Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Змістовий модуль 1. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах




Сутність та структура господарського комплексу. Господарство країни ―велика і складна економічна, соціальна і екологічна система, сукупність усіх видів економічної діяльності.

Слід зазначити, що під економічною системоюрозуміють будь-яку суспільну систему, результатом функціонування якої є, з одного боку, виробництво матеріальних і духовних благ для задоволення суспільних потреб, а з другого, ― відтворення самої себе в кожному циклі функціонування.

Національний комплекс ― це територіальне утворення, обмежене кордонами держави, в якому всі елементи та компоненти економічного життя ― підприємства, заклади (зокрема, екстериторіальні, тобто такі, що знаходяться за межами держави, але є її власністю чи власністю її юридичних осіб), галузі, регіони – функціонують як єдиний організм, направлений на відтворення суспільного продукту і засобів його виробництва, а також умов життєдіяльності людини.

Національний комплекс, як і будь-яке інше територіальне господарське утворення, має певну будову, яку можна розглядати як:

- галузеву структуру – склад галузей і співвідношення між ними;

- територіальну структуру – розміщення виробництва по окремих економічних районах.

Галузева структура господарства. Щоб вивчити галузеву структуру конкретного національного комплексу, треба, перш за все, з'ясувати, що таке галузь. Із розвитком науки та досвідом, набутим у практиці господарювання, змінювалися підходи до визначення змісту поняття галузь. Так, галузь тлумачили як групування більш чи менш однорідних за виробничим призначенням і за технологією підприємств і об'єднань. Під галуззю розуміли підприємства і об’єднання, пов'язані лише єдиним управлінням, тобто об'єднані на основі відомчого підпорядкування. Згодом галузьстали трактувати як сукупність підприємств, що випускають однорідну продукцію.

На сьогоднішній день під галуззюрозуміють сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності.

У будь-якій господарській системі можна виділити галузі спеціалізації чи галузі експортної спеціалізації―ті галузі, значна частина продукції яких вивозиться за межі країни; допоміжні галузі ― галузі, які працюють на галузі спеціалізації та обслуговуючі галузі― галузі, що обслуговують населення.

Досить важливими є динамічні характеристики галузей. Відповідно можна виділити динамічну, нову, пропульсивну, комплексуючу, лідерну та профілюючі галузі.

Динамічна галузь ― галузь, темпи росту якої перевищують протягом досліджуваного періоду середні темпи росту всього виробництва.



Нова галузь― галузь з найбільшою питомою вагою інвестицій в її розвиток.

Пропульсивна галузь―нова галузь, яка за своїми об'єктивними даними може суттєво перебудувати економіку.

Комплексуюча галузь― нова галузь, розвиток якої виключає появу диспропорції в економіці країни.

Профілююча галузь―галузь спеціалізації,вплив якої має місце у всіх сферах господарства, займає найбільшу питому вагу в товарній продукції.

За функціональною класифікацією розрізняють галузі:

- первинні (видобувна промисловість, сільське господарство, лісозаготівля);

- вторинні (обробна промисловість у тому числі переробна);

- третинні (транспорт, зв'язок, торгівля, житлове будівництво, охорона здоров'я, сервісні галузі, управління, наука).

В залежності від ролі галузі в господарському комплексі виділяють виробничу сферу і сферу послуг. До виробничої сфери належать ті види діяльності, які:

- створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво);

- доставляють створені матеріальні блага споживачам (транспорт);

- пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівля, громадське харчування).

Сфера послуг― це сукупність галузей господарства, які здійснюють функції щодо надання послуг нематеріального характеру суспільству і населенню. До неї належать:

- галузі послуг (житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, транспорт і зв'язок по обслуговуванню населення);

- галузі соціального обслуговування (освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування);



- галузі органів управління і оборони;

- галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.

Основні форми суспільної організації виробництва в господарському комплексі України.В результаті суспільного поділу праці та внаслідок впливу науково-технічного прогресу в господарському комплексі України утворилися різноманітні форми суспільної організації: концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування. Формування ринкових відносин призвело до розвитку таких форм, як деконцентрація, конверсія, диверсифікація.

Концентрація– це збільшення розмірів виробництва або капіталу, зосередження робочої сили, засобів виробництва в межах того чи іншого підприємства (групи підприємств). Існують горизонтальна та вертикальна концентрація.

