Російська школа

Головною течією російської геополітики можна вважати неоєвразійство, що розвилося з євразійства, яке відображало ідеї, започатковані слов'янофілами.

Важливим етапом становлення російської геополітики вважається праця В.П. Семенова-Тян-Шанського (1870—1942) «Про могутнє територіальне володіння стосовно до Росії. Нарис із політичної географії» (1915), методологічна роль якої полягає у відході від дихотомічної парадигми. Історичний розвиток ішов шляхом синтезу морських і континен­тальних частин Землі, яскравим прикладом чого є історія Росії. Серед оригінальних ідей: виокремлення трьох форм «тери­торіальних систем політичної могутності» (кільцеподібна, клапти­кова та «від моря до моря»); з метою збереження цілісності Росії необхідно посунути її культурно-економічний центр до геогра­фічного центру, у виділену автором Російську Євразію.

Біля джерел суто євразійства, яке ввібрало в себе головні ідеї слов'янофілів, стояли П. Савицький, М. Трубецькой, Г. Флоровський. Суть праць євразійців, і зокрема Петра Савицького (1895— 1968) — «Степ та осілість» (1922), «Географічний огляд Росії-Євразії» (1926), «Географічні та геополітичні основи євразійства» (1933) та ін., полягала в тому, що Росія є особливим цивілізаційним утворенням; синтезом європейського та азійського на­чал; осередком проживання особливої євразійської нації; «Євразією» не у фізико-географічному, а в ідейному розумінні. Прагнучи відокремити Росію від Європи, ав­тор наголошував, що неправильно вести відлік розвитку Росії від Київської Русі (провінції), і вітав монголо-татарське ярмо, завдя­ки якому Росія досягла своєї геополітичної самостійності і збе­регла духовну незалежність від агресивного романо-германського світу. Важливу роль при цьому відіграло православ'я, яке трансформувало улус Батия в Мос­ковську державу. Загалом євразійці головним ворогом російської самобутності та джерелом криз вважали Європу. Майбутнє Росії вони бачили у створенні всесвітнього антиєвропейського руху.

За доктриною П. Савицького, окрім «монгольського духу», першопричина самодостатності Росії — Євразії полягає в її гео­графічному положенні та особливостях «місцерозвитку». Теорія «місцерозвитку» є аналогом німецького Raum і свідчить про «органіцизм» євразійців. Розбудова Росії на євразійський кшталт мала спиратися на соборність і братську любов, державну власність, первісний духовний імпульс зверху донизу. В рамках євразійства розроблено центро-периферійну модель, де континент Євразія поділяється на серединний континент, тобто власне Євразію (разом з українськими землями), та два периферійні світи (азійський і європейський).

Новітній етап розвитку російської геополітики розпочався з кінця 80-х років XX ст. і представлений в основному геополітикою неоєвразійців та близьких до них націонал-більшовиків. Завданням неоєвразійців є обґрунтування месіанської ролі Росії як самобутньої євразійської цивілізації на даному етапі. Хо­ча Лев Ґумільов безпосередньо не зачіпав геополітичні теми у своїх працях, його теорія етногенезу та етнічних циклів має геополітичний зміст. Молодим і перспективним етносом вважаються росіяни як етнос, що сформувався на основі тюрко-слов'янського злиття, в той час як західна цивілізація перебуває на стадії «пасіонарного згасан­ня».

Творцем ідеології російських крайніх правих вважається О. Дуґін («Консервативна революція», 1994, «Основи геополіти­ки», 1997), для якого геополітика — це передусім метод обґрунтування крайньої правої політичної свідомості та пошуку «третьо­го шляху» для Росії.

Загалом праці націонал-більшовиків є певним сплавом ідеї «консервативної революції» про «третій шлях», теорії континен­тального блоку та неоєвразійства. Всі їхні роботи мають виразний антизахідний (і антиукраїнський) конфліктологічний характер. Проте неоєвразійці визнають можливість компромісу із Західною Європою за умови відмови останньої від проамериканської політики.

Позаєвразійські антизахідники — І. Кузьменко, А. Бедрицький та ін. — обстоюють ідею державника М. Данилевського про створення православно-слов'янського союзу як противаги і Заходові, і Сходові, оскільки азійські народи несуть у собі небезпеку для існування Росії.

Неозахідна російська школа геополітики поки відсутня і представлена лише публіцистикою. Серед авторів, праці яких спрямовані не на ідеологічне протистояння, а на наукове пояснення геополітичного становища Росії в сучасному світі та розвиток геополітики взаємодії, варто відзначити В. Цимбурськоґо (концепція «острів Росія»), В. Колосова та деяких інших.