Ноосфера

Людина в біосфері Землі нині є новою силою, новим фактором. «Суспільство, —писав В. Вернадський — стає в біосфері єдиним у своєму роді агентом, могутність якого з часом збільшується із наростаючою швидкістю. Воно одне змінює по-новому й з великою швидкістю структуру са­мих основ біосфери. Воно стає все більш незалежним від інших форм життя й еволюціонує до нового життєвого про­яву».

Нині людина оволодіває найбільшими, найпотаємнішими силами природи, і це поставило її перед найболючішим питанням — про саму себе. Хто ж вона, людина, яке її місце в світі? Які її права й обов'язки щодо матері-природи й самої себе? Чи є межа цих прав? А якщо є, то де вона?

«Людина вперше реально зрозуміла, — писав Вернад­ський, — що вона — житель планети й може, повинна мис­лити й діяти в новому аспекті, не лише в аспекті окремої особи, сім'ї або роду, держав або їх союзів, але й в планет­ному аспекті».

Особливе значення в усвідомленні людиною свого місця й ролі на Землі мав її вихід у Космос, коли вона змогла подивитися на свій «дім» збоку, з висоти космічних орбіт. Космонавт В. Севастьянов пише: «На наших очах і за на­шою участю відбувається процес, який можна порівняти з революційним переворотом Коперника. Ми вдруге — й тепер уже практично — долаємо психологічний бар'єр геоцентриз­му. Перше подолання цього бар'єра — теоретичне—було здійснене Миколаєм Коперником. Він довів, що Земля— не центр Світобудови, а рядова планета, що обертається ра­зом з іншими планетами навколо Сонця. Але, теоретично змістившись з п'єдесталу «пупа Всесвіту», Земля практич­но залишалася для людства його єдиним і неосяжним Все­світом. Величезні незвідані простори (не нанесено на кар­ту цілі материки), гігантські матеріальні й енергетичні ресурси (ліси, землі, тваринний світ, корисні копалини — всього в достатку) — це був для людства цілий Космос, який належало пізнати, заселити, освоїти.

З тих пір (з часів Коперника) ситуація докорінно змі­нилася. Завдяки бурхливому науково-технічному розвитку,! особливо за останні 200 років, Земля стала практично тим, чим вона була теоретично — конечним фізичним об'єктом».

Цю ж ситуацію влучно характеризує американський письменник-фантаст А. Кларк: «Куля, навколо якої можна облетіти за 90 хвилин, вже ніколи не буде для людей тим, чим вона була для наших предків».

Дійсно, зараз складаються зовсім нові взаємовідносини в системі людина — біосфера. Земля, що завжди здавала­ся людині неосяжною, безкраєю, великою, сили якої викли­кали в неї благоговійний трепет, були грізним нагадуван­ням про слабкість гомо сапієнс, сьогодні вже такою не є.

Хоча природні сили й нині не стали слабкішими й час від часу нагадують про себе руйнівними землетрусами абоіншими стихійними лихами, але могутність людини здає­ться просто безмежною. Діяльність людини нині зрівняла­ся з деякими геологічними силами. Наприклад, за рахунок роботи тисяч радіостанцій, телепередавачів, релейних ліній тощо Земля випромінює енергії в радіодіапазоні (на мет­рових хвилях) більше, ніж Сонце.

Щорічно людство лише в сільському господарстві пере­міщує, перевертає, перелопачує своїми плугами, трактора­ми, лущильниками масу грунту, в 200 разів більшу, ніж увесь пісок, намул, глина, які виносяться в океан всіма ріками Землі. Ми стали провокувати справжні землетру­си — й не лише за рахунок підземних ядерних вибухів, а й завдяки спорудженню в сейсмічних районах великих во­досховищ. Французький учений Ж. Лабейрі підрахував, що за останні 15 років людина збільшила швидкість свого пересування по планеті в 100 разів, посилила експлуата­цію природних ресурсів у тисячу разів, а її військова міць зросла в мільйон разів. Сьогодні людина не лише викори­стовує всі елементи таблиці Менделєєва, а й створює такі, яких раніше не було на Землі, наприклад, плутоній.

Усе, добуте з надр Землі, людина розсіює на величез­них просторах, колосально прискорюючи переміщення хі­мічних елементів у біосфері Землі, порушуючи традиційні біогеохімічні цикли, що складалися протягом мільйонів років. Запаси, які природа накопичувала в своїх коморах протягом цілих геологічних періодів, людина розтратила за лічені десятиліття. Натомість вона вносить у природу нові сполуки, здебільшого шкідливі для біосфери. На сьо­годні за рахунок техногенної діяльності в біосферу потра­пило вже близько 50 тис. різновидів хімічних речовин, не властивих природі.

Люди ще не усвідомили як слід очевидного факту: Зем­ля, на якій вони розвинулися до сучасного рівня, — це ма­ленька планета з обмеженими ресурсами, з дуже вразли­вим режимом. Вона вимагає до себе тим дбайливішого ставлення, чим ширшими стають можливості людини пору­шити цей режим.

Ось як оцінює ситуацію, що складається нині на Землі, акад. Б. Раушенбах: «Головною причиною численних вад прогресу я назвав би протиріччя між вже й тепер вражаю­чою, постійно зростаючою міццю людини й нашим розумом, який ніби не встигає за самим собою. Із звичайної прак­тики випливає правило: сильним рукам потрібна тямуща й обережна голова. А якщо сила рук незмірно збільшена технікою, то ті вимоги, які ставляться до голови, зроста­ють багаторазово. Пішохід — навіть необережний і безвід­повідальний - це одне. І зовсім інше — безвідповідальний водій автобуса або пілот сучасного літака. Мені здається, що ми, людство, опинившись за штурвалом «літака прогре­су», ще не зжили в собі вчорашньої пішохідної безтурбот­ності».

Ця безтурботність людства базується на екологічній не­освіченості й невігластві. Суспільство продовжує застосо­вувати такі методи одержання потрібного продукту (мета­лу, хліба тощо), які забезпечують вихід у кращому разі 1—2 % сировини, а решта в зміненому, екологічно спотво­реному стані повертається в біосферу у вигляді відходів. Кількість відходів зростає по експоненті, й для них на пла­неті вже немає місця. Знівечено й спотворено всю природу. А тим часом людина не може жити в інших умовах, ніж ті, в яких вона сформувалася.

Людина повинна дихати, й притому чистим повітрям, а нині па планеті чистого повітря практично немає ніде.

Нам потрібно пити чисту воду, а сьогодні на планеті немає абсолютно чистої води, біля багатьох озер і річок стоять застережні таблички: «Купатися небезпечно!»

Нам треба їсти, а врожайність грунтів знижується через постійне забруднення промисловими викидами, нерозумну меліорацію тощо.

Вибухи атомних бомб у 1945 р. і в десять разів потуж­нішого термоядерного заряду в 1952 р. знаменували новий етап у історії людства. Вступивши в ядерну еру, воно втра­тило безсмертя. Нині технічно можливим стало навіть те, що є повним логічним абсурдом: багатократне знищення всього людства. Адже один стратегічний підводний човен має вибуховий потенціал, що дорівнює потенціалу кількох других світових війн. Про це пророче писав В. Вернадський ще в 1921 p.: «Недалеко той час, коли людина одер­жить у свої руки атомну енергію, таке джерело сили, яке дасть їй можливість будувати своє життя так, як вона за­хоче... Чи зуміє людина скористатися цією силою, скеру­вати її на добро, а не самознищення?»

Нині, коли небезпека ядерної війни зменшилася, го­ловною проблемою, що постала перед людством, є еколо­гічна ситуація на Землі, загроза " руйнування та загибелі біосфери, а отже й самого людства, спричинена його влас­ними діями. Найдалекоглядніші вчені передбачали цю загрозу давно. Так, відомий французький натураліст Ж. Ламарк ще в 1820 р. писав, що людина, завдяки виго­товленню й удосконаленню різних знарядь, зуміла підкорити собі тварин, які зростом і силою переважали її. Люд­ство швидко збільшило свою чисельність, зайняло всі міс­ця, придатні для проживання, усунувши конкурентів. Як вважав Ламарк, людина, засліплена власним егоїзмом, не замислюється над наслідками своєї діяльності.