Горизонтальна концентрація виробництва – це укрупнення підприємств і фірм у межах комбінування певної галузі. Такий вид концентрації був пануючим в епоху вільної конкуренції та на початку ХХ століття.

Вертикальна концентрація – це процес зосередження виробництва галузей. Вона отримала розвиток в епоху науково-технічної революції і не обмежуються комбінуваннями в межах однієї галузі.

Розрізняють такі види концентрації:

- агрегатна (збільшення потужності агрегатів);

- технологічна (збільшення розмірів технологічно однакових виробництв);

- заводська (розширення підприємств);

- організаційно-господарська (централізація управління завдяки об’єднанню підприємств).

Спеціалізація виробництва – це процес зосередження діяльності підприємств на виготовленні певної продукції, наданні послуг тощо. Спеціалізаціяпідприємства на певному виді продукції означає, що з внутрішньорегіональних і локальних причин саме у цій точці простору створюються сприятливі умови для виробництва цієї продукції. Слушність такого висновку доводиться економічним аналізом. Територіальною спеціалізацією називається орієнтація регіону на виробництво товарів і послуг для позарайонного споживача у загальній системі ТПП. Спеціалізація буває:

- предметна, яка займається виробництвом готової продукції;

- детальна, орієнтується на випуск деталей або частини готової продукції;

- технологічна – виробництво напівфабрикатів або окремі стадії технологічних процесів.

Кооперування – це організований взаємозв’язок спеціалізованих підприємств. Особливо поширене кооперування у машинобудуванні, де на його основі виготовляється уся складна продукція (наприклад, для того, щоб зібрати літак, потрібно близько 150 тис. деталей, які виготовляються на десятках підприємств).Розрізняють такі його види: предметне, детальне, технологічне. Кооперування буває внутрішньогалузеве (кооперативні поставки здійснюються між підприємствами однієї галузі) і міжгалузеве (кооперативні поставки здійснюються між підприємствами різних галузей).

У територіальному розумінні кооперування поділяється на внутрішньорайонне і міжрайонне. Внутрішньорайонне кооперування, особливо якщо воно поєднується з міжгалузевим, є основою формування регіональних територіально-виробничих комплексів.

Нарешті, важливою формою є міжнародне кооперування. Воно розповсюдилося завдяки транснаціональним корпораціям і створенню регіональних економічних спільнот (“Спільний ринок”).

Комбінування– це об’єднання в рамках підприємства кількох технологічно різних, але взаємопов’язаних виробництв. Комбінування також можливе в умовах досить великих виробництв. Є такі види комбінування:

- на основі послідовної обробки сировини (у чорній металургії: видобуток руди – виплавка чавуну – переробка руди на сталь – виробництво прокату);

- на основі комплексного використання сировини (з вугілля виробляють кокс, коксівний газ, коксівне вугілля, водень, етилен, метан, смолу, бензол, аміак, сірку);

- на основі використання відходів;

- на основі поєднання фінансів і промислового виробництва (на металургійному заводі – виготовлення цементу зі шлаків).

Диверсифікація – це розширення номенклатури, які виробляються окремими підприємствами. Вона існує у двох основних формах:

- розширення асортименту товарів, організація випуску нових видів продукції в межах «власної» галузі. Відбувається найчастіше на ринках, де існує сильна конкуренція. Можлива також удавана диверсифікація продукту, коли за незмінної якості змінюють тільки упаковку чи дизайн і пропонують цей продукт як новий за вищу ціну;

- вихід за межі основного бізнесу, проникнення в нові галузі та сфери господарства. Може здійснюватися як через створення нових підприємств, так і за рахунок скуповування фірм або злиття з ними. Внаслідок цього відбувається перехід від односторонньої виробничої структури до багатопрофільного виробництва.

Деконцентрація виробництва – це розукрупнення надто великих підприємств на окремі самостійні підприємства з їх наступним поступовим відокремленням у межах системи малих підприємств.

Конверсія – це процес перепрофілювання виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції. Конверсія застосовується, наприклад, при докорінній зміні державної доктрини – від переважно військово-промислової до цивільної.

Стратегія розвитку господарського комплексу України.Сучасний стан економічного та соціального розвитку України пов'язаний з радикальними змінами зумовленими переходом до ринкових відносин господарювання.

