Діагностика

Розібратися в характері і глибині того чи іншого порушення можна тільки при комплексному обстеженні дитини лікарем-психотерапевтом, Дефектологом, психологом, логопедом. При цьому необхідно враховувати характер помилок з математики, письма, дослідити стан окремих функцій моторики, темпу діяльності.

Олігофре́ нія (дав.-гр. ὀ λ ί γ ο ς — малий + φ ρ ή ν — розум. Синоніми: аменція, слабоумство, деменція ^[1]) — розумова відсталість, стан значно нижче середнього рівня когнітивних здібностей людини; вроджене або набуте у ранньому віці слабоумство, що виражається в недорозвиненні інтелекту і психіки людини в цілому^[2].

В медичних колах цей феномен також часто зветься «ментальна ретардація».

Залежно від ступеня порушення виділяються:

· дебільність;

· імбецильність;

· важка розумова субнормальність;

· ідіотія.

Олігофренія (недоумкуватість) — уроджене або виражене в ранньому віці (у перші 3 роки життя) слабоумство, виражається в недорозвиненні всієї психіки, але переважно інтелекту. Уроджене слабоумство з ознаками недорозвинення (олігофренію) прийнято відрізняти від деменції — набутого слабоумства з розладом психічної діяльності.

Загальна характеристика[ред. • ред. код]

Олігофренія належить до великої групи захворювань, пов'язаних з порушенням онтогенезу (дизонтогенії). Її розглядають як аномалію з недорозвиненням психіки, особистості і всього організму хворого.

Клінічно однорідна група захворювань різної етіології, поєднаних двома обов'язковими ознаками:

· психічним недорозвиненням з перевагою інтелектуальної недостатності;

· відсутністю прогредієнтності.

Динаміка олігофренії пов'язана з віковим розвитком (еволютивна динаміка) з декомпенсацією або компенсацією стану, патологічними реакціями під впливом вікових кризів і різних екзогенних, у тому числі психогенних, факторів.

До олігофреній не слід відносити уроджені або дитячі прогредієнтні захворювання, що супроводжуються слабоумством, залишкові явища раннього органічного ураження головного мозку з деменцією, а також вторинні затримки розвитку, обумовлені різними фізичними дефектами, ураженням мови, слуху і т. д.

Олігофренами не є малообдаровані діти і діти з тимчасовою затримкою розвитку у зв'язку з захворюваннями, що виснажують, або внаслідок несприятливих умов середовища і виховання (соціальна й педагогічна занедбаність, емоційна депривація).

У багатьох країнах олігофренія поєднується з різними формами ранньо виниклої деменції й затримками психічного розвитку під узагальнюючою назвою «розумова відсталість». Основним діагностичним критерієм розумової відсталості вважається кількісна оцінка інтелекту за стандартними психологічними тестами (коефіцієнт інтелекту). У 15-ій доповіді Комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я з психогігієни (1967) зазначені такі критерії: легка розумова відсталість — IQ = 50-70; середньої тяжкості — IQ = 35-50; значна — IQ = 20-35; глибока — IQ менше 20.

Клінічна картина[ред. • ред. код]

Незважаючи на велику розмаїтність клінічних форм, олігофренії властиві загальні ознаки психічного недорозвинення. По-перше, слабоумство є дифузним, «тотальним»: страждає не тільки пізнавальна діяльність, але й особистість у цілому. Виявляються ознаки недорозвитку не тільки інтелекту і мислення, але й інших психічних функцій (сприйняття, пам'ять, увага, мова, моторика, емоції, воля і т. д.).

По-друге, спостерігається переважне недорозвинення найбільш диференційованих, онтогенетично молодих функцій — мислення і мови при відносному збереженні еволюційно древніших елементарних функцій і інстинктів.

Більш за все ця особливість виявляється в олігофренів у слабкості абстрактного мислення, нездатності до узагальнення, до відвернених асоціацій, у перевазі тільки конкретних зв'язків, що не виходять за межі звичних уявлень. Слабкість абстрактного мислення відбивають і особливості сприйняття, уваги, пам'яті. Критика знижена, пам'ять недорозвинена. Виразність різних психопатологічних проявів при олігофренії прямо залежить від глибини дефекту.

В анамнезі хворих на олігофренію звичайно є затримка фізичного і психічного розвитку (статичних і локомоторних функцій, розуміння і відтворення мови, інтелекту й особистості дитини). Ступінь затримки розвитку також корелює з глибиною слабоумства.

