Народна характеристика дітей та вікова періодизація

Українське дитинознавство дає вичерпну психолого-педагогічну характеристику дітям кожного віку.

Новонароджена дитина - пискля, муляточко, пискляточко. Дитині шість тижнів - характеризуються дії дитини: «їсть першу кашу», «плакса», «гуляка», «сміюн», «плазунчик», «дибу-нець», «сокотун», «белькотун», «мовчун» таін.

Дворічна дитина — «стригунець», «друга каша», «друге літо». Дитина повинна як слід ходити і говорити. Розпочинається спра­вжній розумовий розвиток засобами казок, загадок, дражнилок. Дволітки швидко схоплюють усе почуте і побачене.

Трирічна дитина - повністю віддається іграм, розвагам, «піч­кур», «третяк», «гулячок», «третє літо», «третя каша». Дуже лю­бить гостинці, охоче купається. Діти схильні до пустотливих насмішок і жартів, ретельно копіюють старших.

Дівчатка у своєму розвитку випереджають хлопчиків. Чотирирічна дитина - «четвертак», «четвертачок», «четверта каша», «гульвіса», «метунець», «жевжик», «жирун» (пустун). Діти цього віку дуже рухливі, сміливі, прудкі. Вони розумніші й са­мостійніші. Не беруть якого-небудь гостинця, а замовляють на-переД те, що вони хочуть. З інтересом чотирирічні сприймають фольклор, захоплюються дражнилками, дуже довірливі, водночас категоричні, знають домашні звичаї, активно підключаються до сімейних турбот, але ненадовго.

Потяг до вуличних ігор та розваг дуже великий. Вміють про­являти свій характер. Спостерігається прояв критичності.

П'ятирічна дитина - «п'ятиліток», «п'ятак», «підпасочок»,

«беззубко».

Коли дитині виповнювалося шість років, у день її народжен­ня здійснювали обряд «постригу»: хлопчиків під чоловічу стать,

а дівчаток - під жіночу.

Перехід у підлітки супроводжується проявом інтересу до протилежної статі. Підліток - не дитина, але ще й не дорослий.

Широковідомим є вислів про те, що «в підлітка розум і сер­це часто не в ладу». Він свідчить, що народ, батьки тонко розумі­ли складнощі й суперечливості підліткового віку. Народ посту­пово виробляв у підлітків готовність виконувати вимоги, які

висуваються до дорослих. Це відбувалося шляхом участі підліт­ка в різних видах трудової діяльності членів сім'ї, коли він оріє­нтується на дорослих - батьків, старших братів і сестер - як на взірець для наслідування. На плечі підлітка покладалась значна частина домашніх справ. Він починав замислюватись над питан­нями, пов'язаними з вибором свого місця в житті, майбутньої професії. На процес формування особистості підлітка значною мірою впливає його контакт з ровесниками, а також самовихо­вання, яке стає в цьому віці досить активним.

В українському народному дитинознавстві найбільше уваги приділено психолого-педагогічній характеристиці дітей від на­родження до п'яти років. Такий підхід має свою об'єктивну ос­нову. Народ емпіричним шляхом, завдяки багатовіковій вихов­ній практиці дійшов висновку, що дитина найінтенсивніше рос­те і розвивається від народження до п'яти років. Цей віковий етап зумовлює хід подальшого виховання й поведінки дитини. Недаремно кажуть: «Від п'ятирічної дитини до дорослої люди­ни тільки один крок. А від новонародженого до п'ятирічного -величезна відстань!». Батьки, матері, дідусі і бабусі шляхом щоденних спостережень інтуїтивно звертали увагу на вихован­ня своїх дітей і онуків у ранньому віці, на виявлення їхніх нахи­лів і задатків. За народним переконанням, малу дитину карати не можна. Серед народу (гуцули) живе звичай визначати мо­мент появи свідомості в дитини, кладучи перед нею одночасно монетку і ставлячи вогонь. Що візьме в першу чергу дитина?

Цей своєрідний спосіб випробовування на зрілість дає змогу визначити той момент у житті дитини, який можна й треба ви­користати для виховання усвідомленого ставлення до етичних норм, формування вміння зіставляти предмети і явища, відрізня­ти добре від поганого.

В українців прийнято з ранніх років привчати дітей вітати­ся з людьми. Це розпочиналось і закріплювалось казками. Спіль­ною характерною рисою всіх дітей є їхній природжений потяг до гри. Українська етнопедагогіка розглядає дитячу гру і народну іграшку як універсальні засоби формування особистості дитини в ранньому віці.

У наш час окреслилась тенденція до зниження дітності. Укра­їнська родина сьогодні має найнижчу народжуваність за всі часи її існування. Сьогодні на порядку денному - повернення дітності

сім'ї, відтворення українського народу, нації, повернення батьків­ської педагогіки, повернення українського дитинознавства.

Народне дитинознавство не релікт і не якийсь екзотичний музейний експонат для замилування, а могутній виховний засіб, який треба активно і постійно використовувати, бо в ньому сфо­кусований згусток колективного розуму народу.

Добра обізнаність з дитинознавством свого народу ставить нас на рівень цивілізованих народів світу.

Народ каже: «Три нещастя є в людини: старість, смерть і погані діти. Старість неминуча, смерть невблаганна, а від пога­них дітей, як і від пожежі в будинку, можна вберегтися, не допу­стивши помилок у їхньому вихованні». У цьому велика роль дитинознавства - скарбниці психолого-педагогічних знань на­роду про дітей. Поєднання здобутків народного дитинознавства з досягненнями сучасної науки в галузі вікової та педагогічної психології становить той ідеальний варіант сплаву відомостей і засобів, який у разі його належного осмислення та широкого застосування на практиці батьками, вихователями, вчителями забезпечить реальні можливості для докорінної перебудови ро­динно-громадського виховання, допоможе націлити його в народне національне русло, на етнізацію дитини, формування гро­мадянина з власним національним обличчям, характером і пси­хологією, історичною пам'яттю, патріотичними почуттями, люд­ською гідністю, національною свідомістю та самосвідомістю.