Технологізація волонтерського руху.

Зміст і мета руху

Згідно із Загальною декларацією прав людини 1948 р. та Міжнарод­ною концепцією про права дитини 1989 р. волонтери розглядають свою діяльність як інструмент соціального, культурного, економічного та еколо­гічного розвитку. Волонтерство: це добровільний вибір, що виявляє особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина у житті людських спільнот; сприяє покращанню якості життя, особистому росту та поглибленню відчуття солідарності;. виражається, як правило, в спільній діяльності у рамках різного ролу асоціацій; сприяє реалізації основних людських потреб заради справедливості та миру у суспільстві;. сприяє більш збалансованому економічному та соціальному розвитку, створенню нових робочих місць та професій. Основні принципи руху Волонтери дотримуються та використовують па практиці такі основні принципи:. визнають право на об'єднання за всіма чоловіками, жінками та дітьми незалежно під їх расової приналежності, віросповідання, фізичних особли­востей, соціального та матеріального становища; поважають гідність та культуру всіх надають допомогу, безкоштовні послуги особисто або організовано в дусі партнерства і братерства; визнають рівну важливість особистих і колективних потреб, сприяють колективному забезпеченню цих потреб; ставлять перед собою мету перетворити волонтерство на елемент осо­бистого розвитку, набуття нових знань і павичок, удосконалення здібностей шляхом стимулювання ініціативи та творчості людей, які при цьому мають можливість бути творцями, а не користувачами; стимулюють почуття відповідальності, заохочують сімейну, колективну та міжнародну солідарність. Виходячи із основних принципів, волонтери повинні: сприяти тому, щоб особиста участь перетворювалася в колективний рух; активно підтримувати свої асоціації, бути відданими їх меті, знати їх політику та діяльність; прагнути в міру своїх здібностей та наявності вільного часу успішного завершення, згідно із взятою на себе відповідальністю, спільно розроблених програм; співпрацювати зі своїми колегами по асоціації в дусі взаєморозуміння та взаємної поваги; не ухилятися від нових завдань; не розголошувати конфіденційну інформацію, якщо така передбачається характером діяльності. Зі свого боку, поважаючи права людини та основні принципи волонтер-ства, асоціації повинні: забезпечувати розумну регламентацію волонтерської діяльності, виз­начати межу добровільної співпраці, якісно формулювати та з повагою ставитися до функцій волонтерів; доручати кожному такий вид роботи, що йому найбільш підходить, при цьому забезпечити відповідні навчання та допомогу; регулярно підбивати підсумки діяльності і оприлюднювати їх; забезпечити, у разі необхідності, компенсацію ризику, пов'язаного з діяльністю волонтерів, а також шкоди, що ненавмисно завдана третій особі в результаті діяльності волонтерів; забезпечити доступ до волонтерської діяльності, відшкодовуючи у разі необхідності витрати; передбачити методи припинення волонтерами своєї діяльності як з ініціативи асоціації, так і з їх особистої. Париж, 14 вересня 1990 р. Однією з особливостей волонтерства є те, що великі її органі­зації (асоціації) іноді перетворюються в складні об'єднання з сильно розвиненою бюрократією (наприклад. Армія спасіння, Корпус миру, Товариство Червоного Хреста).
47. Особливості використання у соціальній роботі з наркозалежними аутрич технології.
48. Технології соціальної роботи з військовослужбовцями.

Мета соціальної роботи в умовах військової служби полягає в то­му, щоб відновити фізичні й психічні сили тих, кому надається допо­мога, скорегувати особистісні установки клієнтів, навчивши їх пра­вильно сприймати примусові сторони свого життя; внести елементи соціальної справедливості в рамки субординаційних ставлень, ха­рактерних для військової служби.

мають за­безпечувати соціальну захищеність підпорядкованим їм військово­службовцям і їхнім Соціальним захистом військовослужбовців займаються військові психологи, юристи, спеціалісти військово-медичних установ. Проте стройові командири, керівники будь-якого рангу також сім'ям.

На жаль, у теперішніх умовах не завжди можна усунути такі нега­тивні явища, як " дідівська " і " земляцька " системи. Це завдання вихо­дить за рамки армії. Для його вирішення потрібна зміна морально-психологічного клімату в суспільстві, подолання поширеного нині культу жорстокості, а також поліпшення криміногенної обстановки.

Необхідно запобігати призову у збройні сили осіб із карним минулим, а також людей із психічними відхиленнями. Зростання ролі військової служби і зокрема офіцерів також могло б сприяти стабілізації проблеми нестатутних взаємовідносин між солдатами і молодшими командирами й офіцерами, невідворотність покарання за кожний випадок насильницької поведінки одного з військових стосовно іншого. У зв'язку з цим, безумовно, необхідно інформува­ти військових про їхній правовий статус, консультувати з приводу конкретних ситуацій і конфліктів.

Соціальний працівник передусім інформує сім'ї про наявність пільг і забезпечує їхню доступність для членів сім'ї. На жаль, оскільки ця допомога надається із коштів місцевих бюджетів, трапляються ви­падки її тривалої затримки. У цій ситуації сім'ї військовослужбовців термінової служби може бути надано адресну соціальну допомогу, а також термінову соціальну допомогу у вигляді грошових виплат або в натуральній формі (продукти, одяг, паливо). Така сім'я може роз­глядатися як " тимчасово неповна материнська сім 'я ", і соціальні пра­цівники мають сприяти працевлаштуванню дружини військово­службовця, якщо вона того потребує, влаштуванню дитини в до­шкільний заклад, наданню психологічної