Олігофренія нерідко супроводжується пороками розвитку окремих органів і систем. Ці пороки іноді настільки типові, що дозволяють поставити діагноз ще до проявів психічного недорозвинення (наприклад, мікроцефалія, хвороба Дауна). Пороки фізичного розвитку — різні дисгенезії і дисплазії — частіше спостерігаються при внутрішньоутробному ураження, причому найгрубіші системні аномалії пов'язані з більш ранніми термінами поразки або патологією хромосомного апарата.

Типовій, «справжній», олігофренії не властива яка-небудь характерна неврологічна картина, можна відзначити лише розлиту невиразну симптоматику. Осередкова резідуальна неврологічна симптоматика спостерігається у випадках ускладненої олігофренії.

Класифікація олігофренії[ред. • ред. код]

Існують різні класифікації олігофренії. Найуживаніша — за виразністю слабоумства.

Існує й етіологічна класифікація. У залежності від темпераменту олігофренів підрозділяють на торпідних (загальмованих) і еретичних (збудливих).

Олігофренії розділяються також на прості, при яких клінічна картина вичерпується явищами недорозвинення, і ускладнені, що включають, крім ознак недорозвинення, резідуальні симптоми органічного ураження головного мозку й ознаки органічного психосиндрому.

Клінічні форми олігофренії по виразності слабоумства: ідіотія, імбецильність і дебільність. Однак, між ними немає чітких меж, і існують проміжні стани.

Ідіотія — найважче слабоумство (глибока розумова відсталість) з майже повною відсутністю мови і мислення, потребою в постійному догляді; IQ< 20.

У хворих або немає реакції на звичайні подразники, або вона неадекватна. Сприйняття осіб з ідіотією, очевидно, неповноцінні, увага відсутня або вкрай хитка. Мова нерозвинута, обмежується звуками, окремими словами, немає розуміння зверненої до них мови. Діти, що страждають ідіотією, або зовсім не опановують статичні і локомоторні навички, або здобувають їх дуже пізно. Нерідко вони не можуть жувати і проковтують їжу непрожованою, можуть харчуватися тільки рідкою їжею. Будь-яка осмислена діяльність при ідіотії недоступна. Хворі не володіють навіть простими навичками самообслуговування, неохайні. Залишені без догляду, залишаються нерухомими або впадають у безперервне неусвідомлене збудження з одноманітними рухами, автоматичним розгойдуванням, стереотипним розмахуванням руками, ляскотом у долоні тощо Особи з ідіотією нерідко не відрізняють рідних від сторонніх. Емоції елементарні і пов'язані тільки із вдоволенням або невдоволенням, що виражається найпримітивнішим способом у вигляді збудження або лементу. Дуже легко виникає афект озлоблення, що виявляється в сліпій люті й агресивних тенденціях, нерідко спрямованих на себе (кусають, дряпають себе, наносять удари). Часто хворі поїдають нечистоти, жують і сують усе, що потрапляється під руку, завзято мастурбують. Глибокому недорозвиненню психіки нерідко відповідають грубі дефекти фізичного розвитку. Зустрічаються і відносно більш легкі форми ідіотії.

Імбецильність — середній ступінь слабоумства. Мова й інші психічні функції розвиті більше, ніж при ідіотії, однак особи з імбецильністю не здатні до навчання, непрацездатні, їм доступні лише елементарні акти самообслуговування. IQ = 20-50. Імбецили виявляють досить диференційовані і різноманітні реакції на навколишнє середовище. Їхня мова недорікувата й аграматична. Вони можуть вимовляти нескладні фрази, словниковий запас досягає іноді 200–300 слів. Хоча розвиток статичних і локомоторних функцій відбувається при імбецильності з великою затримкою, хворі засвоюють навички охайності, самостійно їдять, здатні себе обслуговувати. Особам з імбецильністю доступні нескладні узагальнення, вони мають деякий запас зведень, непогано орієнтуються в звичайному життєвому оточенні. Внаслідок відносно гарної механічної пам'яті і пасивній увазі, вони можуть засвоїти елементарні знання, якими користуються, як штампами. Деякі особи з імбецильністю володіють порядковим рахунком, знають окремі букви, але засвоюють тільки прості трудові процеси (збирання, прання, миття посуду, окремі елементарні виробничі функції). При цьому відзначаються крайня несамостійність, погане перемикання на різні процеси. Емоції бідні, одноманітні, усі психічні процеси тугорухові й інертні. На зміну обставин вони дають своєрідну негативну реакцію. Їхня особистість розвиненіша, ніж при ідіотії, вони вразливі, соромляться своїх недоліків, адекватно реагують на осуд або схвалення. Не володіючи ініціативою і самостійністю, особи з імбецильністю легко губляться в незвичних умовах і мають потребу в постійному нагляді й опіці. Варто враховувати також підвищену сугестивність імбецилів і схильність до сліпого наслідування. Імбецильність розділяється на різко виражену розумову відсталість (IQ = 20 — 34) і розумову відсталість середньої тяжкості (IQ = 35 — 49).