Негативно оцінює діяльність людини й американський дослідник Г. Марш. У 1866 р. він змалював вражаючу кар­тину негативних змін довкілля, спричинених людиною — знищення лісів, видів тваринного й рослинного світу тощо. Жива природа, на думку Г. Марша, становить певну ці­лісність, що перебуває в динамічній рівновазі. Людина по­стійно й дедалі більше порушує цю рівновагу та пропорції між органічними й неорганічними складовими довкілля, а це, в свою чергу, зумовлює дію руйнівних сил. Людина, вважав Марш, винищує природу, причому з розвитком ци­вілізації темпи та нещадність цього процесу зростають. Діяльність людини може призвести до таких змін клімату, наслідком яких буде загибель самого людства. Г. Марш закликає «...бути обережним, коли йдеться про широкомас­штабні втручання в безпосередні порядки органічного чи неорганічного світу».

Разом із тим існували й інші погляди щодо взаємодії людини й довкілля. Деякі відомі натуралісти XVIII ст., зо­крема француз Ж. Бюффон і росіянин К. Бер, - а також англійський учений XIX ст. А. Уоллес, висунули тезу про протистояння людини природі, розглядали природу як явище, вороже цивілізації, несумісне з нею чи принаймні таке, що потребує докорінних змін, удосконалення та при­стосування до потреб людства. Подібної точки зору дотри­мувався й видатний російський учений К. Е. Ціолковський. Він вважав, що в майбутньому на Землі мають жити лише люди, а тварини будуть усунені людиною за допомогою «гуманних» методів, зокрема стерилізації. Сама ж людина, згідно з передбаченнями Ціолковського, мусить перебуду­вати власний організм і стати автотрофною істотою, здат­ною безпосередньо засвоювати сонячну енергію. Така «ефірна істота» буде існувати незалежною від біосфери й неодмінно переселиться із Землі в Космос, де для неї іс­нують кращі умови — море сонячної енергії, відсутність тяжіння тощо. В еру освоєння Космосу часто згадують крилатий вислів Ціолковського: «Земля — колиска люд­ства, та не можна ж вічно жити в колисці». Але мало хто знає, що для Ціолковського це було програмою розвитку всього людства на майбутнє.

Найповніше цей підхід до проблеми розвитку людства та його взаємовідносин із біосферою було втілено в концепції ноосфери. Термін «ноосфера» (з грец.— сфера ро­зуму) запропонував французький філософ і природознавець " ТІ. Тейяр де Шарден. Виповнив його змістом і розвив В. І. Вернадський. У своїх працях, зокрема в статті «Кіль­ка слів про ноосферу»», опублікованій незадовго до смерті вченого в 1944 p., Вернадський наводить свої думки про подальший розвиток біосфери та її перехід у нову якість — ноосферу.

За концепцією ноосфери, людство перетворилося на найпотужнішу геологічну силу на планеті. Вернадський підкреслює, що протягом останніх 500 років воно освоїло нові форми енергії — парову, електричну, атомну, й навчи­лося використовувати майже всі хімічні елементи. Людина проникла на кілометри в глиб Землі й піднеслася на літаль­них машинах на 20 км над її поверхнею. Людство освоїло всю біосферу й одержало набагато більшу, порівняно з іншими організмами, незалежність від навколишнього се­редовища.. Наукова думка й діяльність людини змінили структуру біосфери, зумовили фізичні й хімічні зміни ат­мосфери, гідросфери та літосфери Землі. Незаймана при­рода швидко зникає, з'являються нові екосистеми та ланд­шафти — міста, культурні землі, для яких характерні простіші угруповання організмів.

Оскільки деякі зміни в біосфері є небажаними для людей. Вернадський вважає, що вони мають докласти пев­них зусиль, щоб, скажімо, зберегти корисні види рослин і тварини. Тобто його підхід до цієї проблеми є суто раціоналістичним — зберегти в біосфері слід лише те, що визна­ється корисним чи вигідним людям.

«Середовище є чужим для людини та її культури, здій­снює на неї тиск», — пише вчений. Він вітає той факт, що «дика» біосфера закономірно замінюється ноосферою, тоб­то якісно новою біосферою. Біосфера, таким чином, розгля­дається як будівельний матеріал для створення ноосфери. На думку Вернадського, розум людини в далекому май­бутньому має стати основною керівною силою розвитку ноосфери.

