Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Підготовка вчителя в 20-ті роки.






Для розвитку творчого потенціалу вчителя потрібно створити відповідні умови ще під час його підготовки в педвузі. Формування творчого, ініціативного, самокритичного педагога може бути здійснено лише тоді, коли майбутній учитель уже в роки навчання буде ознайомлений не лише з новітніми технологіями освіти, а й високопрофесіональним використанням надбань народної педагогіки у повсякденній роботі сучасної школи.
Народна педагогіка передбачає передання наступним поколінням соціального досвіду, норм поведінки і суспільних традицій, вона виявляється в напрямах функціональної системи народного виховання, в змісті та принципах народної дидактики, в національно-культурних традиціях родинного та громадського.
Світовий досвід розвитку педагогічної теорії і практики переконливо свідчить, що кожен народ має свою властиву національну систему виховання та освіти. Народна педагогіка має єдину основу, спирається на загальнолюдські норми, правила виховання і навчання людей, але кожен народ по-своєму реалізує ці загальні ідеї та знання, виходячи з особливостей своїх традицій та звичаїв.
Опитування, аналіз планів і програм вузівської підготовки майбутніх учителів свідчать: необхідні зміни у викладанні психолого-педагогічних дисциплін, які спрямували б майбутнього вчителя на удосконалення етнопедагогічних умінь, розвиток творчої майстерності.

 

57. Перетворення в галузі освіти. Кодекс про народну освіту 1922 р.
Підготовку кодексу розпочато в липні 1922 (відповідно до пост, політбюро ЦК КП(б)У від 23.УІ 1922) кодифікац. комісією, яку створив Наркомат освіти республіки. До складу комісії увійшли представники 3 гол. управлінь Наркомату (соціального виховання, політ, просвіти, профес. освіти), Джерелами кодексу були прийняті в РСФРР акти про єдину труд, школу, декрети УСРР з питань нар. освіти та окр. відомчі нормат. акти. Структурно він складався з преамбули і 4 книг, які поділялися на частини, розділи, глави і загалом налічували 767 статей. Кодекс закріплював рівність гр-н в отриманні освіти, обов'язковість, безоплатність і світський характер освіти, спільність навчання осіб різної статі, єдність освіти і ком. виховання тощо. Метою освіти і виховання проголошувалося «звільнення трудящих мас від духовного рабства, розвиток їхньої самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією і з матеріалістич. світоглядом, заснованим на ясному розумінні законів природи і суспільства». Кодекс розглядав органи освіти, наукові і культурно-просвітні заклади як знаряддя диктатури пролетаріату, втілював намагання д-ви охопити всеосяжним владним впливом сферу освіти, науки і культури, відзначався громіздкістю конструкції, подекуди дріб'язковою регламентацією і надмірним правовим регулюванням окр. суспільних відносин. К. з. про н. о. УСРР 1922 не мав аналогів в ін. рад. республіках, був першим і тривалий час єдиним кодифікац. актом у царині освіти, прикладом для наступних кодифікац. робіт. Офіційно втратив чинність з прийняттям Закону УРСР про нар. освіту від 28.УІ 1974, хоча фактично вийшов з користування значно раніше.

 

 

57. 20 – ті роки. Національно – освітнє питання.

20-ті роки в історії освіти України посідають особливе місце. Це період активного пошуку, сміливих та оригінальних ідей. Радянський уряд провадив українізацію всіх сфер освітянського і культурного життя країни. У 1921 р. затверджене положення, яке забезпечувало рівноправності мов національних меншин, що живуть в Україні, та сприяло розвиткові української школи і дошкільних закладів. Першочерговим завданням в Україні, три чверті населення якої не вміло читати й писати, була ліквідація неписьменності серед дорослих. З цією метою у 1920 р. було створено комісію по боротьбі з неписьменністю. 21 травня 1921 р. Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила постанову «Про боротьбу з неписьменністю», згідно з якою все населення республіки віком від 6 до 50 років повинне було вчитися читати й писати. В основі української системи народної освіти було соціальне виховання дітей від 4 до 15 років, яке передбачало розширення впливу суспільства на життя дитини, її навчання та виховання, і витіснення «несуспільних» виховних впливів — насамперед сім'ї, неорганізованого середовища. Нова система передбачала «охопити правильно поставленим єдиним вихованням усе життя дитини». Соціальне виховання мало включати охорону здоров'я дітей, навчання та виховання в єдності шкільної та позашкільної роботи.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.