Діти з порушеннями опорно-рухового апарату

Порушення опорно-рухового апарату виникають унаслідок певного захворювання, що призводить до розладу рухових функцій (наприклад, дитячий церебральний параліч у важкій формі, розсіяний склероз, захворювання кісток), унаслідок травми хребта або ампутації. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату відчувають труднощі під час пересування, користуються різноманітними допоміжними засобами: інвалідними візками, ми­лицями, тростинками чи «ходунками». При деяких важких травмах хребта відбувається ушкодження спинного мозку, який відповідає за рухову актив­ність кінцівок, унаслідок чого відбувається їх па­раліч. Хребет може бути зламаний у різних місцях, тож наслідки травми, залежно від того, яка час­тина спинного мозку ушкоджена та якою мірою, можуть бути різними, Параплегія: спинний мозок травмовано нижче шийного відділу, відтак, у лю­дини уражена нижня частина тіла і ноги, а також частина внутрішніх, тазових органів. Тетраплегія: спинний мозок пошкоджений на рівні шийного відділу, унаслідок цього руки й ноги в людини повністю або частково позбавлені чутливості та рухливості.

ДЦП характеризується неспроможністю пов­ного мірою контролювати координацію рухів і м’я­зову силу. Залежно від того, який відділ мозку ура­жено, можуть виникати різкі м’язові напруження (спазми), мимовільні рухи, характерна «танцююча» хода. Крім того, можуть виникати аномальні від­чуття та сприйняття, порушення зору, слуху та мовлення, напади, затримка в розумовому розви­тку Діти з ДЦП можуть відвідувати звичайну шко­лу та вчитися разом з усіма. Залежно від ступеня та характеру порушення дітям із ДЦП потрібно створювати для навчання спеціальні умови: без бар’єрне середовище для тих, хто пересувається на візку; пристосування для письма або малювання, який в дитини спостерігають розлади моторики тощо.

У вітчизняній клінічній практиці виділяють такі форми ДЦП (за К. А. Семеновою):

Спастична диплегія — трапляється найчастіше. У цьому випадку дуже вражаються ноги, часто спостерігається за­тримка психічного розвитку, але дитина може частково навчитися самообслуговуванню. За статистикою, у близько 30—35 % дітей із цією формою ДЦП розумова відсталість у ступені слабко вираженої дебільності. У 70 % простежу­ються мовленнєві розлади. Інтелект у більшості хворих цієї групи збережений, вони можуть навчатися за загальноосвіт­ньою програмою.

Геміпаретична форма ДЦП. У більшості випадків уражається одна сторона тіла.

Гіперкінетична форма ДЦП. У неврологічному статусі у цих дітей спостерігаються гіперкінези, м’язова ригідність шиї, ту­луба, ніг. Незважаючи на тяжкий дефект, обмежену можливість самообслуговування, рівень інтелектуального розвитку при цій формі вищий, ніж у попередніх. У незначної кількості дітей спостерігається порушення слуху.

Подвійна геміплегія — найважча форма ДЦП. Крім тяжких рухових уражень, при цій формі ДЦП, як правило, спосте­рігаються тяжкі мовленнєві порушення, виражене зниження інтелекту.

Атонічно-астенічна форма трапляється порівняно рідко, характеризується зниженням м’язового тонусу, порушенням ко­ординації рухів, рівноваги. Спостерігається зниження інтелекту і недорозвиток мовлення.

За останнє десятиріччя в медичній та психолого-педагогічній науці розроблено різні методи й системи лікування та психолого-педагогічної допо­моги дитині з церебральним паралічем, які дають позитивні результати в подоланні цієї важкої недуги, реабілітації хворих.

Для цього необхідно якомога раніше почати не тільки ліку­вання, а й корекційну допомогу, об’єднавши зусилля батьків та команди фахівців. Від того, наскільки вчасною буде надана корекційна допомога, залежить подальша доля дитини.