересів у кількох, не пов'язаних одна з одною сферах діяльності. Багатофокусність інтересів особливо сприятлива для зміни видів діяльності - кращого засобу відновлення затраченої в ході роботи енергії. Отже, вузькість чи широту інтересів оцінюють за їхнім змістом.

За стійкістю інтереси поділяються на стійкі і нестійкі. Стійкість інтересу зумовлює тривалість збереження його інтенсивності. Стійкий інтерес є сигналом, показником здібностей людини. Інколи інтерес до чогось не згасає все життя, наприклад, захоплення професією. Нестійкість інтересів, коли вони набувають характеру пристрасних, але короткочасних захоплень, є віковою особливістю, яка стимулює пошук покликання й допомагає виявити здібності.

Переконання - це система знань, пропущених через почуття. Переконана та людина, в якої ідеї поєдналися з почуттям і волею. Вона не здатна на вчинок, що суперечить її принципам.