Теоретична частина. У загальному мова програмування базується на двох основних поняттях - дані і алгоритми

У загальному мова програмування базується на двох основних поняттях - дані і алгоритми. Дані-це інформація, яку обробляє програма. Алгоритми - методи, які використовує програма. Мова С++ є процедурною, тобто основний акцент в ній робиться на алгоритмах. Це означає, що спочатку визначається послідовність дій, а потім ці дії реалізуються з допомогою мови програмування. Програма містить набір процедур, які комп’ютер повинен виконати для досягнення необхідного результату. Програмування на С++ є структурним. Програми проектуються за принципом " зверху вниз", ідея якого полягає у розбитті великої задачі на менші і такі, що легко розв’язуються.

Дані в С++ бувають прості і складені. Прості типи наведено в таблиці.

Типи даних:

До складених типів належать покажчики, масиви, перерахування, об’єднання, структури, класи. Більш детально вони будуть розглянуті в наступних лабораторних роботах.

Основними поняттями у програмуванні є

Імена (ідентифікатори) - послідовність символів для позначення об'єктів програми (змінних, масивів, функцій і інших.).

Операції. Існують такі типи операцій:

- Арифметичні операції:

- Логічні операції:

- Операції порівняння:

- Порозрядні операції:

Ключові слова - це слова мови, що мають певне призначення і не можуть використовуватися в якості ідентифікаторів.

Дані - величини, оброблювані програмою.

Константи - це дані, які зафіксовані в тексті програми і не змінюються в процесі її виконання.

Змінні - це дані, які можуть змінювати свої значення в ході виконання програми.

Вирази - елементи мови, призначені для виконання необхідних обчислень, складаються з констант, змінних, покажчиків функцій, об'єднаних знаками операцій. Вирази записуються у вигляді лінійних послідовностей символів.

Програмування включає в себе наступні етапи

1. Скориставшись текстовим редактором, написати текст програми і зберегти її в файлі. Цей файл буде вихідним кодом програми.

Допустимі розширення імен вихідного коду

2. Скомпілювати вихідний код. Це означає виконання програми, яка транслює вихідний файл у машинний код. Файл, що містить трансльований код, називається об’єктним кодом.

3. Зв’язати об’єктний код програми з об’єктними кодами функцій, використаних в програмі (додатковим кодом) і скомпонувати їх у єдину програму. Файл, який містить цю програму, називається виконуваним кодом.

Програми на С++ мають наступну структуру

1. Директиви препроцесора

#include

Змушує препроцесор включити у файл програми файли стандартних бібліотек або будь-який інший файл.

2. Блок опису вхідних змінних

3. Заголовок функції main() і її тіло у фігурних дужках{}. Тіло функції містить інструкції для комп’ютера. Кожна завершена функція називається оператором і завершується крапкою з комою. Слово, що стоїть перед назвою функції, називається типом функції (фактично, це тип результату, одержаного при виконанні функції). У круглих дужках після назви функції мітиться список аргументів (параметрів) функції.

4. Оператор return, що завершує виконання функції main()

Нижче наведено приклад програми, що здійснює перемноження двох чисел

#include < stdio.h> //підключення стандартної бібліотеки вводу/виводу

#include < math.h> //підключення стандартної бібліотеки математичних функцій

float x, y, z; //змінні типу „з плаваючою крапкою”

float main()

{

printf(" Enter the number x: "); //вивід на екран тексту вимоги введення 1-го множника

scanf(" %f", & x); //зчитування введеного числа у форматі„з плаваючою крапкою”

printf(" Enter the number y: "); //вивід на екран тексту вимоги введення 2-го множника

scanf(" %f", & y); //зчитування введеного числа у форматі„з плаваючою крапкою”

z=x*y;

printf(" result\n%f\n", z); //виведення результату множення у форматі„з плаваючою крапкою”, \n-перехід на новий рядок

return (0);

}

Стандартні бібліотеки

Специфікація ANSI мов С и C++ визначає набір функцій стандартної бібліотеки. Незважаючи на те що стандартна бібліотека дуже велика, у ній можна виділити кілька великих функціональних груп.

Стандартні функції вводу/виводу. Їхні описи включені у файл заголовків stdio.h і віртуальний заголовок cstdio. У цю групу включають функції консольного вводу/виводу, такі як printf, scanf, gets, puts, getchar і putchar. Сюди також входять функції файлового вводу/виводу fopen (для відкриття файлів), fprintf, fscanf, fputs, fgets і ряд інших (для читання/ запису текстових файлів), fread і fwrite (для читання/ запису двійкових файлів). Також до цієї групи відносяться функції одержання поточної позиції у файлі й установки нової позиції у файлі (fseek, ftell, rewind), що дозволяють організувати довільний доступ до даних у файлі

Нижче приведені основні функції консольного вводу/виводу

· getchar() повертає черговий символ із клавіатури
як ціле;

· gets(s) читає символи з клавіатури до появи символу нового рядка і поміщає їх у рядок s (сам символ нового рядка в рядок не включається);

· printf (fmt, par1, par2,...) виводить рядок параметрів par1, раг2 і т.д. у форматі, визначеному рядком fmt на стандартний пристрій виводу (звичайно монітор). Повертає число виведених символів (див. опис функції printf);

