💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Умов та причини

До політичного характеру можна віднести:

- відсутність програмності, предметності і комплексності в проведенні демократичних реформ у різних сферах громадської організації, зокрема у системі управління суспільством;

- відсутність системи діючого виховання у службовців моральних, професійних якостей;

- декларативність, недостатня визначеність, непослідовність у проведенні антикорупційної політики.

До економічних умов варто віднести:

- відсутність режиму сприяння діяльності вітчизняного виробника, особливо, що стосується стягування податків, відрахувань у бюджет, одержання бюджетних засобів, кредитів і т.ін.;

- відсутність ясності процесів роздержавлення власності, вирішення різних економічних і господарських питань, одержання пільг і т.ін.

Нормативно-правові умови:

- прогалини законодавства, що повинне регулювати рішення політичних, економічних, соціальних, організаційно-управлінських проблем попередження корупції і корупційних діянь;

- неврегульованість на законодавчому рівні відповідальності за скоєння різних корупційних діянь, у тому числі з кваліфікуючими ознаками;

- формальний характер діючої системи декларування доходів державних службовців;

- нечіткість і прогалини в законодавстві, що регламентує діяльність державних органів, які ведуть боротьбу з корупцією;

- недоліки в правозастосовній діяльності по боротьбі з організованою злочинністю, зокрема відсутність обов'язкової практики виявлення корумпованих зв'язків при розслідуванні економічних і інших злочинів.

Сфери

Аналіз сфер, напрямків і характеру діяльності ОЗП дозволяє прийти до висновку, що використання корумпованих зв'язків у правоохоронних органах, органах державної влади і управління є обов'язковим елементом у діяльності формувань, що спеціалізуються на вчиненні злочинів у сфері економіки, політико-правовій, енергетичній, законодавчій і т.д.

Злочинні формування, діяльність яких носить загальнокримінальний характер, найчастіше мають потребу в наявності подібних зв'язків у правоохоронних органах, які використовуються з метою самозахисту, тому що дія (чи бездіяльність) представників цих органів, найчастіше виражається в:

- зловживанні службовим становищем,

- створенні перешкод у виявленні і розслідуванні злочинної діяльності;

- сприянні за хабарі в припиненні кримінальних справ, що дозволяє злочинцям тривалий час

- уникати відповідальності, створюючи у населення думку про нездатність влади домогтися істотних результатів у боротьбі зі злочинністю.

Рівні

На першому рівні корумповані зв'язки, як правило, відсутні; на другому рівні встановлення і використання корумпованих зв'язків в основному здійснюється у випадку появи погрози ліквідації угруповання, і тільки для третього рівня обов'язковим постійним елементом є наявність корумпованих зв'язків з представниками державних структур різних галузей влади і управління, тому що без них неможливе здійснення організованої злочинної діяльності, тобто, чим вище рівень організації злочинного співтовариства, тим стійкіші і вагоміші його корумповані зв'язки в державних і правоохоронних органах.

17. Взаємодія оперативних та слідчих підрозділів при виявленні та розслідуванні організованої злочинної діяльності.

У профілактиці злочинів та інших правопорушень:

а) розробка та подання до проектів державних програм боротьби із злочинністю погоджених пропозицій з питань профілактики злочинів та інших правопорушень, в тому числі загальної та індивідуальної профілактики, запобігання найбільш поширеним видам правопорушень;

б) взаємне інформування правоохоронними органами один одного про виявлені ними в процесі здійснення своїх функцій причини та умови, що сприяють злочинам та іншим правопорушенням, безпосередня боротьба з якими віднесена до компетенції іншого правоохоронного органу;

в) погоджене визначення переліку інформації, оперативний обмін якою та використання може сприяти своєчасному вжиттю заходів щодо запобігання злочинам. Нормативне закріплення, у разі необхідності, порядку обміну такою інформацією між правоохоронними та іншими органами;

г) спільне вивчення проблем профілактики злочинів і розробка пропозицій та заходів щодо їх вирішення;

д) підготовка та внесення до відповідних інстанцій, міністерств і відомств спільних пропозицій про усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.

У виявленні, припиненні, розкритті та розслідуванні

злочинів:

а) своєчасне інформування правоохоронними органами один одного про відомі їм факти готування чи вчинення злочинів, дізнання або розслідування яких законом покладено на той орган, якому про це повідомляється;

б) визначення спільними нормативними актами порядку взаємодії оперативних і слідчих підрозділів у розкритті та розслідуванні конкретних видів злочинів з детальним регламентуванням дій цих підрозділів;

в) створення, у разі необхідності, слідчо-оперативних груп з числа працівників взаємодіючих органів для здійснення, у межах визначеної законодавством компетенції, заходів по виявленню, розкриттю та розслідуванню особливо небезпечних злочинів, а також злочинів, скоєних організованими злочинними угрупованнями, та тих, що мають міжрегіональний та міждержавний характер, пов'язаних з наркобізнесом або набули великого громадського резонансу;

г) використання, за взаємним погодженням, працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки, митних та інших органів як фахівців для участі у викритті злочинних груп, розслідуванні проявів організованої злочинності, проведенні криміналістичних експертиз і досліджень, для дачі консультацій;

д) взаємообмін інформацією, що міститься в централізованих, обласних та інших банках даних оперативно-розшукового, оперативно-довідкового та іншого призначення. Спільне визначення порядку надання та користування такою інформацією при розкритті та розслідуванні злочинів;

е) створення спільних банків даних про осіб, які займаються чи можуть бути причетні до бандитизму, вимагательства, контрабанди, незаконного обігу зброї та наркотиків, злочинів у кредитно-фінансовій сфері та зовнішньо-економічній діяльності, незаконної міграції та іншої злочинної діяльності;

є) виділення в оперативно-розшукових та слідчих підрозділах правоохоронних органів працівників, відповідальних за організацію взаємодії з аналогічними підрозділами інших правоохоронних органів.

