РОЗДІЛ І. Загальновизнаним є той факт, що майбутнє будь-якої держави визначається тим, яка в ній буде створена система освіти

ВСТУП

Загальновизнаним є той факт, що майбутнє будь-якої держави визначається тим, яка в ній буде створена система освіти. Вирішального значення для економічної ефективності і конкурентоспроможності країни, забезпечення її інтелектуального потенціалу і власного місця в сучасному світі набувають наукові, технічні знання, високі моральні якості особистості, її творчий потенціал, ініціатива, відчуття нового, здатність адаптуватися до умов, що швидко змінюються. Ці вимоги суспільства до особистості викликані тим, що сьогодні за наявності досконалої техніки і високих технологій, їх високоефективне використання можливе лише за наявності працівників з вказаними якостями.

Сьогодні все частіше звучать переконання в тому, що ключ до майбутнього, до розв’язання сучасних проблем людства, до розвитку суспільства лежить в освіченості всього населення, у постійному підвищенні рівня його освіти (принцип безперервного навчання, навчання впродовж життя).

В Законі України «Про освіту» визначено напрямок розвитку національної системи освіти в Україні, який спрямований на підвищення інтелектуального потенціалу нації, на виховання творчої особистості, здатної до активної участі в розбудові української держави [14]. Тому саме зараз, як ніколи, сім’я, школа, громадськість мають бути зацікавлені і нести відповідальність за створення максимально сприятливих умов для розвитку природних задатків дітей в узгодженні з принципом природовідповідності, на що звертав увагу в свій час ще К.Ушинський.

Аналіз процесів функціонування освітньої системи в усьому світі й зокрема в Україні засвідчив необхідність пошуку і формулювання нової сучасної парадигми освіти. Мова йде про принципово нову мету освіти, яка полягає в досягненні нових рівнів освіченості окремої особистості і суспільства в цілому. Вимоги сучасного суспільства до загальноосвітньої школи, з одного боку, та інтереси особистості, що розвивається, з іншого, викликають необхідність нового підходу до організації навчально-виховного процесу школи. Особливу актуальність набуває зараз проблема формування самостійності мислення учнів, спроможності самостійно отримувати, аналізувати інформацію і приймати адекватні рішення, використовувати в практичній діяльності нові інформаційні технології. У зв’язку з цим особлива роль відводиться самостійній роботі в організації навчально-пізнавальної діяльності школярів.

Спеціальні дослідження показали, що навчання може не тільки сприяти просуванню вперед, але і уповільнювати розвиток особистості. Якщо навчання ґрунтується не на усвідомленні й осмисленні, а переважно на запам’ятовуванні, то воно може на певному етапі гальмувати розвиток учня.

Зараз кардинально змінюється мета навчання. Якщо раніше навчання ставило за мету здобути певну суму знань, умінь і навичок, то зараз це не стає самоціллю. Адже з кожним роком об’єм інформації майже в кожній галузі науки подвоюється, а то й потроюється і дальше зростання за передбаченнями вчених ітиме в геометричній прогресії. Тобто, людина не в змозі мати повний об’єм знань з того чи іншого предмету. Тому на перше місце виступає не здобуття суми знань, а розвиток особистості.

Питання удосконалення організаційних форм і методів самостійної роботи знайшли своє відображення в роботах Я. Коменського, Й. Песталоцці, Г. Ващенка та ін. В останні роки питання вдосконалення організаційних форм і методів навчання розглядалися в працях А. Алексюка, В. Онищука, О. Савченко, І. Чередова, Ю. Мальованого, В. Вихрущ тощо.

Практичною стороною організації самостійної діяльність учнів у навчальному процесі займалися відомі педагоги Б. Єсипов, О. Нільсон, П. Підкасистий та інші.

Якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, самостійно працювати, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.

Метод самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвивального навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. У ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань.

Актуальність проблеми та її недостатня розробленість як в теоретичному, так і в практичному плані зумовили вибір теми курсової роботи: «Особливості організації самостійної роботи на уроках у початкових класах».

Об’єкт дослідження – самостійна робота на уроках у початкових класах.

Предмет дослідження – педагогічні умови організації самостійної роботи на уроках у початкових класах.

Метою дослідження є виділення педагогічних умов організації самостійної роботи на уроках у початкових класах та розробка методичних рекомендацій вчителю щодо організації самостійної роботи учнів початкових класів.

У відповідності з метою і гіпотезою визначені завдання дослідження:

1. Проаналізувати сутність поняття самостійної роботи як форми організації навчальної діяльності.

2. Вивчити питання організації самостійної роботи на уроках у масовому педагогічному досвіді.

3. Виділити педагогічні умови ефективної організації самостійної роботи на уроках у початковій школі.

4. Розробити методичні поради вчителю щодо організації самостійної роботи на уроках у початковій школі

РОЗДІЛ І