Дзікарон – Анамнезіс – Творення пам’яті в юдео-християнському культі

«Дзіккарон» - це технічний термін, який виражає, як єврейський народ робить завжди присутньою та актуальною певну реальність. Адже те, що цікавить народ, є теперішнє, яке може мене сьогодні перемінити. Ефапакс - раз і на завжди, не означає, що все є вже закінчено, але триває постійно, назавжди. Подія спасіння є початком, вона надає нам нової якості життя, якої не може дати людина. Творячи поминання (дзіккарон), не ми є тими, хто приводить реальність до існування, але ми стаємось присутніми у цій події спасінні. Літургія є, власне, привілейованим місцем, де ми стаємось присутніми у події спасіння. Це стається для нас можливим завдяки символам, які установив Ісус Христос. Сакраментальна присутність є способом присутності тої самої події, яка відбулася в історії. Літургія - це спосіб зробити для нас спасіння актуальним. Цей привілейований спосіб зберігає та передає Церква своє традицією.

Можливість цієї присутності полягає в тому, що Бог та Христос є поза історією. Він не залишився в минулому, але воскрес і вдруге приходить в світ у події П’ятдесятниці, творячи цим самим нове тіло, яке називається Церквою. Отож, Бог назавжди залишився з нами присутній так само, як є завжди присутня з нами наша голова. Для нього все є " тепер". Тому Церква може співати: сьогодні народився Господь. В 5ст. Лев Великий говорив: " Те, що було видиме в нашому Спасителеві, сьогодні є присутнє у Святих Тайнах".

Святі Отці для визначення Св. Тайн вживають 4 значення:

1. Litera gesta docet (буквальний зміст - нас повчає)

2. quid credas allegoria (духовний зміст - розпізнається у вірі Боже діяння сьогодні)

3. moralis quid agas (етичний зміст - бачимо з наслідків конкретного життя)

4. quo tendes anagogia (есхатологічний зміст - надія на сповнення того, на дорозі до чого ми вже ідемo). Ці чотири значення є базою всієї християнської літургії.

Ісус сказав: " Робіть це на спомин про мене", тобто не те, що він конкретно робив, але анамнез присутності його особи та діяльності в конкретному літургійному дійстві. Таке зосередження всього в особі Христа є центром Літургії. Перші християни, які жили старозавітною літургією, запитувались: чим для нас є новий культ, який є гідний Отця? Все сталося особою: Ісус Христос стався новим Храмом, новою Жертвою, новим пасхальним Агнцем, новим союзом, новим обрізанням (...). Якщо все персоніфіковано у Христі, що тоді робимо ми? Ми є ним; члени Церкви є членами Христового Тіла. У цьому баченні культ Нового Завіту має три полярності: Ісус Христос; літургійне богослужіння (яке має ціну лише тоді, коли ми беремо участь у реальності Христа); конкретне життя (життя Христа, яке нам було подароване).

У розумінні Св. Павла культом є християнське життя, яке живеться служінням. Сама Літургія не має абсолютної цінності. Вона має лише тоді значення, коли твориться у відношенні до Христа та у стосунку до конкретного життя. Тому не ми є тими, хто творить Літургію, але Літургія творить нас.

Ми не можемо звести Літургію до нас, але через Божий дар мусимо підноситись до реальності літургії. Літургія не є славлення того, чим ми є, але того, ким ми маємо статись.

Літургія є відображення всього християнського життя. Апостольські конституції кажуть: " не занедбуйте, брати, участь у асамблеї, бо хто нехтує асамблеєю, скривджує спільноту". Ми не ходимо до Церкви, щоб задовольняти особисті потреби, але задля солідарності зі всіма охрещеними в Христі.

Деякі ключові тексти: Гал 4; Рим 14; Кол 2.3; Єв 8.10.

Отож, те, що ми сьогодні славимо, є нове створіння, новий Адам, нове життя, новий рай. Це спасіння нам передається через особистий контакт з Христом. Все те, що Христос робив, усе таїнство спасіння відбувається в Літургії. Бо це Христос є той, хто прощає, Христос, що дає своє Тіло та Кров. Змінюється лише спосіб: історично — сакраментально.

Єдність християнського богослужіння

Літургія здійснюється на перехресті минулого, майбутнього та теперішнього. Всі події спасіння ми переживаємо у Христі, який є завжди присутній. Читаючи літургійні тексти, можна виразно побачити та зрозуміти цю таємничу присутність минулої події спасіння сьогодні. Бо власне те, що нас цікавить, є наше преображення у Христа " сьогодні". Хліб та вино призначені, щоб мене преобразити в істинну людину - Христа.