У розшуку та затриманню злочинців:

а) своєчасне повідомлення органів внутрішніх справ, Служби безпеки, Держмиткому, Держкомкордону, частин Національної гвардії про злочинців, які розшукуються, надання інформації про них;

б) організація здійснення підпорядкованими підрозділами заходів по розшуку злочинця. Оперативне інформування ініціатора розшуку у разі встановлення та затримання;

в) проведення спільних операцій по затриманню особливо небезпечних озброєних злочинних груп або окремих злочинців;

г) організація і проведення спільних навчань

д) видання спільних нормативних актів з питань розшуку та затриманню злочинців, озброєних дезертирів.

18. Законодавство України про боротьбу з організованою злочинністю.

Організована злочинність як найбільш небезпечна форма кримінальних проявів викликала необхідність створення системи законодавства про боротьбу з даним явищем. До законодавчих актів, що регулюють цю проблему, передусім належить:

Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 р., а також відповідні норми законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про прокуратуру», «Про боротьбу з корупцією» та Інших нормативно-правових актів, міжнародно-правових угод, учасником яких є Україна.

Нормативно-правові основи боротьби з організованою злочинністю визначають завдання криміналістичної методики розкриття та розслідування таких злочинів:

- розроблення криміналістичної характеристики з урахуванням її комплексної основи, яка враховує особливості криміналістичної характеристики певного виду злочинів, та специфічної характеристики ОЗГ, злочинної організації, їх злочинної діяльності;

- визначення типових слідчих ситуацій на стадіях перевірочних дій і наступного розслідування.

19. Система органів, що здійснюють боротьбу з організованою злочинністю.

Систему державних органiв, якi здiйснюють боротьбу з органiзованою злочиннiстю, становлять:

а) спецiально створенi для боротьби з органiзованою злочиннiстю державнi органи;

б) державнi органи, якi беруть участь у боротьбi з органiзованою злочиннiстю в межах виконання покладених на них iнших основних функцiй.

До державних органiв, спецiально створених для боротьби з органiзованою злочиннiстю, належать:

а) Національне агентство запобігання корупції;

б) спецiальнi пiдроздiли по боротьбi з органiзованою злочиннiстю Мiнiстерства внутрiшнiх справ України;

в) спецiальнi пiдроздiли по боротьбi з корупцiєю та органiзованою злочиннiстю Служби безпеки України.

В разi необхiдностi Верховною Радою України на постiйнiй або тимчасовiй основi можуть бути створенi й iншi спецiальнi органи для боротьби з органiзованою злочиннiстю.

До державних органiв, якi беруть участь у боротьбi з органiзованою злочиннiстю, належать:

а) органи внутрiшнiх справ України i Служби безпеки України,

б) органи прокуратури України;

в) митнi органи i пiдроздiли Прикордонних вiйськ України;

г) органи державної податкової служби та державної контрольно-ревiзiйної служби;

д) органи i установи виконання покарань.

20. Спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України.

Спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю Служби безпеки України

1. Спецiальними пiдроздiлами по боротьбi з корупцiєю та органiзованою злочиннiстю Служби безпеки України є Головне управлiння по боротьбi з корупцiєю та органiзованою злочиннiстю Центрального управлiння Служби безпеки України i вiддiли по боротьбi з корупцiєю та органiзованою злочиннiстю органiв Служби безпеки України в Республiцi Крим, областях, мiстах Києвi та Севастополi.

2. Вiддiли, вiддiлення або групи по боротьбi з корупцiєю i органiзованою злочиннiстю у мiстах (крiм Києва та Севастополя) створюються в мiру необхiдностi i пiдпорядковуються вiддiлам по боротьбi з корупцiєю i органiзованою злочиннiстю.

3. Створення i лiквiдацiя вiддiлiв, вiддiлень або груп по боротьбi з корупцiєю та органiзованою злочиннiстю у мiстах здiйснюється за рiшенням Голови Служби безпеки України за поданням начальника Головного управлiння по боротьбi з корупцiєю та органiзованою злочиннiстю, погодженим з Комiтетом Верховної Ради України з питань боротьби з органiзованою злочиннiстю i корупцiєю, i є першим заступником Мiнiстра внутрiшнiх справ України.

4. Начальник Головного управлiння по боротьбi з корупцiєю та органiзованою злочиннiстю Центрального управлiння Служби безпеки України призначається на посаду i звiльняється з неї Указом Президента України за поданням Голови Служби безпеки України, погодженим з Комiтетом Верховної Ради України з питань боротьби з органiзованою злочиннiстю i корупцiєю, i є заступником Голови Служби безпеки України. iйно-п] (пункт 3 статтi 10 змiнено згiдно iз Законами: N 4001-XII вiд 24.02.94 р.,

5. Начальники вiддiлiв по боротьбi з корупцiєю та органiзованою злочиннiстю в Республiцi Крим i в областях призначаються на посаду i звiльняються з неї наказом Голови Служби безпеки України за поданням начальника Головного управлiння по боротьбi з корупцiєю i органiзованою злочиннiстю, погодженим з Комiтетом Верховної Ради України з питань боротьби з органiзованою злочиннiстю i корупцiєю. Начальник вiддiлу по боротьбi з корупцiєю i органiзованою злочиннiстю в Республiцi Крим призначається також за погодженням з Головою Верховної Ради Республiки Крим.

6. Начальники вiддiлiв, вiддiлень або груп по боротьбi з корупцiєю та органiзованою злочиннiстю в мiстах призначаються на посаду i звiльняються з неї наказом начальника Головного управлiння по боротьбi з корупцiєю та органiзованою злочиннiстю Центрального управлiння Служби безпеки України за поданням Голови Служби безпеки Республiки Крим, начальника обласного управлiння Служби безпеки України. (пункт 6 статтi 10 змiнено згiдно iз Законом N 4001-XII вiд 24.02.94 р.) анiзацiйно-п] (пункт 5 статтi 10 змiнено згiдно iз Законами: N 4001-XII вiд 24.02.94 р.,

21. Заходи щодо забезпечення боротьби з організованою злочинністю.

