Леонардо Бруні: біографія

італійський гуманіст, письменник та історик, один з найвідоміших учених, Вивчав у Флоренції і Равенні спочатку юриспруденцію, а потім, за порадою грека Емануїла Хрізолораса, зайнявся у Флоренції вивченням класичної давнини. Займаючи з 1405 р. посаду папського секретаря, він супроводжував у 1415 р. Папу Іоанна XXIII на Констанцький собор. Після скинення цього тата (антипапи), Бруні повернувся до Флоренції, де взяв участь у справах республіки. Своїм твором «Historiarum Florentinarum libri XII» Головні його праці “Коментар до подіймого часу” та “Історія флорентійського народу у 12-ти книгах”. Над останньоюпрацею вчений працював близько тридцяти останніх років життя, так і не завершивши. Праця стала “програмною” для розвитку гуманістичної історіографії. На відміну від теологічної історіографії Бруні описав діяння людей у рамках державних утворень, а їх наслідки пояснив моральними якостями видатних осіб.Автор високо оцінив давній Рим і його республіканський устрій. Причину падінняРиму він побачив у деспотичних зазіханнях імператорів, які знищили свободу івисокі моральні цінності, котрі у свою чергу спричинили занепад культури й освіти.Наслідком цього було настання “віку варварства”він заслужив право громадянства у Флоренції і згодом був державним секретарем республіки. Після його смерті Флоренція та Ареццо змагалися за право вшанувати свого гідного громадянина пристроєм йому чудових похорону і спорудженням пам'ятника. Заслуги Бруні з розповсюдження та заохочення вивчення грецької літератури складаються, головним чином, у його перекладах Аристотеля, Демосфена, Плутарха та ін. Його твір «Про правильне перекладі» - одна з перших спроб створити теорію перекладу.Основа світогляду вченого - віра в безмежні творчі можливості людини і його одвічне прагнення до добра.

Не менший вплив на становлення гуманізму мав учень Салютаті —Леонардо Бруні Аретіно (1374-1444), який теж очолював уряд Флоренції, написав численні твори. Його праці зміцнили позиції гуманізму, внесли нові важливі ідеї. Бруні обґрунтував нову концепцію людини та її роль у суспільстві, яка полягала у діяльності на благо держави. Він розробив основи науки “моральної філософії”, котра повинна була

стати підставою виховання нових поколінь громадян — патріотів і гуманістів.

23) Серед багатьох італійських гуманіст ів, що розвинули світоглядні ідеї Відродження – Лоренцо Валла (1407-1457) здобув славу ще за молодих років, ставши у 23-річномувіці професором Павійського університету й надалі займав високі посади при королівських дворах і папській курії. У широко знаній праці “Про істине й хибне благо” вчений виступив гострим критиком аскетичної моралі, прихильником епікурейської етики. Визнаючи дуалізм людської природи (“тіло” й “душа”), Валла на відміну від християнської догматики пропагував їхню гармонію, яка знаходить найвищий вираз у насолодженні. У численних працях вчений полемізував з церковними теологами, формував свою філософську систему, котра синтезувала християнство з видозміненою філософією Епікура. Вищим благом і метою людського життя проголошувалося досягнення земного щастя, яке полягає у насолодженні тіла й душі, у досягненні радості буття для себе й оточуючих. Одним з перших Валла звернув увагу на історичний характер усіх знань, трактуючи її у неоплатонівському дусі. У 1440 р. Валла написав трактат “Роздуми про підложність так званої Дарчої грамоти Константина”. З допомогою переконливих суджень і філологічної критики вчений зумів довести фальсифікат. За свої твори був засуджений інквізицією до спалення на вогнищі, але пізніше, щоб не надавати розголосу справі, її було припинено, а автора — призначеноапостольським секретарем, аби тримати під постійним контролем.