Кола примирення

З усіх форм відновного правосуддя практика кіл примирення (або кіл правосуддя), яка базується на досвіді перших народностей, що поселилися в Канаді, мабуть охоплює найбільшу кількість учасників відновного правосуддя. Це пов’язане з тим, що вона передбачає можливість запросити будь-якого члена громади до участі в процесі. Учасники сідають так, щоб створити коло, і обговорення спрямовується в напрямку годинникової стрілки від однієї особи до іншої, доки учасники дискусії не прийдуть до рішення.

Моделі відновного правосуддя «кола» розвивалися в таких двох загальних напрямках: парадигма зцілення (кола зцілення), для того, щоб урегулювати певну ситуацію та парадигма спільного правосуддя (кола примирення), які обмежуються наданням рекомендації судовим органам щодо вирішення конкретної справи. В рамках кіл примирення відбуваються аналогічні за суттю до кіл зцілення структурні процеси, і в залежності від мети запрошені учасники та їхня роль може змінюватися.

В колах зцілення основну увагу зосереджено на конкретній проблемі, що турбує усіх учасників процесу, і рідко передбачається участь професійних юристів, хоча можуть залучатися професійні консультанти. Такі кола були започатковані як програми реагування на інцест та зґвалтування, і спрямовані не лише на залагодження інтимних зв’язків, але й на відновлення зруйнованої людської гідності, та на вирішення соціальних проблем, які призвели до процвітання насильства. На відміну від кіл зцілення, кола примирення передбачають участь професійних працівників правоохоронних органів (суддів, адвокатів, офіцерів поліції і т.д.), а також потерпілих, правопорушника, їхніх сімей та всіх, хто може їх підтримати, і використовують традицію ритуалу кола, для того щоб зцілити учасників процесу, що виявилися під впливом злочину та уникнути його повторного скоєння в майбутньому. Такий процес, що відбувається під егідою громади у співпраці з системою кримінального судочинства, спрямований на встановлення консенсусу щодо плану винесення вироку, який відповідає інтересам

3.

Медіація - це метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту. На відміну від формального судового чи арбітражного процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі – медіатор не приймає рішення за них.

Суть медіації полягає в організації зустрічей потерпілого і правопорушника по справах, які передаються із правоохоронних та судових органів у разі, якщо злочинець визнав факт вчинення ним злочину. Вона є спробою досягнення добровільного порозуміння (примирення) між потерпілим і правопорушником з метою відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди за допомогою неупередженої, підготовленої для розв’язання конфлікту особи – медіатора.

не судді і не арбітри. Вони не мають права нав’язувати сторонам своє бачення проблеми чи варіант рішення.

Головна мета медіаторів - допомогти сторонам дійти порозуміння.

Потерпілий має право ставити усі хвилюючі питання, він може виказати свої почуття та дати зрозуміти злочинцю, що він пережив внаслідок злочину, і як це змінило його життя. Крім цього, потерпілий має можливість зрозуміти, що значить злочин для того, хто його вчинив. Оскільки потерпілий зустрічається безпосередньо з винною особою, його пануючі стереотипи переглядаються, а страх зменшується. Одночасно злочинці мають можливість побачити в жертвах реальних людей. Вони дізнаються про наслідки свого злочину з перших рук, що призводить до нового погляду на попередні стереотипи і спроби самовиправдання. Таким чином, злочинцям надається шанс конкретними діями поновити справедливість, а також, якщо будуть до цього готові, виказати розкаяння і просити вибачення.

Існують кілька видів медіації:

1)пряма медіація, яка означає безпосередню зустріч сторін,

2)непряма (або «човникова медіація»), коли медіатори передають інформацію від однієї сторони до іншої.

Медіація між потерпілими та правопорушниками є найпоширенішою формою відновного правосуддя у Європі.

4.

Конференція між потерпілими та правопорушниками досить часто використовується у справах неповнолітніх злочинців і за суттю аналогічна до медіації між потерпілими та правопорушниками.

Однак на таких конференціях передбачається присутність більшої кількості осіб: запрошуються члени сім’ї та родичі неповнолітнього, а також інші особи, що перебувають у хороших стосунках з правопорушником, якими можуть бути вчитель чи керівник спортклубу, друг сім’ї, сусід тощо. На конференцію також запрошують потерпілого та особу, яка може його підтримати, чи інших осіб, яких торкнувся злочин.

Усі учасники конференції за допомогою медіатора (або фасилітатора) можуть особисто висловити свої почуття щодо заподіяної їм шкоди та наслідків такої неналежної поведінки.

Сімейні конференції / сімейні наради -це особливий вид конференцій, започаткований у Новій Зеландії під впливом філософії Маорі. Він передбачає зустрічі сімей правопорушника та потерпілого, втім до зустрічей також долучаються професіонали служб, що працюють з правопорушником. Згідно з філософією Маорі, прийнята на Заході практика, коли обвинувачуваний змушений один предстати перед судом без родинної підтримки, є варварством. Філософія Маорі відхиляє західні поняття особистої провини на користь колективного відчуття «сорому» та «відновлення рівноваги» або «зцілення». За цією філософією сором полягає у тому, що людина може підвести, знеславити свою громаду; адже сором падає на всю громаду, а не на окрему особу. Для Маорі є зрозумілим, що сором веде до реінтеграціїї, в той час як західна вина сприяє само руйнації. Основна відмінність між сімейними конференціями та медіацією між потерпілими і правопорушниками полягає у тому, що в першому випадку планується виділення приватного часу, тобто, коли правопорушник разом зі своєю сім’єю повинен спланувати та розробити стратегію щодо його дій та спосіб залагодження заподіяної потерпілому шкоди.

Одним з різновидів сімейних конференцій є метод Вагга Вагга, започаткований в Південній Австралії і потім адаптований в Англії. Відмінна ознака цієї конференції полягає у тому, що її процес координує спеціально підготовлений і одягнений у форму офіцер поліції, і основну увагу зосереджено на відшкодуванні збитків (шкоди), що стали результатом скоєного злочину. Втім, по суті це є медіація між потерпілими і правопорушниками за участі більшої кількості осіб ніж під час звичайної медіації.