Розроблення стратегiї i тактики боротьби з органiзованою злочиннiстю та корупцією:

1) вжиття заходів щодо посилення контролю на об’єктах, де зосереджено вогнепальну зброю, інші засоби ураження, бойові припаси, вибухові речовини;

2) отримання упереджувальної оперативної інформації про наміри і підготовку до проведення контрабанди вогнепальної зброї, інших засобів ураження, бойових припасів, вибухових речовин та забезпечити реагування відповідно до визначеної компетенції;

3) забезпечення якісного досудового розслідування і передачі до суду наявних кримінальних проваджень у справах про бандитизм, злочини, вчинені організованими групами, злочинними організаціями;

4) вжити заходів, спрямованих на підвищення ефективності патрульно-постової служби, зокрема щодо підготовки її працівників з урахуванням досвіду держав - членів Європейського Союзу і Сполучених Штатів Америки та їх відповідного екіпірування;

5) створити з використанням можливостей Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України єдиний загальнодержавний облік стрілецької зброї та забезпечити територіальні підрозділи названого Центру автоматизованими балістичними ідентифікаційними системами;

6) розробити МВС разом з Міністерством оборони України, Службою безпеки України механізм запровадження обов’язкового експериментального відстрілу вогнепальної зброї, якою оснащуються правоохоронні органи, Збройні Сили України, інші утворені відповідно до законів України військові формування, та передачі експериментально відстріляних куль і гільз Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Міністерства внутрішніх справ України;

7) Державній фіскальній службі України разом із Державною службою фінансового моніторингу України та за участю Національного банку України невідкладно вжити дієвих заходів щодо виявлення і припинення каналів фінансування банд і контрабанди вогнепальної зброї та інших засобів ураження, бойових припасів, вибухових речовин;

8) Міністерству внутрішніх справ України разом із Міністерством інформаційної політики України та іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади невідкладно розробити та реалізувати комплекс інформаційно-роз’яснювальних заходів для населення щодо небезпеки, спричиненої поширенням нелегального обігу вогнепальної зброї, вибухових речовин, інших засобів ураження;

9) КМУ + СБУ розробити та затвердити план комплексного вдосконалення відомчих інформаційних систем (баз) даних, які використовуються у роботі правоохоронних органів, забезпечити їх взаємосумісність та вдосконалити порядок доступу до них.

22. Міжнародне співробітництво всфері протидії організованій злочинній діяльності.

Практика міжнародного співробітництва національних правоохоронних структур з Радою Європи, конвенції: Європейська конвенція про видачу правопорушників від 1957 р. (підписана Україною 29 травня 1997 p., ратифікована 16 січня 1998 p.); Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 1959 р. (підписана Україною 29 травня 1997 р., ратифікована 16 січня 1998 p.); Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 1970 р. (підписана Україною 9 червня 2000 p., ратифікована 26 вересня 2002 p.); Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 1972 р. (ратифікована Україною 28 вересня 1995 p.); Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 1990 р. (підписана Україною 29 травня 1997 р., ратифікована 26 січня 1998 p.); Конвенція про передачу за-суджених осіб від 1983 р. (ратифікована Україною 28 вересня 1995 р.).

Активну зовнішню політику у сфері юстиції, свободи та безпеки Україна проводить з Європейським Союзом. Угоди між Україною та Європейським поліцейським офісом (Європолом) про стратегічне співробітництво 4 грудня 2009 р. - укладення Угоди між Україною та Європолом про стратегічне співробітництво не тільки сприяє діяльності України у сфері боротьби з організованою злочинністю на національному та міжнародному рівні, але й засвідчує прагнення нашої країни до поглиблення практичної взаємодії з європейськими правоохоронними інституціями.

Результатом активної зовнішньої політики України й інших держав-учасників СНД у сфері формування договірно-правової бази взаємодії національних правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю стало: «Про співробітництво Міністерств внутрішніх справ у сфері боротьби з організованою злочинністю» від 1994); а також Договір про співробітництво держав-учасників СНД у боротьбі з тероризмом від 1999 p., Договір про порядок перебування і взаємодії співробітників правоохоронних органів на територіях держав-учасників СНД від 1999 р., Договір держав-учасників СНД про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом і фінансуванню тероризму від 2007 р.

Важливою ланкою в системі міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю є Організація Об'єднаних Націй. У ст. 1 Статуту ООН однією з її цілей проголошується здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру. До сфери соціальної і гуманітарної діяльності ООН належать питання попередження злочинності, боротьби з нею і по­водження з правопорушниками.

23. Сутність методики розслідування злочинів.

Методика розслідування злочинів – це процес розслідування злочинів як специфічна діяльність уповноважених законом органів та осіб, що здійснюється на підставі застосування засобів криміналістичної техніки, прийомів слідчої тактики, методів розслідування певних видів злочинів, як комплекс рекомендацій щодо виявлення, розслідування та профілактики окремих видів злочинів.

Методика процесу розслідування в цілому і окремих видів злочинів зокрема може бути як:

1) правова діяльність, що здійснюється на підставі процесуальної форми уповноваженими законом органами (досудове слідство, дізнання) та особами (слідчим, дізнавачем);

2) пізнавальна діяльність, спрямована на встановлення обставин події минулого на підставі теорії судових доказів, законів логіки і положень психології;

3) організаційна діяльність, спрямована на забезпечення планомірного розслідування окремих видів злочинів на підставі нормативних приписів, рекомендацій з наукової організації праці;

4) оперативно-розшукова діяльність, що проводиться уповноваженими законом органами по виявленню та розкриттю злочинів;

5) профілактична діяльність, спрямована на встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, яка здійснюється на підставі рекомендацій кримінології та криміналістики.

24. Особливості предмета доказування у справах щодо розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними групами. Обставини що підлягають встановленню.