Таким чином, ноосфера в розумінні Вернадського є фак­тично синонімом тієї техносфери, яка нині створюється на Землі. Через 50 років після виходу його праць з'ясувалося, що розвиток техносфери спричинює руйнування біосфери, зокрема її основних, життєво важливих для існування люд­ства ланок. Нині постала загроза загибелі цивілізації та повної деградації біосфери, що, зокрема констатується в рішеннях Всесвітньої конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992).

За підрахунками екологів, для крупних тварин із масою тіла більше 1 кг, зокрема ссавців, у будь-яких біотах існує певне порогове значення споживання — близько 1 % про­дукції біоти. В разі, якщо якийсь вид починає споживати більше, діяльність біоти дезорганізується, й стійкість на­вколишнього середовища порушується. Щоправда, завдяки, великим розмірам біосфери порушення в біоті може ком­пенсуватися іншими біотами, і стійкість усієї системи збе­рігається. Проте людство нині досягло такого рівня роз­витку, коли порушуються всі складові біосфери, вся біо­сфера в цілому.

Поки людство було нечисленним і споживало менше одного процента продукції біоти, природні угруповання ви­дів компенсували несприятливі наслідки діяльності люди­ни, зберігаючи незмінним навколишнє середовище. В XX ст. частка споживання людиною продукції (їжа для людей і свійських тварин, використання деревини тощо) збільши­лася до десятків відсотків. Це на порядок перевищує до­пустиме порогове навантаження на біоту, яке вже не ком­пенсується зруйнованою біотою континентів, що сама стала забруднювачем навколишнього середовища. Так, нині в ат­мосферу біотою континентів викидається стільки ж вугле­кислого газу, скільки виділяється внаслідок спалювання мінерального палива.

Крім того, до появи людини всі процеси в біосфері ба­зувалися на використанні відновних ресурсів. Нині 90 % споживаної енергії людство одержує з невідновних джерел, їх використання призводить до незворотних порушень у біосфері. Наприклад, природа за мільйони років не ство­рила механізмів нейтралізації радіоактивного забруднен­ня поверхні землі чи вод.

Абсолютно нереальною сьогодні видається ідея Вернадського, згідно з якою розум людини може керувати всіма процесами в біосфері. За підрахунками доктора фізико-математичних наук В. Горшкова, на Землі існує 10²⁷ ек­земплярів живих організмів, а інформаційні потоки в біо­сфері більш ніж на десять порядків перевищують гра­ничні можливості всіх комп'ютерів, світу. Для того, щоб досягти швидкості переробки інформації природною біотою, людству потрібно було б вкрити всю поверхню Землі, зо­крема й океани, суцільним шаром ідеальних, комп'ютерів розміром із бактерію кожний, з комірками пам'яті моле­кулярних розмірів і розробити програми їх дії за типом ге­нетичних програм кількох мільйонів біологічних видів, що живуть на Землі. Ця штучно створена, біота мала б бути складнішою за природну (згадаймо правило Ешбі). Крім того, вона поглинала б не менше 99 % енергії, яку спожи­ває цивілізація. Отже, на задоволення потреб людства за­юшився б усього один відсоток енергії, а збільшення енергоспоживання викликало б згубні зміни клімату Землі. Ін­шими словами, здійснивши мрію Вернадського про керу­вання біосферою, людство одержало б стільки ж продукції біоти, скільки воно мало до цієї титанічної роботи від при­родної, некерованої людиною, біосфери.

Ще одна особливість штучно створеного людиною се­редовища (ноосфери чи техносфери) привертає увагу вче­них— штучне середовище починає саморозвиватися. Ноо­сфера набуває рис, що ніяк не випливають із попередньо поставлених людьми завдань. На думку доктора географіч­них наук Ю. Пузаченка, для такої складної системи, як біосфера, характерні нерівноважні процеси, основною особ­ливістю яких є те, що вони не підлягають суворому перед­баченню. Прикладом таких нерівноважних, непередбачунаних процесів є поведінка комах. Внаслідок розвитку хімії в 50-ті роки було створено отрутохімікати, які мали повністю позбавити сільське господарство від комах-шкідників. У лабораторних умовах комахи дійсно знищувалися повністю. Та на етапі практичного застосування отрутохімі­катів виявилося, що через кілька поколінь комахи набу­вають стійкості до дії отрутохімікатів, і для їх знищення потрібні нові, токсичніші сполуки. Змінюючись згідно з власними непередбачуваними внутрішніми законами, ноо­сфера починає виступати в ролі фантастичного чудовиська Франкенштейна, що пожирає свого творця.