· putchar(ch) виводить символ ch на стандартний пристрій виводу. Якщо вивід успішний, повертається значення ch,;

· puts(s) виводить рядок s на стандартний пристрій виводу, додаючи наприкінці символ нового рядка. Повертає ненегативне значення при успіху або EOF -при помилці;

· scanf (fmt, par2, раг2,...) уводить рядок параметрів раr1, раг2 і т.д. у форматі, обумовленому рядком fmt зі стандартного пристрою вводу (із клавіатури), повертає число змінних, котрим привласнене значення

Для реалізації потокового вводу/виводу використовується функції. Описані в iostream.h

При підключенні цього файлу за допомогою директиви # include < iostream.h> в програмі автоматично створюються віртуальні канали зв'язку cin для введення з клавіатури і cout для виведення на екран, а також операції приміщення в потік < < і читання з потоку > >.

За допомогою об'єкта cin та операції > > можна присвоїти значення будь-якої змінної. Наприклад, якщо змінна x описана як целочисленная, то команда cin > > x;

означає, що в змінну x буде записано якесь ціле число, введене з клавіатури. Якщо необхідно ввести декілька змінних, то слід написати

cin > > x > > y > > i;.

Об'єкт cout і операція < < дозволяє вивести на екран значення будь-якої змінної або текст. Текст необхідно укладати в подвійні лапки. Запис

cout < < x;

означає виведення на екран значення змінної x.

Функції роботи з рядками. Їхні описи включені у файл заголовків string.h і віртуальний заголовок cstring. У цю групу входять функції роботи з простими рядками типу char*: strlen повертає довжину рядка, strcpy копіює рядок в іншу і strcat додає рядок у кінець рядка. Функція stremp використовується для порівняння двох рядків на співпадіння. Інші важливі функції: strncat, strnemp, strncat і strstr. Є також ряд функцій типу strchr для пошуку необхідного символу. Функція strtok корисна для розбивки рядка на окремі елементи.

· strcat(s1_fs2) додає s2 до s1;

· strcmp(s1, s2) порівнює рядки і повертає негативне (якщо s1 менше s2), нульове (якщо s1 дорівнює s2) або позитивне (якщо s1 більше s2) значення;

· strcpy(s1, s2) копіює s2 у s1;

· strlen(s) повертає довжину рядка (без врахування символу завершення рядка);

· strncat(s1, s2, n) додає s2 до s1, але не більш n символів;

· strncmp(s1, s2, n) аналогічна strcmp, але порівнює не більше n символів;

· strncpy(s1, s2, п) копіює s2 у s1, але не більш n символів;

· strstr(s1, s2) пошук першого входження підрядка s2у рядок s1.

· strchr(s, ch) повертає покажчик на перше входження символу ch у рядок s, якщо його немає, то повертається null;

· strcoll(s1, s2) аналог strcmp, але враховує установки локалізації

· strcspn(s1, s2) повертає значення індексу будь-якого з символів з s2 у рядку s1;

· strerror(n) повертає покажчик на рядок з описом помилки номер n;

· strpbrk(s1, s2) аналогічна strcspn, але повертає покажчик, а не індекс;

· strrchr(s, ch) аналогічна strchr, але пошук ведеться з кінця рядка;

strspn(s1, s2) повертає індекс першого символу в s1, відсутнього в s2;

Функції визначення типу символу. Їхні описи включені у файл заголовків ctype.h і віртуальний заголовок її type. Ці функції дозволяють визначити приналежність символу до визначеної категорії.

Математичні функції. Їхні описи включені у файл заголовків math.h і у віртуальний заголовок cmath. До цієї групи відносяться такі стандартні тригонометричні і гіперболічні функції, sin, cos, tan, asin, acos, atan, sinh, cosh і tanh. Також включаються функції pow для обчисленні ступеня числа, ехр для обчислення експонентної функції і логарифмічні функції log і log 10, а також функція для обчислення найближчого більшого цілого ceil, функції для обчислення найближчого меншого цілого floor, fabs, fmod, frexp, ldexp, modf і функції обчислення квадратного кореня sqrt. Необхідно відзначити, що такі математичні по своїй природі функції, як abs і rand, описані у файлі stdlib.h, а не в math.h.

Функції роботи з пам'яттю. Їхні описи включені у файл заголовків stdlib.h і у віртуальний заголовок cstdlib. В основному ці функції використовуються в бібліотеці для сумісності з мовою С.До них відносяться функції malloc, free, calloc і realloc. У мові С++ для тих же цілей переважно використовуються оператори new і delete.

Робота з програмою Microsoft Visual C++

Головне вікно програми має вигляд, зображений на рис.1

Щоб почати роботу, необхідно обрати File®New®Files®C++ Source File (рис.2).

Після завершення набору тексту програми натиснути кнопку (Build). Після виправлення помилок в разі їх виникнення, запустити програму на виконання, натиснувши кнопку Run

Рис.1. Загальний вигляд головного вікна програми Microsoft Visual C++

Рис.2. Вибір типу створюваного файлу.