Української економічної термінології

Економічні терміни – це слова, що функціонують в економічній сфері суспільства і утворюють термінологічне поле економіки як науки.

Лексика, пов’язана з економічним розвитком України, із внутрішньою і зовнішньою торгівлею почала формуватися ще у давньоукраїнський період на основі спільнослов’янських коренів -да-,
-куп-, -мhн- та інших, напр.: кUпити, кUпл", кUпльница, кUпльныи [113, І, 2, 1370], мhна, мhнити, мhн" ти, мhновати [113, ІІ, 1, 240-242], продавати, продажа, продавьць, продавьница [113, ІІ, 2, 1520]. Процес дальшого становлення лексики на означення понять, зумовлених економічними і торговельними відносинами, здійснювався переважно на базі тих елементів, які українська мова успадкувала з праслов’янської.

У XIV-XV ст. основу засобів вираження понять, пов’язаних з економічним станом країни, торгівлею у ній, становили слова, успадковані з давньоукраїнської мови. Поряд із семантично спеціалізованими лексичними одиницями, які функціонували ще у давньоукраїнській мові, на цьому етапі засвідчено похідні від них слова, напр.: должникъ, должєн [109, 1, 315], коуплєнина, коуплhнїє [109, І, 529], торговл#, торговч#нинь [109, 2, 439]. У процесі семантичного розвитку загальновживаних слів виникли похідні утворення – терміни приходъ, доходъ, прибытокъ, изыскъ та інші
[40, 238].

Унаслідок нових міжетнічних контактів на торговельно-економічному рівні в українській мові XIV-XV ст. почали функціонувати запозичені слова, переважно з романських і германських мов через посередництво старопольської і старочеської мов, напр.: гандель, рынокъ, крамъ, броваръ, #рмарокъ, коштъ, сума, почасти – з тюркських, напр.: баришникъ, " тка [40, 238]. Вони стали також базою для творення нових слів даної групи.

Протягом XVІ-XVІІІ ст. в українській мові продовжують вживатися утворення, засвідчені пам’ятками давньоукраїнського періоду і XIV-XV ст. Одночасно виникають і нові слова, напр.: купецтво, купованье [126, 1, 391], перекупникъ, перекупницство [126, 2, 96], подкупне, подкупца [126, 2, 134]. Міжнародні економічні зв’язки українських земель зумовили появу нових запозичень, переважно із західноєвропейських мов, напр.: експенсъ [126, 1, 245], квота [126, 1, 362], рата [126, 2, 267], фримарокь [126, 2, 457], шинкь [126, 2, 494]. Частина таких запозичень появилася через посередництво польської, а з початку XVІІІ ст. – російської мови. На їх базі в українській мові XVІ-XVІІІ формувалися нові торгово-економічні терміни, напр.: флимарчити, флимарчитися [126, 2, 457], шинковати, шинкованье, шинковный [126, 2, 494].

У цілому протягом XVI-XVII ст. в українській писемності спостерігається процес стабілізації засобів вираження понять, пов’язаних з торговельно-економічними відносинами, вироблення фінансово-економічної термінології на основі автохтонних лексико-словотворчих ресурсів і засвоєння іншомовної термінології.

Значного розвитку економічна термінологія досягла у ХІХ ст. Інтенсивне формування її припадає на другу половину ХІХ ст. Свідченням цього є багатогранна спадщина І.Я.Франка. Саме в його оригінальних і перекладних працях закріпилися як терміни на означення чітко окреслених економічних категорій власне українські слова та запозичення, відомі в українській мові і давніше, напр.: податки, промисел, ціна, вартість, доход, капітал, дивіденд, конкуренція, обмін, продаж, бухгалтерія, промисловий капітал.

У сучасній українській мові збільшується кількість економічних термінів, відбувається їх якісне вдосконалення, пристосування до норм літературної мови, спостерігається розширення семантики загальновживаних термінів. Українська економічна термінологія формується з урахуванням національних традицій, досягнень інших народів та міжнародної практики термінотворчості.