Перетворення на шляху до ринкової економіки здійснювалися певними напрямами:

- лібералізація економіки (зняття адміністративних обмежень з цін, господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності);

- стабілізація фінансів і грошової системи, які забезпечують зміцнення гривні як єдиного платіжного засобу на території країни;

- приватизація та розвиток підприємництва;

- структурна перебудова економіки, її демілітаризація, інтеграція в світове господарство, підвищення конкурентоздатності продукції на світовому ринку;

- створення конкурентного ринкового середовища;

- активна соціальна політика.

Можна назвати кілька причин, що спричинили трансформаційні невдачі нашої держави, по-перше, запозиченість рецептів розвитку, що потягло за собою розрив між державним майбутнім і національним минулим, оскільки були фактично проігноровані особливості країни. По-друге, непослідовність і хаотичність державної політики змін. Постійні коливання між ліберальною і дирижистською моделями реформ відчутним ухилом до популізму, призвели до того, що в Україні у підсумку не була до кінця реалізована жодна з цих моделей. По-третє, неподоланність розколів у суспільстві. Регіональна, мовна, культурна, конфесійна неоднорідність українського суспільства не тільки не трансформувалась у потужний ресурс зростання держави, а й навіть поглиблюється. По-четверте, державницька незрілість управлінських еліт. Політичні сили у своїй діяльності досі залишаються вмотивованим майже виключно власними політичними і економічними інтересами, нездатними до консолідації і мобілізації зусиль навколо реалізації стратегічних інтересів держави.

Незважаючи на те, що темпи економічного зростання української економіки у 2000-2007 рр. (в середньому 7,3% щороку) значно випереджають динаміку світової економіки, таке зростання в значній мірі спирається на експорт металопродукції. Пожвавлення виробництва та досягнута макроекономічна стабілізація в цей період не розв’язали найгостріших і найскладніших протиріч вітчизняної економіки. За обсягом ВВП, розрахованим за валютним курсом Україна піднялася з 56-го (2000р.) до 51-го (2006р.) місця у світі. Обсяг ВВП України, розрахований за паритетом купівельної спроможності (ПКС), у 2004р. перевищив 330 млрд. дол., що дозволило зайняти нашій державі 29 місце серед країн світу. Однак, за класифікацією міжнародних фінансових організацій, Україна є однією з найслабкіших країн у групі середнього рівня доходу. За даними Світового банку, ВВП України в 2004р. з урахуванням ПКС становив 6330 дол. США на одного мешканця. За цим показником Україна посіла 104-е місце серед 208 країн світу. І це при тому, що за геополітичним масштабом, економічним, технологічним потенціалом Україну ще можна порівнювати з багатьма розвиненими країнами світу. За існуючими оцінками наша держава має і значний природно-ресурсний потенціал в розрахунку на одного жителя. Він в 1,5-2 рази перевищує ресурсний потенціал США, в 4 рази – Німеччини, в 12-15 разів – Японії. Але необхідно зазначити, що реальний сектор вітчизняної економіки і надалі зберігає набутий у ході реформ сировинний перекіс. За підсумками 2007р. частка сировинної продукції в обсязі реалізованої продукції добувної та переробної промисловості складала 68,5%, а інвестиційної – тільки 14%. Крім того, ситуація погіршилась і в результаті фінансово-економічної кризи,що почалася в 2008р. і спричинила зростання інфляції, рівня безробіття, кризу платежів, скорочення обсягів виробництва, девальвацію національної грошової одиниці і т.д. Усі ці факти свідчать про те, що в Україні відбувалося зростання без розвитку. Таке зростання не можна визнати ні сталим, ні перспективним для країни.

Найважливішою структурною ланкою національного комплексу України є промисловість. Однак в структурі промисловості спостерігаються досить негативні тенденції.

В галузевій структурі України переважають виробництва з видобутку та первинної переробки сировини, а питома вага машинобудування має тенденцію до зниження. За роки ринкової трансформації в нашій державі частка машинобудування скоротилася з 30% до 12,5%, або у 2,3 рази, тоді як в світі спостерігається дещо інша ситуація. Так, у ХХ столітті обсяги світового промислового виробництва збільшилися у 26,5 рази, а машинобудування – у 94,5 рази. Така тенденція продовжує діяти і в останні роки. Це сприяє зростанню частки машинобудування в структурі промислового виробництва у розвинених країнах світу, яка починаючи з 1950р. по 2000р. підвищилась з 22,4% до 45,3%, або у 2 рази.

