Принципи і порядок проведення референдумів

Референдуми в Україні проводяться за певною процедурою, під якою прийнято розуміти референдний процес як сукупність низки нормативне визначених послідовних дій, спрямованих на реалізацію права громадянУкраїни на участь у референдумі.

Референдний процес, у першу чергу, ґрунтується на загальних принципах безпосереднього народовладдя - принципах свободи, справедливості, рівності (єдності прав і обов'язків і взаємної відповідальності держави та особи), гуманізму, демократизму, верховенства права, законності та ін. Ці принципи властиві для всіх правових явищ у нашій державі.

Загальні принципи виборчого процесу, визначені в ст. 71 Конституції України, є важливими і для референдного процесу. Зазначена стаття Основного Закону декларує, що вибори є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Утім ст. 70 Основного Закону обмежує коло громадян, які мають право голосу на виборах і референдумах. Конституція України не дозволяє голосувати на виборах і референдумах громадянам України, що не досягли 18 років або визнані судом недієздатними.

Конституція України містить і спеціальні принципи референдного процесу. Зокрема, ч. 2 ст. 72 Основного Закону визначає принцип обов'язковості щодо проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою: «Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області». У разі дотримання всіх процесуальних вимог щодо процедури ініціювання всеукраїнського референдуму, передбаченого ст. 72 Конституції України, Президент України зобов'язаний здійснити таку нормативне визначену процесуальну дію, як проголошення всеукраїнського референдуму.

Найбільш повно спеціальні принципи референдного процесу визначаються в Законі України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 року. Зокрема, ст. 8 «Демократичні засади підготовки і проведення референдумів» цього Закону декларує принцип безперешкодної агітації; принцип рівності суб'єктів референдної агітації, що виражається у забезпеченні для них приміщень для зборів, використання засобів масової інформації; принцип гласності при обговоренні проекту рішення, закону, що виноситься на референдум; принцип відкритості та гласності діяльності державних і громадських організацій, які беруть участь у підготовці і проведенні референдуму; принцип безперешкодного висвітлення ЗМІ всіх стадій референдного процесу тощо.

Принципи референдного процесу знаходять вираження в основних його стадіях. Відповідно до Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 року, процедура проведення всеукраїнського референдуму включає такі процесуальні стадії: ініціювання референдуму: його призначення (проголошення); утворення дільниць для голосування; утворення комісій із всеукраїнського референдуму; реєстрація громадян, які мають право брати участь у ньому; агітація за його цілі; голосування; підрахунок голосів та визначення його результатів; опублікування, введення в дію, зміна або скасування його рішень. В разі народного ініціювання

всеукраїнського референдуму утворюються додаткові стадії: створення та реєстрація ініціативних груп; збирання підписів громадян України на підтримку проведення всеукраїнського референдуму: підрахунок та перевірка цих підписів та ін. Узагальнюючи положення теорії, чинне законодавство про всеукраїнські референдуми, з перспективою його вдосконалення та досвід вітчизняних і зарубіжних референдарних кампаній можна визначити три основні стадії всеукраїнського референдуму - підготовчу, основну та завершальну.

Підготовча стадія: ініціювання всеукраїнського референдуму; інформування громадян про його ініціювання; агітація «за» або «проти» винесення визначеного питання на всеукраїнський референдум; всенародні або парламентські обговорення (факультативний етап).

Основна стадія: призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму; організація всеукраїнського референдуму та підготовка його проведення; агітація «за» або «проти» проекту рішення, що виноситься на всеукраїнський референдум; голосування; встановлення результатів

всеукраїнського референдуму; визначення та оприлюднення рішень всеукраїнського референдуму; проведення повторного всеукраїнського референдуму (факультативна стадія).

Завершальна стадія: виконання рішень всеукраїнського референдуму; юридична відповідальність за невиконання рішень всеукраїнського референдуму.

Схожим із процедурою організації та проведення всеукраїнського референдуму є референдний процес на місцевому рівні. Зокрема, організація і проведення місцевих референдумів передбачає такі стадії: призначення місцевого референдуму; утворення територіальних одиниць з проведення місцевого референдуму; утворення органів (комісій) з місцевого референду-му; складання списків громадян, які мають право брати участь у місцевому референдумі: агітація за прийняття рішень, що виносяться на референдум; голосування; визначення результатів місцевого референдуму.

