Виразне читання напам’ять поезії «Вода десь точить білий камінь».

Кристина

Добрий день діти. в нас сьогодня буде незвичайний урок, а пресс-конференція.Уявімо себе хоч на хвилинку такими дорослими, серйозними. І так До нас у гості прийшов сам Володимир сосюра. Привітаймо його!

- Мета сьогоднішнього нашого виступу це

- познайомити учнів із літературою рідного краю, зокрема із життям і творчістю видатного поета В.Сосюри;

- познайомити зі змістом поезії В.Сосюри «Вода десь точить білий камінь», «Як передать, Донбас, твою красу і силу»,»Учитель», і вірш «Любіть Україну»

- удосконалювати навички виразного читання поетичних творів;

- розвивати уміння перевтілюватись;

- виховувати любов до Батьківщини, рідного краю, прагнення примножувати його велич і красу.

Сьогодні наша прес-конференція присвячена поезії Володимира Сосюри про наш Донецький край. Мабуть, ніхто так, як В.Сосюра, з такою любов’ю, ніжністю не оспівав наш край у своїй поезії.

-Просимо Вас, Володимире Миколайовичу, до столу. (Входить заздалегідь підготовлений учень і виконує роль В.Сосюри).

А ви діти, уявіть но себе кореспондентами. Подивимося, що в нас вийде.Ставимо питаннячка, думаю наш гість із задоволенням на них вам відповість.

Хайдаров.

- Доброго дня! Я кореспондент шкільної газети «Все, як є». Володимире Миколайовичу, скажіть, будь ласка, коли ви вперше відчули потяг до поезії?

В.Сосюра.

- Доброго дня всім, я дуже радий з вами зустрітись, радий, що мої твори цікавлять учнів, молодь. З великим задоволення відповім на всі ваші запитання.

Я почав писати вірші десь з 14 років. Першу свою збірку я назвав «Поезії». У сім’ї часто співали. Мама дуже любила народі пісні, батько складав вірші, грав на гітарі і теж співав.

Кристина

Сашко, давай-но згадаємо щось з поезії Володимира Миколайовича.Адже я знаю-це твій улюблений поет чи не так?

Елисеев звичайно Христино Володимирівно. Мені Запав в душу такий вірш як «Вода десь точить білий камінь»

Кристина Прошу.

Виразне читання напам’ять поезії «Вода десь точить білий камінь».

Вода десь точить білий камінь,

кує зозуля у гаю.

Де б я не був, а все ж думками

лечу в Донеччину свою.

Лечу, неначе та лелека,

дивлюся радісно кругом

і шахту згадую далеку,

де працював я юнаком.

Дінця солодкі, ясні води,

посьолка рідного огні

і той садок біля заводу,

де ми гуляли в давні дні.

Де ми любили і зростали

в країні споминів моїх,

у дзвоні вічному металу,

в цехах широких заводських

Там ще густіш над гаєм дими,

і дні садами розцвіли.

Копри із зорями ясними

нові копальні підвели.

Нові гудки пісні заводять,

як знак і щастя, і надій,

де за Дінцем встають заводи

в могутній величі своїй.

Шумлять сади над берегами

В маєї юності краю.

Де б я не був, а все ж думками

лечу в Донеччину свою.