Дебільність — легкий ступінь слабоумства. Дебіли здатні до навчання, опановують нескладні трудові процеси, можливе їхнє соціальне пристосування у відомих межах (IQ = 50 — 70). Легку дебільність важко відрізнити від психіки на нижній межі норми. На відміну від імбецилів, дебіли нерідко виявляють досить високий розвиток мови; їхнє поводження більш адекватне і самостійне, що деякою мірою маскує слабкість мислення. Цьому сприяють гарна механічна пам'ять, наслідування. Однак, спостереження і спеціальні дослідження виявляють у дебілів слабкість абстрактного мислення, перевага конкретних асоціацій. Перехід від простих до складніших відвернених узагальнень для них ускладнений. На відміну від імбецильності, при дебільності можливе навчання в школі, але при цьому виявляються відсутність ініціативи в самостійності в навчанні, повільність та інертність. Особи з дебільністю опановують переважно конкретні знання, засвоєння теорії їм не вдається. Емоції, воля і всяособистість

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) є узагальнюючим терміном для групи захворювань, які проявляються в першу чергу порушеннями рухів, рівноваги та положення тіла. Причинами виникнення церебрального паралічу є порушення розвитку мозку або пошкодженням однієї чи декількох його частин, які контролюютьм'язовий тонус

Для всіх пацієнтів з церебральними паралічами є однаково тяжкими складнощі контролю над власними рухами та координування роботи м'язів. Через це навіть простий рух є складним для виконання при ДЦП.

Прояви ДЦП[ред. • ред. код]

Церебральні паралічі можуть проявлятися через підвищення м'язового тонусу (гіпертонією або спастикою) чи його пониженням (гіпотонією м'язів), неконтрольованими мимовільними рухами (гіперкінезами), порушенням рівноваги, координації, утримання положення тіла, що часто ускладнює розмовні функції, розвиток ковтання, ходи, та багато інших функцій.

Часто моторні порушення супроводжуються затримкою розумового розвитку, судомами, порушенням дихання, порушенням травлення та контролю за сечовиділенням і випорожненням кишечника, труднощами при прийомі їжі, частим карієсом, деформаціями скелету, проблеми зі слухом та зором, які в майбутньому формують розлади поведінки та труднощі в навчанні.

Вираженість цих порушень коливається в широких межах від дуже незначних, майже непомітних проявів до чітко виражених грубих порушень моторних функцій.

Хоча прояви вищезгаданих симптомів можуть збільшуватися або зменшуватися протягом часу, але загалом вважається, що це захворювання не прогресує і стан хворих не погіршується.

Інтелектуальна спроможність при ДЦП[ред. • ред. код]

Багато осіб з церебральними паралічами мають нормальний, чи вище середнього рівень інтелекту. Але їхня здатність проявити свої інтелектуальні можливості може бути обмеженою через складності в спілкуванні. Всі діти з церебральними паралічами, незалежно від рівня інтелектуального розвитку, здатні суттєво розвивати свої можливості при відповідному лікуванні, фізичній реабілітації та логопедичній корекції.

Форми ДЦП[ред. • ред. код]

Виділяють такі типи церебральних паралічів:

Спастичні (пірамідні) форми[ред. • ред. код]

Характеризуються підвищенням м'язового тонусу, який є визначальним симптомом цього типу. М'язи є напруженими, тугими (спастичними), а рухи є незграбними чи взагалі неможливими.

В залежності від того, яка частина тіла вражається, спастичні форми ДЦП поділяються на такі:

· диплегія (обидві ноги)

· геміплегія (одна сторона тіла)

· тетраплегія (все тіло)

Спастичні форми є найпоширенішими, на них припадає біля 70-80% всіх випадків.

Дискінетична (екстрапірамідна) форма[ред. • ред. код]

Проявляється порушенням координації рухів. Виділяють два основних її підтипи:

· Атетоїдна (гіперкінетична) форма виявляється за повільними або швидкими неконтрольованими рухами, які можуть проявлятися у будь-якій частині тіла. Включаючиобличчя

· Атактична форма характеризується порушенням рівноваги та координації. Якщо такий хворий може ходити, то хода є невпевнена і хитка. Пацієнти з цією формою мають проблеми із виконанням швидких рухів та рухами, які вимагають точного контролю, як наприклад малювання олівцем. Така форма становить 5-10% випадків ДЦП.