Результати референдумів знаходять втілення в рішеннях всеукраїнського та місцевих референдумів. Рішення всеукраїнського референдуму мають імперативний характер і не потребують затвердження з боку будь-якого органу державної влади. Так, Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2000 р. (справа про всеукраїнський референдум) однозначно виключає необхідність промульгації рішень всеукраїнського референдуму як таких, що мають імперативний характер.

Імплементація рішень всеукраїнського референдуму Верховною Радою України є явищем бажаним, але не обов'язковим. Ці рішення можуть бути змінені або відмінені виключно шляхом проведення нового референдуму. У разі порушення чинного законодавства про референдуми настає юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми.

Відповідно до сутності та змісту юридичної відповідальності у конституційному праві, юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми передбачає негативну реакцію держави на порушення права громадянина на участь у референдумі, чи на невиконання або неналежне виконання суб'єктами референдуму своїх юридичних обов'язків, виражену у відповідній правовій формі.

На сьогодні юридична відповідальність за порушення чинного законодавства про референдуми має комплексний характер і поділяється на такі види: конституційно-правова; адміністративно-правова; кримінально-правова; дисциплінарна відповідальність.

Конституційно-правова відповідальність за порушення права громадянина на участь у всеукраїнському референдумі діє у вигляді узагальнених фундаментальних принципів. Конституція України не містить переліку прямих правових санкцій щодо порушення конституційних положень, які закріплюють право громадянина України на участь у всеукраїнському референдумі, за винятком ст. 43 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», що передбачає проведення у 15-денний строк по-вторного всеукраїнського референдуму в разі грубих порушень Закону під час голосування, але не визначає об'єктивну сторону цього правопорушення.

Водночас сутність і зміст конституційно-правової відповідальності, а також конституційна практика застосування виборчого законодавства України загалом дають можливість зробити припущення, що численні порушення прав громадян на участь у референдумі, а також порушення встановленого законом порядку організації та проведення референдуму є підставою для судового оскарження результатів референдуму.

Конституційно-правові санкції знаходять логічне продовження у адміністративному та кримінальному законодавстві. Так, підставою для юридичної відповідальності в референдному праві є ті адміністративні порушення, що посягають на об'єкти, які безпосередньо охороняються референдним законодавством України. Насамперед, це правопорушення у сфері прав і свобод людини і громадянина. КУпАП в ст. 186 (Глава 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають

на встановлений порядок управління») встановлює адміністративну відповідальність у вигляді накладання штрафу за публічні заклики або агітацію до бойкотування референдуму, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення голосування, будь-яку агітацію в день проведення референдуму, видачу членами дільничної комісії з референдуму бюлетенів для голосування за інших осіб, втручання у роботу комісій з референдуму, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з підрахунком голосів або визначенням результатів референдуму.

Порядок адміністративного провадження у справах за проступки, передбачені чинним КУпАП, визначається КАСУ, що набув чинності 1 вересня 2005 р.

Порушення чинного референдного законодавства передбачає й кримінальну юридичну відповідальність. Зокрема, ст. 160 «Порушення законодавства про референдум» ККУ від 5 квітня 2001 р. визначає:

Перешкоджання насильством, обманом, погрозою, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк

до трьох років.

Ті самі дії, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, або за попередньою змовою групою осіб, караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років.

Підроблення документів референдуму, приписування, за-відомо неправдивий підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від одного до п'яти років.

Порушення чинного законодавства про всеукраїнський і місцеві референдуми також передбачає настання дисциплінарної відповідальності. Цей вид юридичної відповідальності за порушення референдного законодавства найчастіше застосовувався в Україні.

Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавства про референдуми поширюється на членів ЦВК та комісій з референдуму, а також інших службових осіб за дії, пов'язані з бездіяльністю чи неналежним виконанням своїх обов'язків, у разі, якщо такі дії не можуть бути кваліфіковані як адміністративні проступки або кримінальні злочини.

Як правило, юридична відповідальність за порушення чинного законодавства про всеукраїнський та місцеві референдуми має солідарний характер і може передбачати застосування як конституційної, так і адміністративної, кримінальної чи дисциплінарної відповідальності одночасно.