Цивільні процесуальні правовідносини

Цивільні процесуальні правовідносини - це врегульовані цивільним процесуальним правом суспільні відносини, які виникають між судом та іншими учасниками процесу з приводу розгляду та вирішення цивільної справи.

Ознаки цивільних процесуальних відносин:

1) врегульовані нормами цивільного процесуального права;

2) обов’язковим учасником є суд;

3) обов’язкова цивільна процесуальна форма виникнення, розвитку та припинення відносин.

Елементами цивільних процесуальних правовідносин є суб’єкти, об’єкт та зміст.

Цивільні процесуальні відносини можуть існувати лише як правовідносини. Фактичних процесуальних відносин бути не може, на відміну від матеріальних відносин, які існують як в формі правовідносин, так і в формі фактичних відносин.

Передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідно­син, крім цивільної процесуальної правосуб'єктності, є процесуальні юридичні факти. Юридичні факти — передбачені в гіпотезах проце­суальних норм певні життєві обставини, з якими пов'язуються виник­нення, зміна чи припинення правовідносин, суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслід­ки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодав­ством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних проце­суальних правовідносин (подання позовної заяви стороною, відкриття суддею провадження у справі, вступ у справу третіх осіб, залучення до справи осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова від позову, укладення мирової уго­ди сторін тощо).

У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів належить і бездіяльність учасників цивільного процесу. Особливістю таких юридичних процесуальних фактів є те, що процесуальна бездіяль­ність — форма невиконання процесуальних обов'язків суб'єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передба­чених законом процесуальних обов'язків виступають, як правило, за­соби процесуального примусу, що мають у цивільному процесі обме­жений характер, — привід свідка, попередження тощо (статті 91-94 ЦПК).

У теорії цивільного процесуального права інколи дається неадек­ватна інтерпретація процесуальної бездіяльності — як невикористан­ня свого процесуального права. Така інтерпретація не лише формаль­но не відповідає закону, а й дозвільному способу правового регулю­вання процесуальних відносин. У протилежному випадку процесуаль­ною бездіяльністю — юридичним фактом — довелось би вважати неподання позовної заяви, скарги, небажання вступу у справу як за­інтересованої особи тощо.

Юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і при­пинення процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість по­лягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних на­слідків, вони можуть бути тільки приводом до звершення дій учасника­ми процесу. Так, наприклад, факт смерті однієї із сторін сам по собі не може викликати зупинення або закриття провадження у справі. Прова­дження у справах за певних умов у такому випадку зупиняється або закривається через дію суду — винесення ухвали про зупинення або закриття провадження в цивільних справах (статті 201, 205 ЦПК).

Залежно від наявних умов, з якими законодавство пов'язує ті чи інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні фак­ти. Коли юридичним фактом є одна умова, то це простий юридичний факт: наприклад, залучення судом співвідповідачів при заміні нена­лежного відповідача (ч. 1 ст. 33 ЦПК), залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійної вимоги щодо предмета спору (ст. 36 ЦПК), тощо. Утім найчастіше в цивільному процесі трапляють­ся складні юридичні факти. Для виникнення процесуальних право­відносин, наприклад між позивачем та судом першої інстанції необ­хідно вчинити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя відкрити провадження у справі. Такий юридичний факт прийнято на­зивати юридичним складом.

Урешті-решт, для юридичних процесуальних фактів характерно і те, що закон у деяких випадках передбачає форму здійснення тієї чи іншої процесуальної дії, а також її документальне оформлення. У та­кому разі вимоги форми, документального оформлення мають консти­тутивне значення. Якщо вказані вимоги не виконуються, то передба­чені законом процесуальні наслідки не настають.

Так, заінтересована особа може порушити цивільну справу для захисту своїх прав чи інтересів тільки шляхом подання до суду позов­ної заяви. Згідно із ст. 119 ЦПК позовна заява подається до суду у пись­мовій формі. Вона повинна містити в собі: найменування суду, до якого подається заява; точну назву позивача і відповідача, їх місце про­живання або знаходження; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що ствер­джують позов, та ряд інших реквізитів. Якщо заява не відповідає ви­могам, то суддя залишає заяву без руху, про що повідомляє позивача та надає йому строк для виправлення недоліків. Якщо позивач у вста­новлений строк не виконає перераховані у ст. 119 ЦПК вимоги, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачу (ст. 121 ЦПК).