Загальна характеристика видів суб’єктів господарювання в Україні.

Стосовно видів суб’єктів господарської діяльності також є їх перелік, вміщений у ГК (який, при цьому, не є вичерпним), ЦК України, а також різноманітні наукові підходи до їх класифікації на підставі використання різних критеріїв для їх визначення та поділу.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 ГК України „суб’єктами господарювання є:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці” [3].

При цьому, до 2005 р. існувала іще одна категорія суб’єктів господарювання, визначена у п. 3 цієї статті, а саме – „філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності”. Проте, зважаючи на те, що філії та представництва не можуть бути самостійним суб’єктом господарської відповідальності, а відокремлення їхнього майна є умовним (тобто відсутні основні ознаки суб’єкта господарювання) [67, с. 156], згідно із Законом України № 2424-IV (2424-15) від 04.02.2005 цей пункт (п. 3 ч. 2 ст. 55 ГК України) було виключено.

Поряд з тим, зважаючи на те, що суб’єкти господарювання надзвичайно різноманітні, їх також класифікують використовуючи різні підходи. Так, Н.О. Саніахметова висвітлює питання видів суб’єктів господарювання шляхом короткого коментарю до класифікації, що міститься у законодавстві, передусім у ГК та ЦК України, а також в інших нормативно-правових актах – спеціальних законах [63, с. 78-81].

Жук Л.А. також виходячи з норм господарського законодавства поділяє суб’єкти господарювання на наступні види: підприємства усіх форм власності та їх структурні підрозділи; об’єднання підприємств (асоціації, трести, синдикати, концерни, корпорації, конгломерати та ін.); органи державної влади з управління економікою; фінансово-кредитні установи (Національний банк, комерційні банки, ощадний банк); посередницькі організації (біржі, брокерські контори, аудиторські кампанії); фізичні особи-підприємці, що здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи [37].

О.М. Вінник визначає два критерії, за якими можна поділити суб’єктів господарювання на види. Перший з них – за характером здійснюваної діяльності: суб’єкти господарювання, тобто суб’єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність – індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки; суб’єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т. ч. організацію такою діяльністю – господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі, Національний депозитарій України. Другий критерій – залежно від форм власності, на базі якої вонифункціонуюють. Згідно з цим розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох або більше форм власності) суб’єкти господарського права [29, с. 59 ].

І.В. Булгакова до вже висвітлених критеріїв класифікації суб’єкти господарювання (за характером та цілями діяльності та за формою власності) також додає іще за особовим складом і поділяє їх на: окремих осіб – індивідуальних підприємців та об’єднання осіб – господарські організації [27, с. 17-18].

За обсягом і змістом господарської правосуб’єктності також фахівці поділяють суб’єкти господарського права на:

суб’єктів основної (первинної) ланки господарювання, що здійснюють господарську діяльність – підприємства, господарські товариства, кооперативи, фермерські господарства, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, інші суб’єкти господарювання, передбачені законодавством;

господарські об’єднання, що здійснюють як господарську діяльність, так і керівництво нею – асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, промислово-фінансові групи, холдингові компанії, асоційовані підприємства, інші види господарських об’єднань;

органи господарського керівництва, що здійснюють переважно управління господарською діяльністю – Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України, Верховна Рада і Рада міністрів АРК;

обласні, районні ради і державні адміністрації; органи місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети;

інші суб’єкти господарського права – споживачі, громадян, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності [71, с. 216].

Висновки з 3 питання.

Отже, як бачимо на теоретичному рівні також немає єдності, оскільки використовуються різні критерії поділу суб’єктів господарського права й суб’єктів господарської діяльності на види. Водночас, навіть використовуючи схожі критерії для здійснення їх класифікації, певні групи та їх характеристика також відрізняються.

Таким чином, ні в сучасному національному законодавстві, ні у вітчизняній теорії юриспруденції, не існує сталої та узгодженої системи класифікації суб’єктів господарської діяльності.