Види джерел конституційного права

У конституційному праві джерело права - це нормативний акт, в якому містяться конституційно-правові норми. Іноді це поняття називають формою права, але термін " джерело права" більш зручний для використання і традиційний для світової юриспруденції, тоді як поняття " форма права" менш вдале, оскільки має багато значень.

Система правових актів, які є Джерелами конституційного права України, досить широка.

1. Конституція України - основне джерело конституційного права України. Вона відображає та закріплює стан розвитку суспільства й держави, економічну та політичну системи останньої. Це єдине джерело конституційного права України, котре містить норми, що регулюють усі сфери суспільних відносин, діє на всій території України, є основою для розвитку українського законодавства загалом, змінюється в особливому порядку, встановленому в цьому ж акті.

2. Закони України - це нормативно-правові акти, прийняті найвищим представницьким органом державної влади або через безпосереднє волевиявлення населення (референдумом), які регулюють найбільш важливі суспільні відносини та мають вищу юридичну силу в системі законодавства України.

Закони як джерела конституційного права України поділяються на декілька видів:

а) Конституційні закони - це особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, що за своїм політико^ правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою посідають особливе місце після Конституції України, органічно розвивають і доповнюють її.

В офіційному законодавстві поняття " конституційний закон" не вживається, але в науковій літературі цей термін набув значного поширення, хоч єдиної думки про зміну таких законів та їхнє функціональне призначення й особливості не існує.

Серед конституційних законів виділяють органічні, номінальні й ординарні.

Органічні закони - це закони, за допомогою яких вносяться зміни та доповнення до чинної Конституції України. Вони як організаційна (невід´ ємна) частина вносяться до тексту Основного Закону. Процедура їх прийняття та зміни майже нічим не відрізняються від порядку прийняття власне конституції.

Номінальні закони - закони, перелік і назва яких передбачені конституцією, є своєрідним її продовженням, але їхні положення до тексту Основного Закону не долучаються. Звичайно, це статутні акти, основним призначенням яких є конкретизація та деталізація певних конституційних норм (" Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р., " Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р., " І Іро Рахункову палату" від 11 липня 1996 р. та ін.).

Ординарні закони - закони, на які є лише посилання в Конституції України без зазначення їхньої назви (" Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом" -ст. 128 Конституції України);

б) Звичайні закони - приймаються в порядку поточного законодавства на основі відповідних статей Конституції України (" Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 р., " Про внесення змін до Закону України " Про телебачення і радіомовлення" під 20 жовтня 1998 р., " Про виконання рішень та застосу

вання практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. та ін.). Звичайні закони поділяються на кодифікаційні та поточні. Кодифікаційний акт посідає особливе місце в системі законодавства України. Найбільш типовим прикладом таких актів є Закон України " Про громадянство України" від 18 січня 2001 р., в якому зосереджені не тільки норми конституційного, але й інших галузей системи права України: цивільного, сімейного тощо;

в) Надзвичайні закони - приймаються в надзвичайних ситуаціях.
У деяких країнах вони, згідно з Конституцією, можуть навіть відступати від її положень, але приймаються, зазвичай, на певний час.

3. Постанови, декларації, звернення, заяви Верховної Ради України

4. Регламент Верховної Ради України - здійснює правову регламентацію порядку діяльності законодавчого органу країни. Він забезпечує ефективність і законність роботи представницького органу, його комітетів, депутатів та їхніх об´ єднань. Регламент акт похідний від Конституції, приймається на її основі, конкретизує її положення, забезпечує переведення " статики" норм Конституції в їх " динаміку".

5. Положення, що приймаються вищим представницьким органом України - Верховною Радою України (наприклад, Положення про постійні комісії Верховної Ради України, що містить норми, які закріплюють основні принципи організації та діяльності комітетів, порядок їх утворення, їхні повноваження й підзвітність).

6. Акти всеукраїнського референдуму - затверджуються проекти нормативних актів, інших важливих рішень загальнодержавного чи місцевого значення через народне голосування

7. Акти Конституційного Суду України - це, зокрема Рішення Конституційного Суду України про відповідність Конституції України (конституційності) Закону України

8. Акти Кабінету Міністрів України. їх, як джерел конституційного права, небагато, адже більшість з постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України стосуються його виконавчої діяльності, що регламентується, переважно, нормами адміністративного права. Водночас є акти, що містять норми конституційного нрава

9. Укази Президента України.

10. Міжнародні договори й угоди, укладені Україною, що, відповідно до ст. 9 Конституції України, після їх ратифікації Верховною Радою України стають частиною національного законодавства України.