Змішана форма[ред. • ред. код]

Є комбінацією різних форм церебральних паралічів. Поширеним є поєднання спастичних форм з атетоїдними чи атактичними.

Причини виникнення ДЦП[ред. • ред. код]

Існує безліч можливих причин появи дитячого церебрального паралічу, вони можуть з'явитись як під час вагітності, так і під час пологів.

Передчасні пологи — це серйозний фактор ризику розвитку дитячого церебрального паралічу, тому що під час таких пологів існує високий ризик крововиливу в мозок, який може призвести до розвитку церебрального паралічу. Недостатнє надходження кисню в мозок також може стати причиною розвитку церебрального паралічу.

Незважаючи на різноманітність причин ДЦП, у більшості випадків неможливо знайти точну причину його появи.

Інтелект - сума знань людини на даний момент і здатність в подальшому накопичувати їх та успішно використовувати.

Інтелект включає в себе сукупність таких пізнавальних процесів, як пам’ять, розумова працездатність, характер мислення, його адекватність ситуації, реальність, точність суджень і умовисновків.

Розрізняють три складових структури інтелекту:

· передумови інтелекту - увага, пам’ять, розумова працездатність, особливості мовного апарату.

· інтелектуальний інвентар - знання, отримані в процесі виховання, навчання, самоосвіти, а також власний досвід - ерудиція;

· власне інтелект - можливість відтворювати ту або іншу якість суджень, умовисновків.

Сам по собі запас знань не може свідчити в повній мірі про наявність або відсутність у того або іншого хворого ознак недоумства. Низький запас знань, як правило, є ознакою недоумства, високий же ще не є ознакою інтелекту. Саме в такому аспекті слід розглядати наявність однобічних здібностей (музичний талант, розвинена пам’ять) у осіб з низьким інтелектом.
Розрізняють природжене недоумство (олігофренію) та набуте (деменцію).

Природжене недоумство (олігофренія) - характеризується затримкою розвитку інтелекту внаслідок причин, які діяли внутрішньоутробно або в ранньому дитинстві (до трьох років). В залежності від ступеню порушення інтелекту поділяється на дебільність, імбецильність та ідіотію.

Набуте недоумство (деменція) - є наслідком захворювань мозку або психічних хвороб і проявляться стійким зниженням пізнавальної діяльності. Буває тотальним (дифузним, глобарним), лакунарним, концентричним і транзиторним.

Тотальне недоумство характеризуєтся суцільним зниженням всіх форм пізнавальної діяльності і проявляться слабкістю інтелекту, пам’яті, уваги, зниженням почуттів (насамперед вищих) і волі. Цей тип недоумства спостерігається при старечому недоумстві, прогресивному паралічі та інших захворюваннях. Його наслідком є зниження рівня суджень, порушення критики, поведінки та руйнування ядра особистості.

Лакунарне недоумство характеризується зниженням пізнавальної діяльності з переважанням розладів пам’яті та уваги, внаслідок чого виникає зниження суджень. Ядро особистості, критика та поведінка довго залишаються непорушними. Цей тип недоумства спостерігається найчастіше при вогнищевих захворюваннях головного мозку.

За типом перебігу недоумство розділяється на:

1. прогредієнтне;

2. стаціонарне (травматичне, енцефалітичне);

3. регредієнтне (при судинних захворюваннях).

За динамікою недоумство має три фази (Блейлер):

1. переважання функціональних розладів над органічними. Клінічно спостерігаються широкі коливання інтелектуальної діяльності.

2. кристалізація недоумства - яскраво виступає органічна симптоматика.

3. термінальна - недоумство сягає крайнього ступеню і носить характер маразму.

Сколіо́ з (грец. skoliosis — викривлення) — це захворювання опорно-рухового апарата, що характеризується викривленням хребта у фронтальній (боковій) площині з розворотом хребців (торсія) навколо своєї вертикальної осі, що веде до функціональних порушень у роботі органів грудної клітки, а також до косметичних дефектів.

Процес формування сколіотичної деформації — це результат взаємодії чинників, що порушують вертикальне положення хребта, й пристосовних реакцій, спрямованих на збереження вертикального положення.

Сколіоз починається та прогресує в юності, під час періоду посиленого зростання організму, наприклад, у пубертатний період. Приблизно у 80% усіх випадків причина виникнення викривлень невідома.

Зі збільшенням викривлення зростає тенденція до погіршення проблем загального стану здоров'я. Сильні сколіози є причиною деформації тулуба та його укорочення і призводять до зменшення об'єму грудної клітки і черевної порожнини.