Єдність Літургії здійснюється у Пасхальному Таїнстві. Що маємо на увазі під поняттям " Пасхальне Таїнство"? В першу чергу мається на увазі увесь шлях, який перейшов Христос задля людини: воплочення, життя, терпіння, смерть та воскресіння, вознесіння на небо, сидіння праворуч Отця. Тому від початку вся Літургія була зосереджена на Пасхальному Таїнстві. Неділя, свято Пасхи, Хрещення, Євхаристія - завжди було і є святкуванням одного і того самого Таїнства.

Таїнство і таїнства спасіння

Вже в ІІІ ст. зауважується тенденція розділювати єдине богослужіння на окремі події. Таке зміщення необхідно розуміти правильно, інакше це може призвести до розуміння Літургії як сукупності різних частин. Зміни розуміння Літургії ставалися внаслідок розвитку богослов’я, в центрі якого була особа Христа. Головним питанням було: ким є Ісус? Багато соборів були відповіддю на це питання, що було обумовлене виникненням різних єресей. Відповіддю на аріянську та донаціанську єресь Церква підкреслила людське походження Ісуса Христа. Після Ефеського собору почала зростати велика кількість Марійських свят. Отже, розвиток літургійного року обумовлюється життям Церкви та її проблемами. Однак для отців, наприклад, різдвяне богослужіння завжди розумілося у стосунку до Пасхального таїнства. А тому, якщо не будемо зберігати цю тенденцію до центральності та єдності літургійного богослужіння, є небезпека історицизації. Літургійний рік формувався, виходячи з потреб церкви, але тим не менше опорою було зажди одне – Пасхальне таїнство. Св. Павло у посланні до Кол. 1, 24 говорить: «Тепер я радію в моїх терпіннях за вас і доповнюю в моєму тілі те, чого бракує терпінням Христовим для його тіла, яким є церква». Брак є в нас: літургісаємо, щоб уподібнитись до Христа аж до тих пір, поки вся наша людськість не переміниться в Христа.

Те, що провадить Літургію, не є людський фактор, але Пасхальне таїнство, наша участь у цьому таїнстві. Тому Святі Тайни не пояснюються, виходячи з певних етапів життя (народження, розвиток, смерть), але виходячи з нашого відродження і зростання у Христа. Є лише одне-єдине життя, єдиний ритм життя і смерті Христа і наше відродження в ньому.

Згідно отців, пояснення чотирьох рівнів літургії є представлене у Єв 13, 11-14:

1. 11. Приготування - поза табором – історія (антична Пасха)

2. 12. Пояснення: Ісус помирає поза мурами – значення: Пасха Ісуса

3. 13. Ми: виходьмо отже також і ми… - пережита нами: наша Пасха

4. 14. Есхатологія: не маємо тут постійного місця …- Надія: обітниця майбутнього царства.

Оріген (ІІІ ст.) – у «Трактаті про Хрещення» говорить: Християнське життя є реалізацією життя Ісуса Христа у нас. Цей метод був пристосований в 4 ст. для приготування неофітів. Мислитель описує Літургію як реальність нашого життя: досконала людина покликана завжди жити в Господньому дні. Для неї кожен день є Пасха, П’ятдесятниця…

Св. Августин є першим, хто систематично говорив про Літургію та свята. Він розрізняє сакраментальне служіння, в якому здійснюється Пасхальне таїнство, від богослужіння, в якому славиться поминання події життя Ісуса Христа та інше. Св. отці застосовують слово Таїнство лише для пасхальної події.

Св. Лев Великий (папа від 440-461) пов’язує слово Таїнство зі всіма подіями Ісуса, тому що всі вони є виразами єдиного Пасхального таїнства. Слово, яке він вживає найчастіше, є «Hodie»: сьогодні народився, сьогодні стається спасіння. Не лише фрагмент Пасхального таїнства є сакраментом, але ціле життя Ісуса є спасоносне. Свято не є лише анамнезом минулого, але присутність спасительного діяння Христа. Літургійний рік є проголошенням та богослужінням життя Ісуса сьогодні, а саме: освячення та христифікація людини. Лк 4, 16-21: рік благодаті є літургійним роком та є завжди «сьогодні».