На думку сучасного російського філософа В. Кутирєва, ноосфера як гармонія — це типовий приклад утопії.

Чи є вихід з тієї кризи, яку переживає людство? Чи має воно шанси на виживання? Одним із варіантів виживання і виконання принаймні двох головних завдань,

1. Перехід до енергоспоживання винятково за рахунок відновних ресурсів і використання найбільш екологічно чистих технологій. Якщо внаслідок цього антропогенне на­вантаження на біосферу впаде нижче порогового рівня, вона повернеться до природного стану, відновивши здат­ність компенсувати вплив людства.

Оскільки сучасне енергоспоживання на 90 % базується на невідновних ресурсах, то відмова від них і перехід на відновні спричинить скорочення енергоспоживання при­близно в десять разів. Щоб це не призвело до катастрофи, слід викопати друге основне завдання.

2. Скорочення чисельності населення Землі в десять ра­зів порівняно з нинішнім рівнем. Скорочення має бути пропорційним кількості населення кожної країни при без­умовному збереженні малих народів і відбуватися шляхом впровадження програм регулювання сім'ї тощо. Цю про­граму слід поєднати з програмою обмеження енерго та ресурсоспоживання.

На жаль, ці завдання нині не виконуються. Так, техно­логії, засновані на використанні відновних ресурсів, майже не розвиваються, бо вони за сучасних умов є неконкурентноздатними щодо технологій, пов'язаних з експлуатацією невідновних ресурсів. Програма зниження кількості насе­лення шляхом стримування темпів народжуваності наштов­хується на опір релігійних кіл (мусульманських і католи­цьких), як засвідчила Всесвітня конференція ООН із пи­тань демографії (Каїр, 1994).

Ми повинні ясно розуміти, що людство й надалі буде перетворювати біосферу, але це перетворення має узгоджу­ватися з потребами зростаючого людства й з розвитком суспільства. Деякі дії людей повинні бути заборонені. До них належать, перш за все, продовження гонки озброєнь, накопичення смертоносної ядерної, хімічної та бактеріоло­гічної зброї, непродумані грандіозні плани «перетворення природи», нерозумне втручання в рівновагу природних про­цесів. Відомий хірург М. Амосов вважає, що людство неминуче має обмежити свої потреби. Вузький міщанський світогляд, гонитва за модою, за задоволенням своїх примх призводять до божевільного розтрачування цінних природ­них ресурсів, до зростаючого забруднення біосфери: Нато­мість необхідно звернутися до якнайширшого задоволення духовних потреб, до пізнання самої людини, її безмежного внутрішнього світу, її Мікрокосму. І. Кант Сказав: «Є два чуда — зоряне небо над нами й моральний закон всередині нас». Обидва вони є виявом одного Духа — Космічного Ро­зуму, який втілено на Землі гомо сапієнс.

«БЮСФЕРА-2»

26 вересня 1991 р. у пустельному районі американсько­го штату Арі зона неподалік від містечка Оракл восьмеро дослідників (чотири чоловіки та чотири жінки) увійшли під герметичне склепіння приміщення, схожого на гігантську оранжерею площею 2, 5 га, де вони мали провести в повній ізоляції від навколишнього середовища два роки. Так роз­почався експеримент, що дістав назву «Біосфера-2» (назву «Біосфера-1» автори проекту дали нашій планеті).

Протягом семи років тривало проектування й будівни­цтво комплексу, вартість якого перевищила 1OO млн дола­рів. Автори проекту (Дж. Аллен, М. Огастін та ін.) поставили за мету створити зменшену копію земної біосфери, гармонійно поєднаної з техносферою. Ця міні-біосфера мала функціонувати на основі самозабезпечення, бути абсо­лютно незалежною та ізольованою від «Біосфери-1» (зовні надходила лише сонячна енергія та інформація), а голов­не— повністю керуватися людьми. В майбутньому модель подібної штучної біосфери, на думку авторів, могла б ви­користовуватися для створення колоній людей на Місяці, Марсі та у відкритому Космосі. Таким чином автори про­екту поставили за мету створити замкнену систему життє­забезпечення з штучно підтримуваним гомеостазом, тобто здійснити, хоча і в невеликих масштабах, мрію В. І. Вер-надського про керовану людським розумом біосферу (ноосферу).

