Антигіпертензивні засоби.

Антигіпертензивними називають лікарські засоби різної хімічної будови, які здатні знижувати підвищений артеріальний тиск.

Гіпертонічна хвороба - найбільш поширене захворювання серцево-судинної системи. Нею страждає 10-30% населення світу, причому частота захворювання вища в Японії та у високорозвинених країнах Європи й Америки. Близько 80% всіх випадків підвищеного артеріального тиску припадає на частку есенціальної (первинної) гіпертензії, інші 20% становлять симптоматичні гіпертензії (ниркові, ендокринні та інші).

Антигіпертензивні засоби викликають зниження системного AT. Препарати при­значають хворим на гіпертепзивну (гіпер­тонічну) хворобу, зокрема при підвищенні AT.

Установле­но зв'язок між рівнем артеріального тиску і віком, статтю, расовими та етнічними особливостями, спадковістю, генетичними аспектами, особливостями неоиатального періоду, метаболічного синдрому, алімен­тарних та психосоціальних чинників, со­ціально-економічного статусу, ожирінням, палінням, фізичною активністю.

Класифікація. Відповідно до на­ціональних програм профілактики арте­ріальної гіпертензії і лікування хворих та рекомендацій ВООЗ виділяють:

І. Антигіпертензивні засоби основної групи:

1. Сечогінні.

1) похідні тіазиду (дихлотіазид, циклотіазид та ін.);

2) тіазидоподібні (клопамід, індапамід, хлорталідон та ін.);

3) «петльові» (фуросемід, кислота етакринова та ін.);

4) калійзберігаючі (спіронолактон та ін.).

2.ß -Адреноблокатори.

1) кардіоселективні;

а) без внутрішньої симпатоміметичної активності (атенолол, метопролол, бісопролол, бетаксолол, небіволол);

б) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (ацебутолол, целіпролол, талінолол);

2) некардіоселективні;

а) без внутрішньої симпатоміметичної активності (аиаприлін — пропранолол, надолол, тимолол);

б) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (піндолол, окспренолол та ін.);

в) з a, ß -адреноблокуючою здатністю(карведілол, лабеталол).

II. Інгібітори АПФ (каптоприл, еналприл, лізиноприл, фозиноприл та ін.).

III. Антагоністи кальцію (верапаміл, ніфедипін — фенігідин, дилтіазем та ін.).

IV.a₁ a₂ - Адреноблокатори (празозин, доксазозин, теразозин).

До препаратів додаткової групи нале­жать:

1. Агоністи центральних a₂-адренорецепторів (клофелін, метилдофа).

2. Симпатолітики.

1) препарати раувольфії зміїної (резер­пін, раунатин);

2) препарати периферичної дії (октадин).

3. Судинорозширювальні (пентоксифілін — агапурин, апресин — гідралазин, діазоксид, натрію нітропрусид, магнію суль­фат, дибазол, папаверину гідрохлорид, но-
шпа та ін.).

4. Агоністи імідазолінових (І) рецепто­рів (моксонідин — фізіотенс, рилменідин).

За ефективністю та значенням у лікуванні гіпертонічної хвороби велику кількість антигіпертензивних засобів можна розділити на основні та допоміжні засоби. До групи основних антигіпертензивних засобів відносять:

1 b-Адреноблокатори.

2 Блокатори кальцієвих каналів.

3 Інгібітори ангіотензинперетворювальноого ферменту і блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

4 Сечогінні засоби.

До групи допоміжних антигіпертензивних засобів відносять:

1 a-Адреноблокатори.

2 Центральні a₂-адреноміметики.

3 Гангліоблокатори.

4 Симпатолітики.

5 Міотропні спазмолітики.

6 Агоністи імідазолінових рецепторів.