В. Сосюра.

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

В. Сосюра.

- Я дуже вдячний вам за ці хвилюючі рядки. Ніби я повернувся у свою молодість.

- Доброго дня! Я кореспондент районної газети «Наше слово». Більша

частина Вашого життя пов’язана з Луганщиною. Звідки у Вашій поезії така любов до Донеччини?

- Дуже вдячний вам за це питання! Так, Луганщина – моя друга Батьківщина. Але ж народився я саме в Донецькому краї. З’явився я на світ 1898 року в місті Дебальцеве Донецької області в бідній шахтарській родині. Через деякий час батьки переїхали в селище Третя Рота (тепер м.Лисичанськ Луганської області).

Дозвольте мені розповісти вірш, мені здаеться він дуже доречний зараз!

Звичайно! Ви мене дивуете с кожним разом все більше! Неввже всеж таки за голову взялися? Будь ласка!

- Я зворушений і сповнений гордості за наше молоде покоління, що з таким натхненням читає мої вірші.

- Володимире Миколайовичу, Ось мене цікавить таке питаннячко.а як ви навчались у школі і чи допомагали батькам?

- Навчався, як і більшість із вас, у місцевій школі. Вчитись мені подобалось, одержував п’ятірки. Отримував Похвальні листи. Іноді батько аж плакав.

Друге питання мене зворушило до сліз. Я з малих літ не те що допомагав, а працював. Бо жили дуже бідно, коштів не вистачало, часто переїжджали з місця на місце. То я з одинадцяти років у вільний від навчання час працював у бондарній майстерні Донецького содового заводу. А після смерті батька мені довелося залишити школу і заробляти на шматок хліба всій сім’ї: возити тачанками щебінь, працювати коногоном у шахті. Це була сувора школа життя, яка загартувала мою волю і характер.

Дійсно чіпає за душу. Але не будемо зараз ворушити минуле. Це життя. Воно має як білі полоси так і чорні.

- Володимире Миколайовичу! А хто з учителів Вам запам’ятався найбільше?

- Я в своєму житті зустрічав багато порядних і цікавих людей. Багато було в мене вчителів, але найбільше мені запам’ятався мій перший учитель Василь Мефодич із Третьої Роти. Я йому присвятив вірш, який так і назвав – «Учитель».