З мільйонів живих організмів Землі для «Біосфери-2» було відібрано 3800 представників фауни й флори, причо­му головним критерієм відбору була користь, яку вони могли принести колоністам (вживатися в їжу, використову­ватися з лікувальною метою, очищувати повітря, перероб­ляти відходи тощо). Під скляним дахом відсіків «Бїосфе-ри-2» було створено п'ять біот: вологий тропічний ліс, са­вана, пустеля, болото й море (басейн глибиною близько. 8 м із живим кораловим рифом, де спеціальна установка генерувала хвилі). Крім того, комплекс мав город і ферму, де експериментатори збиралися культивувати овочі, фрук­ти, рис тощо, вирощувати свиней, кур, кіз. В їжу можна було вживати також дикоростучі фрукти з «тропічного лісу» та живу рибу штучних моря й річки. З харчових продуктів, вирощених у «Біосфері-1», було взято лише великий запас кави.

Техносфера комплексу, крім городу й ферми, мала жит­лові приміщення, бібліотеку, спортзал, лабораторію, чис­ленне технічне устаткування, дощувальні установки, насоси для циркуляції води й повітря тощо, а також комп'ютерну систему з 2500 датчиками, що мала здійснювати безпе­рервний автоматизований моніторинг життєвоважливих па­раметрів «Біосфери-2» (вологості, температури й газового складу атмосфери, освітленості тощо). У разі потреби комп'ютер автоматично вмикав чи вимикав системи піді­гріву або охолодження повітря, керував роботою інших агрегатів. Чистоту повітря й води забезпечували 60 філь­трів, переважно біологічних, очисниками в яких були рос­лини, водорості й мікроорганізми, як у «Біосфері-1».

Експеримент закінчився невдало — менш ніж через пів­року його довелося припинити, а дослідників евакуюва­ли з «Біосфери-2» до «Біосфери-1». Бажаної керованості процесів і збалансованості техносфери й «Біосфери-2» до­сягти не вдалося. Основні параметри системи вийшли з-під контролю й стали загрожувати здоров'ю дослідників. Від­булися непередбачені зміни в складі угруповань мікро­організмів, що населяли штучні біоти «Біосфери-2», а го­ловне — швидко збільшився вміст вуглекислого газу в по­вітрі. Коли він досяг небезпечного для здоров'я людей рівня, й ніякими заходами повернути атмосферу до оп­тимального стану не вдалося, експеримент було припи­нено.

Крах проекту «Біосфера-2» ще раз підтвердив справед­ливість принципу, сформульованого американським мате­матиком Джоном фон Нейманом: «Організація системи нижче певного мінімального рівня призводить до погіршен­ня її якості». Повна збалансованість усіх процесів, круго­обіг речовин і енергії, гомеостаз біосфери можливі лише в масштабах Землі, де ці процеси відпрацьовувалися приро­дою протягом мільйонів років. І ніякі комп'ютери не мо­жуть керувати системою, складність якої набагато вища за їх власну —це суперечить правилу Ешбі та другому закону термодинаміки.

Таким чином, зусилля людства найближчим часом ма­ють спрямовуватися на збереження «Біосфери-1», дуже складної збалансованої системи, стійкість якої нині пору­шена новою, створеною людиною, підсистемою—техносфе- рою. Ця підсистема забирає потік енергії, що споживався раніше іншими підсистемами біосфери. В техносфері ево­люцію замінив «прогрес». Вона розвивається однонаправлено й нестабільно: дедалі більших масштабів набуває глобальна політична, соціальна, економічна та екологічна нестабільність.

Факти свідчать, що людство не може жити ніде, крім «Біосфери-1», але вона активно руйнується його ж руками й розумом. Єдиний вихід з цієї кризи — сформулювати й впровадити нові норми та правила життя людей на нашій планеті, зламавши старі доктрини, ідеологічні та релігій­ні установки. Нагадаємо пророчі слова великого Махатмн Ганді: «Ми самі маємо стати тією зміною, яку ми хочемо бачити в світі».

Питання для самоконтролю:

1 Дайте визначення ноосфери.

2 Назвіть вчених, які досліджували проблеми ноосфери

3 Проект Біосфера – 2