Під час визначення предмета доказування у справах щодо розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними групами існує дві групи обставин, що підлягають встановленню:

1) обставини, що свідчать про організований характер зло­чину;

2) обставини, що сприяють доказуванню кожного окремого злочину, вчиненого організованою групою (місце і час вчинення злочину; спосіб злочину; обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність; обставини, що сприяли вчиненню даного злочину, тощо).

Обставини що підлягають встановленню:

1) груповий характер злочину (кількість учасників, їх участь у вчиненні злочинів, тривалість вчинення злочину групою);

2) організованість і стійкість злочинної групи (наявність ієрархії у групі, склад групи, планування групою злочинної діяльності, стабільність складу групи, підтримання дисципліни у групі, існування певних правил поведінки, застосування заходів заохочення і покарання у групі, чи мали місце випадки виходу з групи, причини такого виходу та ін.);

3) мету створення організованої злочинної групи (для вчинення яких злочинів створена група, хто є ініці­атором створення групи, чого хотіли досягнути злочинці тощо);

4) визначальну злочинну діяльність групи (які основні напрями злочинної діяльності групи, у чому полягав основний злочинний бізнес, чи вчинялися злочинною групою нетипові діяння, чи вчинювалися діяння допоміжного характеру: спрямовані на забезпечення зброєю, підробленими документами та ін.);

5) озброєність злочинної групи (наявність вогнепальної, холодної зброї або зброї вибухової дії, чи всі учасники групи були усвідомлені про наявність зброї та її застосування, хто при­дбав зброю, яким чином вона використовувалась та ін.);

6) керівництво (лідерство) у злочинній групі (хто ініційовував вчинення злочинів, хто планував діяльність групи та окремі дії, хто одержував найбільшу долю злочинних доходів, у кого найбільший злочинний досвід, хто справляв вплив на інших членів групи, у чому він виявлявся тощо);

7) корумпованість із посадовими особами владних структур (з якими владними структурами взаємодіяли члени злочинної групи, чи існували зв’ язки із працівниками правоохоронних органів, хто в групі відповідав за зв’язки із працівниками владних структур, які засоби використовувалися для корумповування посадових осіб та ін.);

8) використання групою технічних засобів та транспорту (які технічні засоби використовували злочинці: комп’ютерну техніку, засоби зв’язку, прилади нічного бачення, приціли, глушителі; чи використовувався транспорт під час вчинення злочинів, кому належить техніка або транспорт, коли і в яких умовах використовувався та ін.);

9) місце злочинної групи в організованій злочинній діяльності (чи взаємодіяла злочинна група з іншими злочинними угрупованнями, характер стосунків з іншими групами, чи входила злочинна група у злочинну організацію, чи були конфлікти, злочинні «розборки» з іншими групами тощо);

10) коло активних учасників злочинної групи (хто користувався довірою лідера, хто добровільно входив до групи, які функції активного учасника групи, чи впливав на інших учасників групи, чи мав судимість, чи підтримував злодійські традиції та ін.);

11) причини і умови, що сприяли створенню організованої групи (відсутність спеціальних профілактичних заходів, недостатня робота органів внутрішніх справ щодо виявлення і попередження злочинної діяльності тих чи інших формувань тощо).

25. Криміналістична характеристика злочинів, вчинених організованими злочинними групами.

Організована злочинність — складне явище, чинник політичної і економічної нестабільності у суспільстві. Організовані злочинні формування модернізуються, змінюють свої види, виходять за межі національних кордонів однієї держави, набувають транскордонний і транснаціональний характер. Судова статистика свідчить, що серед усіх щорічно реєстрованих в Україні злочинів понад 30 % групові, тобто вчинені групами.

Найбільш небезпечними злочинними групами є організовані групи та злочинні організації, які є активним елементом організованої злочинної діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК злочинвизнається вчиненим організованою групою, якщо в його приготуванні або вчиненні брало участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об’єднання для вчиненн я цього або іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Ознаки організованості і стійкості злочинної групи можуть виявлятися: у стабільності її складу; труднощах для осіб, які бажають вийти з групи; швидкій заміні співучасників, які вибувають; систематичності зустрічей і контактів злочинців поміж собою; у наявності в групі певної структури (ієрархії); наявності суворого порядку, дисципліни, безумовного підкорення лідеру, системи заходів заохочення і покарання; постійно здійснюваній злочинній діяльності, розширення її масштабів і підвищення технічної оснащеності; наявності спільно використовуваної зброї, технічних засобів, автотранспорту; планування злочинної діяльності.

У структурі організованих груп можуть бути особи, які здійснюють функції: лідера; ідеологічного забезпечення; охорони лідера; бойовиків; забезпечення дисципліни; переслідування осіб, які намагаються припинити злочинну діяльність; реалізації викраденого; підтримання зв’язків із корумпованими представниками владних структур.

Організованими злочинними групами можуть вчинятися різні злочини. Залежно від сфери злочинної діяльності розрізняють злочинні групи: 1) з обмеженою сферою злочинної діяльності (наприклад, шахрайство з фінансовими ресурсами); 2) з універсальною злочинною діяльністю (кілька видів злочинної діяльності, пов’язаних поміж собою). Злочинні групи можуть відрізнятися вузькою спеціалізацією і зосереджувати свою діяльність на якій-небудь сфері; діяльність інших може мати розповсюдженість у кількох галузях, характеризуватися універсальністю.

На початковому етапі розслідування слідчі ситуації багато в чому залежать від наступних факторів:
- Чи знаходилася організована кримінальна група, злочинна діяльність якої розслідується, під оперативні і контролем правоохоронних органів або про її існування стало відомо лише в результаті виявлення злочину, вчиненого її членами;
- Які члени ОЗУ (рядові виконавці, члени середньої або вищої ланок) і скільки затримані при порушенні кримінальної справи;
- Відразу на початку розслідування або із затримкою були виявлені ознаки організованої злочинної діяльності у переслідуваним діянні.
До числа первинних в цій слідчої ситуації зазвичай носяться слідчі дії: затримання на місці злочину, особистий обшук затриманих, огляд місця затримання, допит підозрюваних, свідків і потерпілих, обшуки за місцем проживання підозрюваних, пред'явлення для впізнання та ін
На наступному і заключному етапах розслідування слідчі ситуації визначаються наступними факторами:

• характером зібраного до цього моменту фактичного матеріалу про обсяг злочинної діяльності (всієї або тільки частини) кримінальної організації, чисельності та особливості її функціонування;
• числом виявлених і затриманих її членів;
• наявністю відомостей про те, які ланки даної організації або конкретні її члени є найбільш уразливими елементами її системи;
• чи вдалося слідству розхитати єдність основних і другорядних членів злочинної групи;
• наявністю реальних умов, забезпечених зібраними оперативно-розшуковими та слідчими даними, необхідних для удару по керівництву групи з метою її розвалу чи ліквідації.

26. Особливості проведення окремих слідчих дій при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами.

При розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими зло­чинними групами, необхідно встановити: 1) груповий характер зло­чину (кількість учасників, їх участь у вчиненні злочинів, тривалість вчинення злочину групою); 2) організованість і стійкість злочинної групи (наявність ієрархії у групі, склад групи, планування групою зло­чинної діяльності, стабільність складу групи, підтримання дисципліни у групі, існування певних правил поведінки, застосування заходів за­охочення і покарання у групі, чи мали місце випадки виходу з групи, причини такого виходу та ін.); 3) мету створення організованої зло­чинної групи (для вчинення яких злочинів створена група, хто є ініці­атором створення групи, чого хотіли досягнути злочинці тощо); 4) визначальну злочинну діяльність групи (які основні напрями злочинної діяльності групи, у чому полягав основний злочинний бізнес, чи вчи­нялися злочинною групою нетипові діяння, чи вчинювалися діяння допоміжного характеру: спрямовані на забезпечення зброєю, підробле­ними документами та ін.); 5) озброєність злочинної групи (наявність вогнепальної, холодної зброї або зброї вибухової дії, чи всі учасники групи були усвідомлені про наявність зброї та її застосування, хто при­дбав зброю, яким чином вона використовувалась та ін.); 6) керівництво (лідерство) у злочинній групі (хто ініційовував вчинення злочинів, хто планував діяльність групи та окремі дії, хто одержував найбільшу долю злочинних доходів, у кого найбільший злочинний досвід, хто справляв вплив на інших членів групи, у чому він виявлявся тощо); 7) корумпо- ваність із посадовими особами владних структур (з якими владними структурами взаємодіяли члени злочинної групи, чи існували зв’ язки із працівниками правоохоронних органів, хто в групі відповідав за зв’язки із працівниками владних структур, які засоби використовува­лися для корумповування посадових осіб та ін.); 8) використання групою технічних засобів та транспорту (які технічні засоби викорис­товували злочинці: комп’ютерну техніку, засоби зв’язку, прилади нічного бачення, приціли, глушителі; чи використовувався транспорт під час вчинення злочинів, кому належить техніка або транспорт, коли і в яких умовах використовувався та ін.); 9) місце злочинної групи в організованій злочинній діяльності (чи взаємодіяла злочинна група з іншими злочинними угрупованнями, характер стосунків з іншими гру­пами, чи входила злочинна група у злочинну організацію, чи були кон­флікти, злочинні «розборки» з іншими групами тощо);

Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинни­ми групами, передбачає наявність взаємодії слідчого з оперативно- розшуковими органами спеціальних підрозділів боротьби з організо­ваною злочинністю. Така взаємодія може здійснюватися за різними напрямами: обмін інформацією, давання доручень оперативним пра­цівникам, спільне проведення відповідних заходів, створення слідчо- оперативних груп та ін. Важливе значення на початковому етапі розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має огляд місця події.

Цілеспрямованість допиту членів організованих злочинних груп пов’язана з правильним визначенням предмета допиту. Предмет до­питу організаторів (керівників) злочинної групи може охоплювати такі обставини: 1) у кого виник задум організувати злочинну групу; 2) яка злочинна діяльність передбачалась; 3) хто є учасником злочинної ді­яльності; 4) які способи застосовувались при вчиненні злочинів;

Обшук при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими групами, має свою специфіку. Це пов’язано перш за все з предметом пошуку. При розслідуванні даної категорії злочинів об’ єктами пошуку достатньо часто виступають: вогнепальна і холодна зброя; вибухівка; предмети, вилучені із законного обігу; предмети, за виготовлення, зберігання та збут яких передбачено кримінальну відповідальність; предмети, що мають на собі сліди злочину; трупи або частини розчле­нованого трупа; речі і цінності, здобуті злочинним шляхом; різного роду документи та ін.

Під час пред’явлення для впізнання при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, доцільно вико­ристовувати узнавання за фотозображенням чи відеозображенням.

27. Криміналістична та кримінально-правова характеристика контрабанди.

Контрабанда - переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах (якщо вартість товарів контрабанди у тисячу та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), а також незаконне переміщення історичних і культурних цінностей, отруйних, сильиодійних, радіоактивних чи вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної зброї та боєприпасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством установлено відповідні правила вивезення за межі України.

Контрабанда є однією із складових економічної злочинності. Контрабанда нерозривно пов’язана з корупцією в органах влади, управління, правоохоронних органах, банківських структурах тощо та суттєво впливає на криміногенну ситуацію в країні.

Найбільш типовими елементами криміналістичної характеристики контрабанди є:

1) узагальнені дані про спосіб незаконного переміщення товарів через митний кордон України (по-іншому - спосіб учинення контрабанди);

2) узагальнені дані про предмет злочинного посягання;

3) відомості про типові особистісні характеристики злочинців;

4) типові сліди контрабанди;

5) типові відомості про обстановку вчинення контрабанди. Спосіб незаконного переміщення товарів через митний

Способи: Завідомо неправдиве використання документів або засобів ідентифікації, тобто надання митному органу документів. Недекларування і недостовірне декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон Україн и.

Предмет злочинного посягання.

Ним можуть бути будь-які товари, тобто речі, цінності, переміщувані у великому розмірі через митний кордон України, а також ті об'єкти, які згідно з чинними нормативно-правовими актами підлягають митному контролю, митному чи ідентифікаційному декларуванню.

> Відомості протипові особистісні характеристики злочинців Слідчою практикою виявлено два основні типи контрабандистів: " ситуативний" і " злісний".

> Контрабанда складається з її підготування (вибору предмета посягання, способу злочину, каналу переміщення товарів і т. д.) і приховання незаконного переміщення товарів через митний кордон України.

> До структури криміналістичної характеристики контрабанди входять типові відомості про обстановку її вчинення та виявлення, а саме:

- про канали незаконного переміщення товарів чи інших предметів через кордон України;

- про типову обстановку виявлення злочину;

- про можливі зв'язки контрабандиста або контрабанди з іншими злочинами (наприклад, зловживання своїми службовими повноваженнями посадової особи держави, з якої контрабандний товар імпортувався чи куди експортувався).

28. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій у справах про контрабанду.

Типовими ситуаціями початкового етапу розслідування контрабанди (а це - головний етап досудового провадження у таких справах) зазвичай виступають такі.

1. Є достовірні та аргументовані дані про вже вчинену контрабанду, тобто і про предмет, і про суб'єктний склад події (це має місце тоді, коли ознаки контрабанди встановлено безпосередньо під час проходження конкретною особою митного чи прикордонного контролю або в ході адміністративного провадження у справі про порушення митних правил).
2. Є відомості про діяння, що містить ознаки контрабанди, і випну особу, однак місце її перебування невідоме або вона перебуває закордоном.
3. Є дані про діяння, що містить ознаки контрабанди, однак інформація про винну особу або відсутня, або її недостатньо для встановлення суб'єкта контрабанди - безадресна (безгосподарна) контрабанда.

За цієї ситуації серед початкових слідчих дій варто назвати:

- огляд місця події;

- огляд предметів контрабанди;

- допит свідків (зокрема посадових осіб митниці та військовослужбовців прикордонних військ);

- виїмка відповідних документів;

- призначення і проведення відповідних судових експертиз.

З усіх первинних слідчих дій особливе значення в цій ситуації має огляд місця події та предметів контрабанди, тому що на початковому етапі розслідування допит підозрюваного виконати неможливо. Це відбувається тому, що предмети контрабанди виявлено, а контрабандиста не встановлено. За такої ситуації початково найнродуктивною є тільки ця слідча дія, оскільки вона дає можливість установити важливий для з'ясування обставин розслідуваної контрабанди зв'язок наявних на місці огляду матеріальних слідів із цією подією.

Під час затримання та огляду на кордоні предметів контрабанди проводиться огляд місця події, транспортних засобів, виявлених схованок. Якщо після здійснення контрабанди минуло небагато часу, а під час огляду місця події та предметів контрабанди стало можливим одержати інформацію, достатню для визначення напрямку дій (руху) злочинця, організовується його переслідування " по гарячих слідах", здійснюються загороджувальні й пошукові заходи на шляху його відходу з місця події.

Важливе значення для розкриття контрабанди має своєчасність і результативність допитів свідків

З установленням контрабандиста провадяться його затримання, огляд і особистий обшук, допит як підозрюваного та інші слідчі дії. Тоді розглянута слідча ситуація трансформується в одну з різновидів першої.

29. Роль експертиз у справах про контрабанду.

Призначення та виконання судової експертизи у кримінальних справах про контрабанду є необхідною процедурою. Вона дає змогу з’ясувати, які саме об’єкти переміщалися через митний кордон України, визначити їхні якісні та кількісні характеристики. У таких справах застосовують криміналістичні, товарознавчі, економічні, бухгалтерські, металознавчі, хімічні, сертифікаційні, технологічні, екологічні, мистецтвознавчі, фізичні, гемологічні (експертиза дорогоцінних металів), судово-медичні, судово-психіатричні та інші види експертиз.

Одержання зразків, необхідних для здійснення судових експертиз, доцільно доручати фахівцю. Об’єкти дослідження разом зі зразками скеровують на експертизу, а сумнівні документи супроводжуються зразками справжніх бланків, печаток, штампів. Скеровують і результати попередньої перевірки об’єктів, у тому числі за існуючими обліками.

30. Кримінально-правова та криміналістична характеристика вбивств на замовлення. Особливості механізму скоєння злочину

Під умисним вбивством, вчиненим на замовлення, розуміється позбавлення життя людини внаслідок угоди, досягнутої між двома сторонами.[1]
Як і будь-якій цивільно-правовій угоді, данній угоді притаманні характерні елементи, а, отже, елементами такої угоди є:
1. предмет угоди – смерть одного чи декількох осіб;
2. сторони угоди – замовник – особа, яка замовляє вбивство з тих чи інших мотивів і виконавець – особа, яка бере на себе “обовґязок” виконати замовлення;
3. зміст угоди – виконавець злочину бере на себе зобовґязання позбавити життя потерпілого, а замовник зобовґязується вчинити певного роду дії на користь виконавця або утриматися від вчинення визначених в угоді дій.
Безпосереднім обґєктом цього злочину є життя конкретної людини.
Обґєктивну сторону даного злочину ми можемо характеризувати у наступних формах:
1) діяння – яким є посягання на життя іншої особи;
2) наслідки, які виражаються у вигляді фізіологічної смерті потерпілого;
3) причинний звґязок між вище вказаними діянням та наслідками.
Способи вчинення вбивств на замовлення різноманітні і являють собою активні дії, безпосередньо спрямовані на позбавлення життя потерпілого. При вчиненні вбивства на замовлення у помешканні потерпілого мають місце випадки, коли злочинці інсценують розбійний напад, зґвалтування, нещасний випадок, здійснюють посмертне нанесення ушкоджень, подряпин на його тілі тощо.
Вбивства, що вчинюються у сфері бізнесу готуюються більш досконало та професійно, ніж ті, які вчиюються у сфері побуту. Дістаються:
q всі необхідні технічні засоби (зброя, вибухові пристрої або інші знаряддя вбивства);
q засоби маскування зовнішності (маска, накладні вуса, борода тощо).
У необхідних випадках найомник проводить пристрілку вогнепальної зброї
Часто придбаються будь-якими шляхами (шляхом викрадення у тому числі) автомобіль, який використовується для того, щоб швидко та непомітно зникнути з місця події.
Найомник встановлює місце проживання та роботи, розклад дня, маршрути руху, зовнішні ознаки жертви. Добуваються прикмети автомобіля особи, яка приречена на смерть, встановлюється місце її стоянки. Також до готування злочину часто входить вивчення системи охорони майбутнього потерпілого, виявлення її слабких місць. Якщо це необхідно, то з ціллю отримання найбільш достовірної інформації пронамічену жертву, в її середовище вводиться агент.

31. Особливості проведення огляду місця події як першочергового заходу при розслідуванні вбивств на замовлення

Оскільки йдеться про злочини, які вчиняються в умовах неочевидності, то дуже важливо якісно виконати слідчі дії на початковому етапі розслідуванні. У першу чергу – огляд місця події.

1. У процесі огляду місця події, проводиться цілеспрямований пошук місць ймовірного перебування тих, що стріляли. Для цього ретельно оглядаються місця, які зручні для ведення стрілянини, зокрема захищених від стороннього погляду, а також місць виявлення слідів взуття, недокурків, запобіжних чек гранат, корпусів відстріляних одноразових ручних гранатометів, інших предметів, які свідчать про це, наприклад, біноклів, рацій, а також за характером розкиду гільз автоматичної зброї або шляхом візування по кульових ушкодженнях у нерухомих перепонах (при порівняно невеличких дистанціях пострілу: до 50м при стрілянині з пістолета, револьвера і до 200м - із гвинтівки-автомата).

2. Далі, при огляді місця, де знаходився виконавець, потрібно знайти на місці події сліди, котрі можуть залишитися від такої особи, оскільки, очікуючи жертву, вона може знаходитись там досить довгий час.

3. Особливу увагу приділяють залишеної на місці події (або на шляху відходу) зброї. На його стволі, затворі, глушнику, спусковому крючку, патронах та інших частинах - можуть бути виявлені потожи­рові сліди (втому числі сліди рук).

4. Зараз основну увагу приділяють слідам, які залишаються від пострілу на місці події (кулі, гільзи, зброя, ушкодження від куль на перешкодах та ін.). Але не завжди приділяється належної уваги виявленню слідів на підозрюваному.

Як відомо, під час пострілу створюється викид у бік стріляючого нітратів, які є у складі капсуля, а також інші мікросубстанції - пороху, мастил. Ці частці проникають в тканину одягу злочинця, занурюються в шкіру, а також волосся. Тому їх не завжди можна змити водою, у тому числі і з використанням миючих засобів. У разі виявлення таких слідів, за їх концентрацією, особливостям розташування та іншим характеристикам можна встановити окремі обставини події, наприклад: в який руці знаходилася зброя під час пострілу, хто в цей час стояв поруч та ін.

На початковому етапі розслідування проводяться й інші слідчі дії: допити свідків-очевидців, потерпілих; проводяться обшуки, призначаються судові експертизи; організується взаємодія з органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та ін.

Серед інших найважливіших слідчих дій, які проводяться на досудовому слідстві під час розслідування вбивств на замовлення, і мають вкрай велике значення - відтворення обстановки і обставин події. Зазначені слідчі дії мають на меті: по-перше, перевірку показань підозрюваного (обвинуваченого), який визнає свою вину (як правило, виконавець вбивства); а по-друге, отримання нових доказів; а також перевірка показань інших учасників кримінального судочинства - свідків, потерпілих.

32. Тактика проведення допитів виконавців та замовників вбивств на замовлення. Характеристика особистості виконавця та замовника по справах за фактами скоєння вбивств на замовлення

Допит підозрюваних по справам цієї категорії – це дуже складне завдання, оскільки особи, які підозрюються у вчиненні вбивства на замовлення спочатку не визнають свою участь у ньому. Це пояснюється тим, що такі злочини являють собою підвищену суспільну небезпечність тому покарання за їх вчинення передбачається дуже суворе.
Особи, які причетні до вчинення вбивства на замовлення, у більшості випадків мають значний кримінальний досвід. Тому деякі тактичні прийоми[20], такі як:
q Розґяснення того, що чистосердечне зізнання та допомога в розслідуванні помґякшує покарання;
q Вказування на те, що приховування фактів вчинення злочину можуть лише затягнути розслідування і обтяжити покарання,
не дають бажаних результатів.
У всіх випадках розслідування найкращим було б спочатку допитати тих осіб, чия роль при вчиненні вбивств була не основною, а другорядною, наприклад, посередники у вчиненні вбивства.

Іншим тактичним прийомом може бути повідомлення допитуємому таких відомостей про замовника, які здатні викликати у нього відчуття неприязні до замовника. Наприклад, розґяснення посереднику яку замовник отримав вигоду із цього вбивства у порівнянні з мізерним гонораром, який йому виплатили.
При такому допиті доцільно використовувати такі прийоми:
q Проведення допиту у підвищеному темпі, з максимальною деталізацією зґясовуваних обставин;
q Проведення повторного допиту в такому ж темпі, але зі зміною порядку запитань, що задаються;
q Виявлення суперечностей у свідченнях з метою зґясування правдивості свідчень підозрюваного;
Одним із найбільш ефективних прийомів під час допиту підозрюваного є предґявлення йому викриваючих його доказів.

У випадку зізнання підозрюваним, він детальним чином допитується про всі обставини вчинення злочину та його злочинну діяльність вцілому.
У замовника зґясовується:
1. Коли, поякій причині у нього виник умисел організувати вбивство;
2. Яким чином він підшукав виконавця злочину (безпосередньо або через посередника);
3. Де, коли, яким чином була досягнута домовленість з посередником, виконавцем злочину;
4. Яка винагорода була обіцяна посереднику та виконавцю;
5. Чи був їм виданий аванс, якщо так, то в якому розмірі, коли, хто при цьому був присутній;
6. В якому розмірі, коли і де було проведено остаточне розрахування.
Всі співучасники допитуються про взаємовідносини між ними, про виконані кожним з них дій по підготовці, організації та вчиненні вбивства.
Після проведення допиту підозрюваного складається протокол відповідно до ст 106 КПК. подання до суду. Таке подання має бути розглянуто судом протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного.(про запобіжні заходи)

33. Кримінально-правова та криміналістична характеристика бандитизму

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі - караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

1. Об'єктом злочину є громадська безпека.

2. Об'єктивна сторона бандитизму включає вчинення трьох альтернативних дій: 1) організацію банди; 2) участь у банді; 3) участь у нападі, вчинюваному бандою.

Банда - це різновид злочинної організації, яка, крім її загальних ознак, характеризується ще й такими специфічними рисами, як:

а) озброєністю, б) метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

Мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб означає, що банда прагне досягнути злочинного результату за допомогою насильства або створення реальної загрози його застосування, діяти раптово, агресивно.

Організація банди та участь у банді за своїми суттєвими ознаками не відрізняються від аналогічних дій, які є ознаками злочину, передбаченого ст. 255. При цьому організатор або учасник банди не обов'язково повинні брати участь у вчинюваних бандою нападах.

Участь у нападі, вчинюваному бандою, означає виконання дій, які становлять собою напад, зокрема застосування насильства чи створення реальної загрози його застосування до працівників підприємств, установ, організацій чи до окремих громадян. Участь у нападі, вчинюваному бандою, можуть брати як члени цієї злочинної організації, так і інші особи, які не є учасниками банди. Таким чином, відповідальність за бандитизм (як виконавці) можуть нести й особи, які не вступили до банди У випадку, коли особа не виконує об'єктивну сторону нападу, а сприяє банді в інший спосіб (надає транспорт, переховує бандитів тощо), вона підлягає відповідальності як пособник бандитизму.

3. Суб'єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона бандитизму характеризується умисною виною та спеціальною метою - здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

34. Структура бандитських формувань та їх місце в системі організованої злочинності

За структурою розрізняють прості і складні банди. Прості банди об'єднують невелику кількість учасників, очолюваних одним-двома керівниками.

У бандитських формуваннях зі складною структурою є кілька груп, іноді глибоко законспірованих. Вони розрізняються по виконуваних функцій і спрямованості. Припустимо, існує група керівників, яка виконує управлінські функції, вирішує питання про покарання винних і стимулювання, заохочення відзначилися. Існують групи або суб'єкти, що займаються розвідкою, тобто спостереженням за конкуруючими формуваннями, вербують у них агентуру, встановлюють корупційні зв'язки в правоохоронних, державних та інших установах. У ряді підрозділи, які спостерігають за дотриманням членами банди прийнятих норм поведінки, виявленням впроваджених в угруповання працівників правоохоронних органів, членів конкуруючих формувань.

У великих банди є і фінансові підрозділи, які займаються реалізацією майна, здобутого злочинним шляхом, накопиченням коштів для полегшення діяльності формування в цілому і надання допомоги окремим членам. Ці ж групи займаються придбанням зброї, автотранспорту, інших технічних засобів, необхідних для продовження злочинної діяльності.

У деяких банди є технічні групи, які стежать за станом зброї, ремонтують його готують для використання, навчають правил застосування. Іноді окремі бандитські формування є частиною більш великого злочинного співтовариства. Наприклад, незаконні збройні формування, як правило, входять у більш великі організації.

При розгалуженою, складній структурі банди всередині неї нерідко виникають конфліктні відносини, викликані амбіціями окремих членів, незадоволених своїм становищем. Іноді у бандах крім формальних є і неформальні лідери, які віддають перевагу до певного часу не виступати відкрито проти керівника. Деякі конфлікти виникають по ініціації' самих керівників банди, що здійснюють акції залякування у відношенні учасників, займають більш низьке положення. Приводом для цього може бути дійсне або уявне порушення прийнятих у групі норм поведінки. Формальні лідери таким чином позбавляються від представляють небезпека конкурентів, попереджають можливе непокору співучасників.

35. Тактика проведення затримання як першочергового заходу при розслідуванні бандитизму

36. Поняття економічної злочинності. Економічна злочинність як головний напрямок організованої злочинної діяльності

Економічна злочинність — це сукупність різних видів навмисних посягань на економічні відносини, що охороняються державою незалежно від форми власності і видів діяльності суб'єктів, які виконують певні функції у сфері виробництва, обміну, обслуговування, а також осіб, пов'язаних з регулюванням цієї діяльності.

Під економічними злочинами у криміналістичному аспекті пропонується розуміти корисливі діяння, вчинені особами з використанням легальних форм господарської діяльності чи повноважень з контролю за цією діяльністю. До цієї категорії може бути віднесений ряд злочинів, склад яких хоча і сформульований у різних розділах Кримінального кодексу України, але об'єднаний у кримінальній діяльності єдиним злочинним задумом.

Кримінально-правовий аспект поняття економічних злочинів полягає у визначенні видів злочинів, які родовим об'єктом зазіхання мають економічні відносини. Таке визначення має на меті відповідну систематизацію злочинів у кримінальному законодавстві, що має фундаментальне значення. У цьому плані економічні злочини розглядаються як передбачені кримінальним законом діяння, спрямовані на порушення відносин власності (майнові відносини) та наявного порядку здійснення господарської діяльності.

До чинників, що насамперед сприяють поширенню злочинності в економічній сфері, слід віднести:

— законодавчу неврегульованість питань про власність;

— недостатній контроль у ході приватизації за законністю походження коштів;

— розбалансованість фінансово-кредитної сфери;

— недосконалість системи оподаткування та контролю за доходами тощо.