Необхідні структурні зміни в промисловості дещо сповільнюються через нестачу належних капітальних вкладень на оновлення виробництва. Структурна перебудова господарства пов’язана з технічним переобладнанням підприємств, впровадженням нових економічних і високоякісних технологій, нових форм організації виробництва. Господарські структури не мають достатньої економічної мотивації у вирішенні завдань технологічної та структурної модернізації виробництва, формування та освоєння нових товарних ринків. Низький інноваційно-технологічний рівень виробництва впливає навіть на таку, здавалося б, успішну галузь, як металургія, продукція якої лише частково покриває потреби внутрішнього ринку. Не вдається зупинити тенденцію старіння основних фондів, що негативно впливає на ефективність виробництва та приховує у собі перманентну загрозу техногенних катастроф.

У всіх галузях економіки спостерігається абсолютне зменшення обсягу інвестицій, спрямованих в техніко-техно-логічне оновлення виробництва.

Важливе значення для розвитку економіки Україна має і сільське господарство, яке сьогодні розглядається як один із основоположних факторів економічного і соціального розвитку. Наша держава володіє 9% світових запасів чорноземів. Площа угідь, придатних для виробництва сільськогосподарської продукції, сягає майже 37 млн. гектарів. В цій сфері зайнято 18% всього працездатного населення країни, створюється 18% ВВП. За основними показниками урожайності та продуктивності природно-ресурсний потенціал України у порівнянні з іншими державами є досить високим. Однак сьогодні він використовується незадовільно.

Протягом 15 років обсяги виробництва сільськогосподарської продукції скоротилися більше, ніж на третину. Так, якщо в 1990р. поголів’я великої рогатої худоби складало 25194,8 тис. голів, то в 2007р. тільки 6175,4 тис. голів. Виробництво м’яса за цей період зменшилося з 4,4 млн. тонн до 2,5 млн. тонн, молока – з 24,2 млн. тонн до 13,6 млн. тонн, яєць – з 17,2 млн. шт. до 12,7 млн. шт. Значно скоротилися і збори зерна. У 1990р. цей показник становив 51 млн. тонн, а в 2007 – 33,6 млн. тонн.

Низька продуктивність сільськогосподарських угідь в Україні є наслідком виснажливого їх використання, залучення до обороту значних площ малопродуктивних, деградованих земель тощо.

В останні роки державні витрати на розвиток сільського господарства дещо зросли. Так, у 2006 р. бюджетні видатки у порівнянні з 2004р. зросли вдвічі, а питома вага усіх державних витрат на аграрний сектор у загальних сукупних витратах держави за цей період збільшилася з 2,6% до 3,8%. Однак, незважаючи на це, державна підтримка сільського господарства в Україні є низько ефективною, не компенсує витрат сільськогосподарських виробників, понесених в результаті цінової та торговельної політики.

Таким чином, найважливішими стратегічними орієнтирами соціально-економічного розвитку України і її регіонів є :

- вихід на обсяги національного виробництва кінця 80-х рр. ХХ ст.;

- забезпечення стандартів добробуту, характерних «країнам середнього достатку», шляхом збільшення паритету купівельної спроможності до 12-15 тис. дол. США на одного мешканця;

- забезпечення конкурентоспроможності через модернізацію економіки;

- перехід від експортно-сировинного до інвестиційно-інноваційного типу економічного розвитку;

- розвиток наукового і технологічного потенціалу України за напрямами, здатними забезпечити її конкурентні переваги на національну безпеку;

- створення, насамперед, на регіональному рівні спеціалізованих організацій підтримки інновацій таких, як технопарки, бізнес-інкубатори, технологічні фірми, кластерні підприємства тощо;

- скорочення енергомісткості ВВП у 2-3 рази;

- підвищення продуктивності селянських господарств і сільського господарства в цілому;

- розширення масштабів інтеграції дрібних фермерів з великими товарними господарствами, переробними, збутовими підприємствами та постачальниками ресурсів;

- забезпечення прозорості процесу розподілу фінансової підтримки, рівноправної участі усіх товаровиробників в її отриманні та встановлення сумарних дотаційних обмежень на одного дотримувача державних бюджетних витрат.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал